160259 (Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні), страница 2

Важливе джерело інвестиційних ресурсів для будь-якої економіки — це кошти фінансово-кредитної системи. На жаль, попри динамічний розвиток останніми роками вітчизняні банківські установи надають ще недостатню кількість послуг і є фінансово слабкими. Станом на кінець березня 2006 року банківські активи становили 208 млрд. грн. (зросли порівняно з аналогічним показником 2005 року на 53%). На І. 01. 2006 року сукупні активи становили 50,4% ВВП, а капітал — лише 6,2 % ВВП. Тобто за дуже високих темпів нарощування активів, не адекватних нарощуванню капіталу, банківська система стає дедалі ризикованішою в умовах відсутності запасу ліквідності. Ще одна проблема — вкрай незначна частка інвестиційного портфеля у структурі активів, що становить лише 4,1 % при розмірі кредитного портфеля 76,4% (на 1. 01. 2007 року), що свідчить про низьку інвестиційну активність. Створення банків в Україні з 1.01. 2007 року виключно у формі ВАТ або кооперативних банків (згідно зі змінами в законодавстві) сприятиме прозорості, забезпеченню захисту інтересів вкладників, підвищенню капіталізації банків і активізації інвестування в економіку. Зважаючи на дозвіл відкривати філії іноземних банків, банківській системі України, де частка іноземного капіталу на сьогодні становить 22,9%, імовірно, загрожує поглинання зарубіжними інвесторами. Однак, на нашу думку, приплив іноземних інвестицій має все-таки більше позитивних чинників, зокрема знизиться ставка за кредитами, посилиться конкуренція.

Тому в Україні слід працювати над нарощуванням обсягів кредитування, інтенсифікацією використання сучасних банківських технологій та банківського менеджменту, розширенням спектра банківських послуг і поліпшенням їхньої якості, зниженням відсоткової ставки за кредитами, підвищенням ліквідності. Це дасть змогу підтримувати конкурентоспроможність та інвестиційний потенціал вітчизняної банківської системи, кошти якої мають стати важливим джерелом формування інвестиційних ресурсів в Україні.

У структурі зобов'язань банків вклади фізичних осіб становлять 35,7 %, а юридичних осіб - 25,9 % (на 1. 01. 2007 року). Це засвідчує, що банки нарешті почали акумулювати заощадження громадян, що мають спрямовуватися зокрема на інвестування. Важливу роль у стимулюванні цих тенденцій має відіграти збільшення наприкінці лютого 2007 року Фондом гарантування внесків фізичних осіб розміру компенсацій вкладникам збанкрутілих банків із 15 до 25 тисяч гривень. Банкіри вважають, що ця компенсація дасть змогу захистити 97,1 % вкладників.

Власне, заощадження є величезним прихованим джерелом інвестиційних ресурсів. За статистичною інформацією, українці на сьогодні втрачають свої заощадження таким чином: 1) інвестиції в цінні папери — І %; 2) купівля золотих прикрас — 2 %; 3) у розвиток власного бізнесу — 2 %; 4) рахунок в банку у валюті — 3 %; 5) купівля готівки — 7 %; 6) рахунок у банку в гривні 33 %; 7) готівка в гривні — 40%; 8) інше — І2%". Проаналізувавши ці дані, доходимо висновку, що видатків інвестиційного спрямування дуже мало. Приріст коштів, залучених від фізичних осіб у 2006 році, — 33,5 млрд. грн. (46,2 %) за приросту кредитів (виданих) у 44,6 млрд. грн., що в 2,3 разу більше, ніж у 2005 році, і в 1,5 разу вище за динаміку по вкладах. Така негативна диспропорція пояснюється, зокрема, низьким рівнем доходів населення та спотвореною їх структурою (рис. 2).

Як бачимо, така структура доходів, де найбільшу частку становлять трансфертні виплати, є несприятливою для інвестицій. А той факт, що 50 % чи більше коштів населення тримає на руках і, відповідно, ці гроші не працюють на вітчизняну економіку, не має жодного виправдання, оскільки супроводжується величезними втратами.

Окремою проблемою є розвиток небанківських фінансово-кредитних інститутів. Наявність чинної мережі фондових бірж, страхових та лізингових компаній, інвестиційних банків, венчурних фондів та інших інвестиційних інститутів є передумовою пожвавлення імпорту іноземного капіталу в економіку України. На думку деяких економістів, одним із найперспективніших напрямів залучення капіталу є, зокрема, створення інвестиційних венчурних фондів та компаній. Проблемним є розвиток факторингового бізнесу, лізингових компаній. В умовах великої капіталоємності вітчизняних підприємств саме лізинг може відіграти роль інвестиційного "трампліна" для залучення капіталу в галузі пріоритетного розвитку.

У процесі інвестування виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Проте страхові компанії й сьогодні надають порівняно обмежений обсяг страхових послуг, акумулюють недостатньо фінансових ресурсів, не відіграючи належним чином ролі постачальників довготермінових кредитів. Також слід пам'ятати, що створення системи співстрахування і перестрахування вкладень потрібне ще й для того, аби активізувати банки для здійснення доступного інвестиційного кредитування. З метою більш повного використання коштів, залучених страховиками, як джерела інвестиційних ресурсів, необхідно:

1) привести національне страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС;

2) ефективніше використовувати інвестиційний потенціал учасників страхового ринку;

3) активно розвивати інфраструктуру останнього.

