160259 (Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні)

Ванькович Д.В.,

кандидат економічних наук,

доцент кафедри фінансів,

грошового обігу і кредиту

Львівського національного університету

імені Івана Франка,

Демчишак Н.Б.,

студент IV курсу економічного факультету Львівського національного університету Імені Івана Франка

АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

У статті проаналізовано фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів в Україні. Визначено основні їх види. Досліджено проблеми фінансового забезпечення інвестування в Україні й запропоновано шляхи їх розв'язання.

In the publication, financial sources for forming the investment resources in Ukraine are analyzed; their main types are estimated; problems of financial provision of investments in the country are investigated; and ways for their solving are offered.

Потреба у збереженні позитивної динаміки економічного зростання, досягнутої останніми роками, та подальші структурні реформи в Україні засвідчують актуальність пошуку потенційних джерел формування інвестиційних ресурсів. Світова практика переконує, що за умов відсутності їх чіткої структури, належних кількісних та якісних показників неможливо досягти потрібного рівня розвитку й динамізму інвестиційних процесів. Вищевикладене зумовлює актуальність проблеми аналізу джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні.

Дослідженню деяких проблем інвестування та джерел його забезпечення присвячено публікації Л. Пашнюка, Б. Малиняка, Т. Затонацької, В. Осецького, В. Мироненка, В. Сельського, В. Чайки.

Водночас низка питань, що стосуються формування оптимальної структури інвестиційного капіталу, аналізу можливих механізмів залучення фінансових ресурсів у сучасних умовах та визначення напрямів їх приросту, залишаються не розв'язаними і є дискусійними. Це пояснюється не лише недостатньою кількісно комплексних досліджень із цієї проблематики, а й динамізмом інвестиційних процесів та постійними змінами підходів до оптимізації залучення інвестиційних ресурсів у економіку.

Метою статті є дослідження фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів у вітчизняній економіці та шляхів активізації їх використання.

Інвестиційні ресурси — це всі види економічних ресурсів, що залучаються з метою вкладення в об'єкти інвестування'. Розрізняють такі форми інвестиційних ресурсів: фінансові, матеріальні, нематеріальні, трудові, інформацію та підприємницький хист. Враховуючи це, доцільно виокремити фінансові й не фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів. У контексті цього дослідження зосередимо увагу на вивченні фінансових джерел, під якими розумітимемо грошові ресурси, що використовуються для формування зазначених ресурсів у процесі інвестування.

Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні доцільно проводити на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел слід виокремити такі:

1) власні кошти підприємств;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти фінансово-кредитної системи;

4) заощадження громадян. Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.

З метою детального розгляду джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні слід проаналізувати структуру інвестицій у вітчизняну економіку (таблиця І).

Таблиця 1. Інвестиції за джерелами фінансування, у фактичних цінах (мли гри) та у відсотках до загального обсягу*

* Складено за матеріалами Статистичного щорічника України за 2005 рік (за ред.

О.Г. Осауленка. — К.: Консультант, 2006. — С. 205) та заданими інтернет-сторінки Державного комітету статис­тики — www. ukrstat.gov.ua.

Як випливає з даних таблиці, головним джерелом інвестиційних ресурсів є власні кошти підприємств. Інвестування з використанням коштів державного, місцевих бюджетів, коштів населення та зарубіжних інвесторів протягом 2000—2006 років залишалося стабільним, не виявляючи суттєвих тенденцій до зростання чи спаду, і становило порівняно незначну частку в загальній структурі інвестицій. Протягом цього ж періоду спостерігалася тенденція до активізації використання банківських кредитів та різних позик, що підтверджується поступовим збільшенням їхньої ваги при фактично такому ж незначному зменшенні частки власних ресурсів.

Отже, близько 60 % капітальних вкладень в Україні тенденційно реалізується за рахунок власних коштів підприємств. Левову частку цих коштів становлять прибуток та амортизаційні відрахування.

Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю економіки. Проте українська економіка залишається порівняно малоприбутковою, що й підтверджують низькі показники рентабельності, зокрема промислового виробництва (рис. 1).

Рис. І. Рентабельність операційної діяльності промислових підприємств у 2000-2005 роках, у%*

* Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики — www.ukrstat.gov.ua.

Головною причиною того, що прибуток не виконує своєї ролі ключового джерела інвестиційних ресурсів для підприємства, є неефективна податкова система. Саме тягар оподаткування зумовлює перехід значної частки доходів у тінь. У цьому контексті як позитив варто відзначити активізацію обговорення із січня 2007 року урядового проекту концепції реформування податкової системи України, який передбачає, зокрема, зниження ставки податку на прибуток підприємств з 25 % до 20 % до 2012 року. Отже, без якнайшвидшого реформування податкової системи на підприємствах, що справно сплачують податки, найближчими роками не варто очікувати істотного зростання прибутковості виробництва. Лише з поглибленням НТП, зростанням виробництва й підвищенням його рентабельності роль прибутку як інвестиційного джерела в Україні зростатиме.

У процесі формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки різноманітні податкові пільги не повинні відігравати важливу роль.

