Міністерство освіти та науки України

Придніпровська державна академія

Будівництва та архітектури

Кафедра філософії та політології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З курсу «Філософія »

На тему: Філософія , її предмет та роль в суспільстві

Виконав: студент гр.III-15Д

А.Н. Налівко

Перевірив: кандидат наук, доцент

кафедри філософії

Т.И. Виперайленко

Днепропетровск 2010 г.

ПЛАН

Передмова

1.Філософія, її предмет і роль у суспільстві.

1.1 Об’єкт і предмет філософії.

1.2 Функції філософії.

2. Філософська проблемологія.

2.1 Загальна характеристика теорії проблем.

2.2 Проблема глобальних суперечностей.

2.3 Проблема «людського виміру» дійсності.

3. Роль філософії в житті суспільства і особистості.

3.1 Філософська теорія суспільства (соціальна філософія).

3.2Філософська теорія людини (антропологія) .

Висновок.

Перелік літератури.

Передмова

Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного світогляду.

Філософія покликана відповідати на питання, на які не може дати відповідь жодна наука. У своїх теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим вказує на основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно і доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.

1. Філософія, її предмет і роль у суспільстві

1.1 Об’єкт і предмет філософії

Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Появу терміна «філософія» пов’язують з іменами двох відомих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами – Геракліта, за іншими – Піфагора. «Філософія» перекладається з грецької мови як «любов до мудрості». За вченням Геракліта, «…мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як таку, що править всім у всьому…Мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і, прислуховуючись до (голосу) природи, чинити згідно з нею» ¹. Вся історія розвитку філософії підтверджує той факт, що «любов до мудрості» є їх суттєвою якісною ознакою. Проте у зв’язку зі своїм невизначеним характером, філософія потребує пояснень і наукових тлумачень. Як будь-яке системне знання, вона має об’єкт і предмет свого вивчення та дослідження.

Об’єкт знання у філософії і науці – все те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності.

Предмет знання – певна цілісність, що виокремлюється з об’єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об’єкті можуть мати свій предмет багато наук.

Об’єктом філософії є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом та людиною.

Предмет філософії – історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється, Ці процеси відбувалися за двома основними взаємопов’язаними шляхами: відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і «самовизначенням».

Розуміння предмета філософії як «науки наук» зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст.. видатний французький філософ і математик Р.Декарт стверджував: «Уся філософія подібна до дерева, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура – всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки та етики» ¹

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка – це вчення про вічне. Упродовж усієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об’єкт її вивчення невичерпний, Він реалізується у предметі філософії, який, відповідно до сучасних поглядів, включає:

• онтологію – вчення про буття;

• гносеологію – вчення про пізнання;

• аксіологію – вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв’язки різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

• методологією – вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності;

• логіку – вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

• соціальну філософію – вчення про суспільство та особистість;

• етику – вчення про мораль як форму суспільної свідомості;

• естетику – вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості – недосконалості, прекрасного – негідного, трагічного – комічного та її художньої діяльності;

• історію філософії;

• філософські питання науки взагалі та окремих наук.

Отже, філософія – це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об’єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Філософи народжуються та помирають, а об’єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка завжди виражає потреби часу, впливає на розум і серце сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями ї предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.

1.2 Функції філософії

Функція (лат. – звершення, виконання) у філософії э категорія, що характеризує такий взаємозв’язок двох (групи) об’єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. «Функція – це існування, мислиме нами в дії» (Й.Гете). Поняття «функція» запропонував для наукового вжитку німецький філософ, відомий математик і фізик Г.Лейбніц.

Функції філософії всеосяжні. Вони об’єднуються в дві групи; світоглядні і методологічні.

Світоглядні – це функції філософії як теоретичної основи світогляду людей. Поняття «філософія» і «світогляд» не тотожні, хоча й одного порядку за походженням.

