159286 (Християнська філософія періоду середньовіччя. Західноєвропейська філософія Нового часу)

Самостійна робота №3

з дисципліни «Філософія»

на тему:

Християнська філософія періоду середньовіччя. Західноєвропейська філософія Нового часу

Виконала:

студентка 2-го курсу

Кривий Ріг

2008 р.

План

1. Розкрийте філософський смисл суперечки між номіналістами і реалістами в епоху Середньовіччя.

2. Чи можна вважати емпіричний метод дослідження Ф.Бекона і дедуктивний метод Р.Декарта універсальними? Чому?

3. На яке питання розвитку відповідає закон єдності і боротьби протилежностей? Покажіть його дію.

2. Розкрийте філософський смисл суперечки між номіналістами і реалістами в епоху Середньовіччя.

Однією з центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсалії (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилосмя питання про існування універсалій, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами - номіналізмом і реалізмом.

Номіналізм (від лат. nomen - ім’я, назва) -напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Найвидатнішими представниками є Росцелін, Дуне Скот, оккам.

Представники реалізму, продовжуючи лінію Платона, твердили, що загальні поняття (універсалії) є не відображенням предметів і явищ, а існують реально як певні духовні сутності поза одиночними речами і незалежно від них і складають субстанцію речей. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім - її породження - одтничні люди. Представники - Еріуген, Ансельм Кентерберійський. Догмат триєдності Бога - один із основних у християнському віровченні. Зміст його - Бог єдиний у трьох особах: Отець, Син і Дух Святий. Номіналізм мав тенденцію заперечувати реальність Божественної єдності, а тому був небезпечним для основної догми християнської церкви.

2. Чи можна вважати емпіричний метод дослідження Ф.Бекона і дедуктивний метод Р.Декарта універсальними?

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561—1626. Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Метою пізнання, підкреслює Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент.

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму.

Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи.

Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт, латинізоване ім'я — Ренатус Картезіус (1596—1650).

Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву!

У другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. Третє правило вимагає "дотримуватись певного порядку мислення", який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих.

Таке сходження, за Декартом, є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на інтуїцію. Отже, засадними елементами раціоналістичного методу Декарта є дедукція та інтуїція. Четверте правило орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати, на думку Декарта, перешкод у послідовному сходженні до істини.

2. На яке питання розвитку відповідає закон єдності і боротьби протилежностей? Покажіть його дію.

Даний закон вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне і антигуманне, прекрасне і потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємовиключають, але й передбачають, взаємообумовлюють одна одну.

Варто наголосити й на тому, що закон єдності й боротьби протилежностей є законом, у силу якого всім речам, процесам і явищам (системам) притаманні внутрішні суперечності, які виступають джерелом їх змін і розвитку. Він проявляється в усіх сферах матеріальної й духовної дійсності (природі, суспільстві та пізнанні), виконує важливі методологічні функції, підкреслюючи, що всі предмети, процеси і явища слід розглядати в їх саморусі.

Для цього необхідно:

• розкривати їх в усій складності й суперечливості (єдності протилежно діючих сил і тенденцій);

• досліджувати всі етапи розвитку протиріч, їх розгортання (перехід від етапу до етапу), накреслювати шляхи та методи їх розв'язання;

• уміти виділити типи протиріч, що дозволить глибше дослідити специфіку предмета і знайти оптимальні шляхи та методи їх розв'язання.

Філософський словник з теми: «Християнська філософія періоду середньовіччя. Західноєвропейська філософія нового часу»

Апріоризм – в теорії пізнання знання, що наявні в свідомості й передують досвіду

Дедукція – логічний метод, за яким на основі загального істинного твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих предметів та їх сукупностей

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями

Категоричний імператив – категорія філософії І. Канта, що позначає належну поведінку людини, відповідно до свободи волі й загальних вимог

Індукція – логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання про окреме робиться висновок про загальне

Номіналізм – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх “іменами”

Пантеїзм – філософське вчення, що ототожнює Бога і світ, розчиняє Бога у світі (природі)

Патристика – термін, яким позначають сукупність філософсько-теологічних дисциплін християнських мислителів (отців церкви) 2-8 ст.

Реалізм – у середньовічній філософії напрям, що грунтувався на визнанні того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і субстанціями речей

Раціоналізм – філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання

Субстанція – незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому мінливому й випадковому; матерія, природа

Схоластика – тип середньовічної релігійної філософії, що відзначалася поєднанням догматичних тверджень з раціональною, логічною проблематикою

Список використаної літератури

1. Надольний Я.І. Філософія. Підручник. – К., 2000.

2. Енциклопедія з філософії. – М., 1994.

3. Історія світової культури. – К., 1993.

4. «Філософія» В.А. Канке, Москва «Логос» 1998.

5. «Основи філософії» В.Ф. Шаповалов, Москва «Гранд» 2000.

6. Філософія. Під ред. Л.Г. Кононовича, Г.И. Медведєва, Ростов-на-Дону «Фенікс» 1998.

7. Большаков А. В. Основи філософії знань. М., Знання 2004.