Поділяємо думку Р. Пророка, що однією з можливих форм підтримки, скажімо, інноваційних підприємств може стати дослідницький податковий кредит, який дав би змогу вилучати з оподатковуваного доходу витрати на дослідні і впроваджувальні роботи. Таке зниження податку на прибуток, безумовно, спонукатиме фірми до розширення видатків за рахунок власних коштів. Проте вважаємо, що ефективність застосування зазначеного податкового кредиту може бути досягну та лише у разі чіткої регламентації механізму його надання із забезпеченням належного контролю. Проблема використання подібних способів податкового стимулювання загострюється у зв'язку з негативною вітчизняною практикою, коли надання будь-яких пільг призводить до значних зловживань при їх використанні. Тому нерозв'язаним залишається питання доцільності їх надання взагалі. Значно ефективнішим, на наше переконання, стало би стимулювання зростання виробництва і прибутковості шляхом безпосереднього зниження ставок оподаткування й податкового тиску.

Щодо амортизації слід зауважити, що останніми роками в розвинених країнах зростає її частка в загальному обсязі інвестицій, зокрема у США вона становила 70—75 %. В Україні цей показник варіював у межах від 5,3 % у 1994 році до 192,9% у 1997-му й до 65,0% у 2004 році. Отже, для підвищення ефективності використання амортизаційних відрахувань для формування інвестиційних ресурсів, на нашу думку, потрібно:

1) переглянути норми таких відрахувань з огляду на оптимальні терміни використання основних засобів;

2) відшукати ефективні способи стимулювання підприємств щодо оновлення основних засобів за рахунок власних амортизаційних коштів;

3) запровадити прискорену амортизацію з метою стимулювання використання новітніх технологій;

4) розширити права підприємств щодо вибору конкретних методів і норм нарахування амортизації.

Важливим джерелом ресурсів для інвестування є також кошти державного й місцевих бюджетів. їхня частка протягом останніх років сумарно становить близько 10%, або майже 10 млрд. грн. у грошовому еквіваленті щороку з незначними коливаннями (таблиця І), У цьому контексті суттєвою є реалізація планів уряду щодо посилення уваги до розвитку системи державного інвестування, яка передбачає чітку пріоритетність державних капіталовкладень, спрямованих на реалізацію інноваційних проектів. Можна стверджувати, що нині бюджетним інвестиціям приділяється недостатньо уваги. Зокрема в Україні активно використовуються лише капітальні трансферти, що у 2004—2005 роках становили понад 10 мли грн. (близько 3 % від ВВП), і нерідко ігноруються такі способи інвестування реальної економіки за рахунок бюджетних коштів, як внески до статутних фондів та інвестиційні кредити.

Успішні заходи Уряду сприяли значному зростанню доходів і видатків державного бюджету на 2005-й, 2006-й, 2007 роки, завдяки чому вдалося вивести із тіні істотну частку ВВП. Щоправда, дискусійним є питання доцільності надмірної соціальної зорієнтованості бюджету 2005-го та 2006 року за гострої потреби економіки в додатковій державній інвестиційній підтримці, хоча, як стверджує М.Я. Азаров, частка видатків соціального стримування збережена на рівні 80% і в бюджеті на 2007 рік. Одним із ключових положень Держбюджету на 2007 рік є зниження частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет до 30,2%, що дасть можливість зменшити фіскальне навантаження на економіку, залишивши в ній ресурси для активізації інвестування, й це також розцінюємо позитивно. У бюджеті на 2007 рік є й низка суперечностей. Зокрема відновлюється стаття щодо ви­дачі державних гарантій під підприємницькі кредити, що вважаємо вкрай недоцільним кроком. Адже в Україні такий механізм уже застосовувався й засвідчив свою неефективність (держава досі не покрила заборгованість за цими гарантіями), відтак не може використовуватися як засіб стимулювання інвестування.

Отже, існує потреба у посиленні державного впливу на інвестиційну сферу, формуванні бюджету розвитку, щорічному виділенні централізованих капіталовкладень у розмірі не менш як 3 % від ВВП, спрямуванні бюджетних коштів на фінансування державних програм на конкурсних засадах із використанням інструментарію державних асигнувань. Такі заходи були б ефективними за умови створення Українського банку реконструкції і розвитку.

Місцеві бюджети на сьогодні відіграють в інвестуванні неістотну роль. Їхня частка в структурі інвестиційних джерел становить близько 4 %, мізерну суму — близько 3 млрд. грн. щороку. Назріла проблема скорочення їхньої кількості (нині в Україні налічується понад 12 тисяч). На жаль, принцип створення умов, які забезпечують зацікавленість місцевих органів влади у збільшенні доходів до бюджетів, що має стати вагомим чинником ефективності розбудови бюджетної системи, є лише задекларованим. Значним інвестиційним потенціалом є залучення інвестиційних ресурсів шляхом випуску територіальних боргових зобов'язань, що має на сьогодні разовий, індивідуальний характер. До того ж схема відшкодування та поновлення кредитних інвестиційних ресурсів недостатньо продумана й на­лагоджена. Це нівелює можливість використання коштів місцевих бюджетів як джерела інвестиційних ресурсів на місцях.

Отже, погоджуємося, що державна підтримка інвестиційної діяльності має здійснюватися за такими основними напрямами: перехід від розподілу інвестиційних коштів до їх вкладення у стратегічні галузі економіки за умови контролю їх використання; приватизація об'єктів із метою збільшення обсягів інвестиційного капіталу; регулювання інвестиційної діяльності в регіонах; державна підтримка та цільове фінансування підприємств, які використовують ресурсозберігаючі технології, конкурентоспроможну та імпортозамінну продукцію.