Зарплата Прибуток Дохід від власності Соц.допомога

Рис. 2. Структура доходів населення України у січні—квітні 2007 року, у%*

* Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики — www.ukr-stat.gov.ua

Фондовий ринок України в нинішньому стані не виконує належним чином свого посередницького призначення у перерозподілі інвестиційних ресурсів. Хоча й слід зауважити, що у 2006 році він продемонстрував рекордні обсяги торгів. Найбільшу вигоду дістали інвестори, що вклали свої гроші в акції підприємств енергетичного сектору і трубної промисловості, адже деякі з них подорожчали на 200 %. За оцінками експертів, 2007 рік стане знаковим для фондового ринку, оскільки відбувається загальна дооцінка вартості цінних паперів вітчизняних підприємств. Найперспективнішими можуть стати вкладення в банківський сектор, що загалом оцінюємо дуже позитивно.

Отже, слід констатувати той факт, що у зв'язку зі слабкістю фінансово-кредитної системи в українській економіці надзвичайно актуальною є проблема акумуляції інвестиційних ресурсів і їх цільове спрямування на реалізацію відповідних проектів. А обмеженість вітчизняних фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів спонукає до пошуку зарубіжних джерел фінансування.

Приплив портфельних інвестицій слід стимулювати в усі галузі економіки, оскільки вони забезпечують надходження фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Водночас портфельні вкладення високомобільні, що підтверджують статистичні дані. Наприклад, у 1997 році в Україні портфельні інвестиції становили 1605 млн. дол. США (зросли порівняно з 1996 роком на 1406 млн. дол.), а вже у 2004 році - 6354 млн. дол., що на 2289 млн. дол. більше, ніж 2003 року. Це, на наш погляд, підтверджує, то портфельні інвестиції є своєрідним індикатором зміни інвестиційного клімату у країні і значною мірою залежать від його сприятливості. Проте сьогодні залученню портфельних інвестицій приділяють недостатньо уваги. Як засвідчує вітчизняна практика, іноземні інвестори не схильні інвестувати в Україну лише заради отримання дивідендів чи відсотків, а прагнуть до стратегічного управління підприємствами. На нашу думку, незначна роль портфельних інвестицій зумовлена також фактичною неможливістю ефективно їх залучати у зв'язку із низьким рівнем розвитку фондового ринку. Лише за умов належного функціонування останнього разом із поліпшенням інвестиційного клімату можна повною мірою використати портфельні інвестиції як потенційне джерело інвестиційних ресурсів.

Розв'язання проблем і пожвавлення насамперед внутрішньої інвестиційної діяльності має стати сигналом для стратегічних зарубіжних інвесторів і сформувати всі необхідні передумови для активного використання ресурсів світового інвестиційного ринку. Варто відзначити позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій (ПІГ), шо спостерігається останніми роками, обсяг яких становить 16,4 млрд. дол. США на 1. 01. 2006 року і 23,1 млрд. дол. -- на 1.01. 2007 року. Прямі іноземні інвестиції на 1.01. 2005 року становили 8021,3 млн. дол. США, що в розрахунку на душу населення відповідає 176,6 дол. США проти 15 дол. США у 1995 році. Приміром, уже наприкінці 1995 року в Угорщині інвестиції становили 1000 дол. на душу населення, в Чехії — 400 дол., у Естонії — 320 дол. США. Отже, слід відзначити загалом позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій в Україну останніми роками із суттєвим пожвавленням у 2005-му та 2006 роках (рис. 3).

Р ис. 3. Обсяги прямих іноземних інвестицій у 2000-2007 роках, млн.дол. США*

* Розраховано заданими інтернет-сторінки Держкомстату — www.ukrstat.gov.ua

Основними чинниками, які негативно впливають на ПII, зумовлюючи високий ризик інвестування в Україну, є правова, економічна й політична не­стабільність, недосконала фінансово-кредитна та податкова системи, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, високий рівень тінізації економіки, відсутність ринку землі. Але слід зауважити, що водночас в Україні існують чинники, які приваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.

Проведений аналіз свідчить про те, що Україна не належить до держав, яким іноземні інвестори надають перевагу. При цьому значна частка ПП над­ходить із офшорних зон. Так, основні країни-інвестори економіки України (станом на 1.01.2007 року) - Німеччина (26,5%), Кіпр (14,2%), Австрія (7,6%), Великобританія (7,4 %). Зважений підхід до вирішення питання стосовно пільг у оподаткуванні для іноземних інвесторів зміцнить позиції України в міжнародній конкурентній боротьбі за кошти інвесторів. Водночас треба створити спеціальні умови для іноземного інвестування саме в ті галузі економіки, які мають високий експортний потенціал. Деякі фахівці зауважують, що треба активніше використовувати рекламно-пропагандистську діяльність, спрямовану на сприяння іноземним інвестиціям (investment promotion) поряд із традиційними способами їх залучення. Повністю погоджуємося із думкою дослідників про те, що саме ПП мають слугувати ефективним інструментом поширення світової організаційної та управлінської практики в Україні. Також потрібно враховувати, що ПП не створюють національного капіталу, оскільки прибуток переважно спрямовується за межі Україні. Стимулів для його реінвестування поки що не­достатньо, зокрема у зв'язку з негативними чинниками, що розглядалися вище.