Гуманістична функція філософії спрямована на визначені особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантує всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. За оцінкою одного з відомих філософів ХХ ст.. М.О.Бердяєва, «…філософія завжди була проривом із безглуздого, емпіричного, примушую чого і гвалтуючого нас з усіх боків світу до світу розуму» .¹

Соціально-аксіологічна світоглядна функція філософії полягає в розроблені нею вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мети; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб’єкта в цілому; про виявлення і розкриття суперечностей між системою цінностей і понять та змістом , що вноситься до них новим етапом виробництва, життям і побутом населення.

Культурно-виховна функція філософія реалізується в процесі формування в індивідів якостей культурної особистості, захисту її від впливу поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення , набуття ними діалектичного стилю мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар’єрів, що виникли у зв’язку з їхньої професійною спеціалізацією.

Відображувально-інформативну функцію філософія виконує в процесі формування світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збирання, аналізу, перероблення інформації з метою отримання нової інформації та її концентрації у філософських поняттях, категоріях, законах.

До методологічних належать функції обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів, напрямів і методик досягнення справжнього і практичного ефективного знання.

Евристична функція філософія сприяє зростанню наукового знання , стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез та теорій,є вченням про методики пізнання і діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція філософії забезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функція філософії пов’язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук, є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських понять, категорій, принципів, законів.

Логіко-гносеологічна функція філософії полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно0пратичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінням застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ.

Отже, філософія – теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має власні об’єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об’єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов’язково для кожної цивілізованої людини.

2. Філософська проблемологія

Основні завдання філософської проблемології – здійснення рефлексії над теоретичним феноменом «проблема», виявлення різних аспектів її розуміння, з’ясування проблематичності знання, його парадоксів і суперечностей. Особливе значення має дослідження соціальних проблем, причин і недоліків цивілізаційних криз, виявлення шляхів та засобів їх розв’язання. Наукове, раціональне дослідження проблем в усьому спектрі їх існування і виявів не просто розширює і збагачує філософське знання, науку загалом, а й поглиблює її розуміння, сприяє формуванню сучасної культури, вдосконалює практику суспільної дії в проблемно-кризових ситуаціях.

2.1 Загальна характеристика теорії проблем

Філософія є проблемною дисципліною. Стосовно особливостей філософських проблем Ч. Ортеги-і-Гасета зауважив: «Філософська проблема безмежна не лише за обсягом – адже вона охоплює все без винятку, але і за своєю проблемною інтенсивністю. Це … абсолютна проблема».

Спроба перерахувати філософськи проблеми, породженні сучасним розвитком науки, культури , техніки , інформаційного суспільства, заздалегідь приречена на невдачу, адже їх безліч. Їх перелік і розуміння істотно відрізняються в різних філософських системах. Свій реєстр актуальних проблем складають і українські філософи. Особливості історичної долі України, специфіка політичного, соціального, культурного життя «транзитного суспільства» зумовлюють загострену увагу до проблеми подальших шляхів розвитку української держави в новій системі соціальних координат.

Зміст філософської проблематики відповідає сенсу терміна «проблема». Давні греки називали цім словом певну трудність, яку неможливо однозначно подолати. У контексті сучасної проблемології проблема – певна сукупність завдань, які потребують нестандартного розв’язання і перебувають в евристичної ситуації, для якої характерні неоднозначність, можливість альтернативних варіантів. Проблемологія покликана охарактеризувати, систематизувати, класифікувати проблеми, описати її, пояснити причини виникнення, визначити можливі шляхи і засоби її розв’язання.

Проблематичність буття є онтологічною основою його осмислення в найрізноманітніших філософській, науковій, художній, релігійній та інших формах. Як зазначив французький філософ Ж. Дельоз, «проблематичність є водночас і об’єктивною категорією пізнання, і цілком об’єктивною категорією буття» (логіка сенсу1969). На думку українського філософа В. Куценка, об’єктивний зміст проблем соціального буття зумовлює необхідність їх вирішення, а також «характер биття пульсу життя всього суспільного організму».