Потужними інвесторами у вітчизняну економіку, на нашу думку, можуть стати промислово-фінансові групи та транснаціональні компанії. В Україні набув чинності Закон України "Про промислово-фінансові групи" від 21.11.1995 року, який визначив поняття "промислово-фінансова група" (далі — ПФГ) та "транснаціональна промислово-фінансова група" (ТПФГ або ТНК). Однак існує потреба в удосконаленні чинного законодавства у цій галузі. Оскільки мотивом об'єднань підприємств за кордоном є зниження податкових платежів, необхідно працювати над удосконаленням системи оподаткування ПФГ. Також, як вважають дослідники, слід дозволити прискорену амортизацію основних фондів учасників ПФГ, наприклад, за умови спрямування амортизаційних відрахувань на інвестиції у вітчизняну економіку, дозволити продаж продукції всередині групи за зниженими цінами тощо. На нашу думку, не менш доцільно було б скасувати систему подвійного оподаткування, звільнити підприємства ПФГ від сплати ГІД В на проміжну продукцію, впровадити пільги на здійснення інноваційної діяльності. Акумулювати кошти для інвестування можна також шляхом створення регіональних та галузевих ПФГ. Формування таких ПФГ сприяло б реалізації в Україні конкретних великих інвестиційних проектів.

ПФГ як ефективні форми концентрації фінансових і промислових ресурсів у перспективі можуть трансформуватися у ТНК (ТПФГ). ТНК є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології, ставлять за мету здобути новий ринок для своєї продукції, досягти високої ефективності. Позитивним аспектом ТНК є здатність залучати значний науково-дослідницький потенціал, використовувати передові стандарти ведення бізнесу. Слід зауважити, що Україна вже має певні успіхи у створенні ТНК (зокрема трансформованих із ПФГ): Індустріальний союз Донбасу, "Інтерпайп", "Приват", АКБ "Фінанси та кредит". При цьому в Україні функціонує багато філій іноземних ТНК. Специфіка вітчизняних ТНК полягає в тому, що вони створені на базі виробничих комплексів радянського періоду і є завершеними виробничими ланцюгами, а в розвинених країнах великий бізнес функціонує на засадах міжгалузевої інтеграції, злиття банківського та промислового капіталу. Поділяємо думку фахівців про те, що держава має контролювати діяльність ТНК, зокрема кількість упроваджених в економіку ноу-хау та інших нововведень.

Таким чином, розв'язання зазначених проблем з урахуванням запропонованих шляхів посприяло б ефективнішому використанню коштів ПФГ і ТНК як потужного потенційного джерела формування інвестиційних ресурсів.

Активізації інвестування в українську економіку, на наш погляд, сприятиме створення спільних підприємств (СП). Як відомо, СП у вітчизняному законодавстві розглядають як різновид підприємств із іноземними інвестиціями, а їх створення — як потенційне джерело ресурсів для забезпечення, зокрема, інвестиційної діяльності. Нині в Україні переважну більшість СП створено із контрагентами з Росії на двосторонній основі у промислових регіонах. На нашу думку, саме, шляхом створення спільних підприємств Україна змогла би подолати технологічне відставання, мати доступ до прогресивного обладнання, ноу-хау та інших технологій. Для цього потрібна зацікавленість відповідних іноземних інвесторів, що володіють новітніми розробками, створювати СП із українськими партнера­ми, чого, на жаль, не спостерігається з боку провідних країн. Фінансові ресурси, залучені на таких умовах, було б доцільно спрямовувати насамперед у галузі наукоємних виробництв.

Не можна також не погодитися з думкою щодо доцільності максимального сприяння розвитку інститутів спільного інвестування — ICI (головним чином різного роду інвестиційних та венчурних фондів)25. Управління процесами спільного інвестування здійснюють компанії з управління активами, яких у 2003 році налічувалося лише 5, а на 31. 03. 2006 року - 17826. Загальна вартість активів ICI на сьогодні сягає 4,9 млрд. дол., у тому числі венчурних фондів — 4,5 млрд. грн., невенчурних — 400 млн. грн., чого, звісно, недостатньо для активного інвестування. Існує проблема з венчурними фондами як різновидом ICI, які в розвинених країнах спрямовують кошти в інновації, а в Україні інвестують у будівництво та нерухомість і слабо орієнтовані на "хай-тек" технології, чим, вважаємо, нівелюється їхнє первинне призначення. Отже, існує потреба в усуненні перешкод у функціонуванні ICI, кошти яких мають стати ефективним джерелом інвестування в економіку, через акумулювання ресурсів насамперед дрібних інвесторів.