158898 (Теорія аргументації)

Контрольна робота

З дисципліни: “Логіка”

Зміст контрольної роботи

1. Теоретичне питання. Теорія аргументації

1.1. Доведення та його структура. Види доведень.

1.2. Спростування та його структура

1.3. Правила та помилки в доведенні та спростуванні

1.4. Способи побудови аргументації

2. Практичне завдання. Задачі

Список літератури.

Теоретичне питання. Теорія аргументації

1.1 Доведення та його структура. Види доведень

Доведення - це сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ними суджень.

Доведення не тотожне умовиводу, оскільки здійснюється у складній формі поєднання різних за видами умовиводів, що становлять собою відповідну структуру міркування.

У структурі доведення виділяють три складові частини: тезу, аргументи і демонстрацію (форму, або спосіб доведення).

Теза - судження, твердження або положення, істинність якого треба довести.

Доведення бувають прості і складні. Головна їхня відмінність полягає в тому, що в складному доведенні є головна теза і підлеглі, часткові тези.

Головною (основною) тезою називається положення, котрому підлягає обґрунтування ряду інших положень.

Часткова теза — це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.

Аргументи (основа, доказ, підстава) - це ті істинні судження, які наводяться для доведення тези. Істинність тези доводять за допомогою аргументів: фактів, раніше доведених законів науки та теорем, аксіом, постулатів, визначень понять.

Факт - це явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доведенні. Факти володіють достовірністю і великою силою переконаності і тому широко використовуються у процесі доведення. «Факти, - каже народна мудрість, - вперта річ».

Щоб факти могли виконати роль аргументів, потрібно брати не окремі факти, а всю сукупність, яка відноситься до даної проблеми.

Закони науки - це істини особливого роду, які відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу і виражають внутрішні, істотні, загальні, необхідні зв'язки між явищами і процесами.

Закони - основні положення, на яких грунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що положення, яке обґрунтовується, випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.

Аксіома - це положення, яке приймається без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчуються в кожному окремому випадку. їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. В юридичній практиці роль аксіом виконує презумпція. Прикладом презумпції в кримінальному процесі є презумпція невинності: «Кожен припускається невинним, доки протилежне не буде доведене».

Для доведення істинності чи хибності певних положень як аргумент часто наводять визначення понять. Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного в якості аргументу визначення поняття, то воно визнається доведеним.

Але аргументом може бути не будь-яке визначення. Щоб можна було використати певне визначення для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим в науці. Визначення, яке не визнається всіма і потребує уточнення, не може бути аргументом. Таке визначення саме має бути доведене.

Демонстрація (спосіб, форма доведення) —, це спосіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. Тут відбувається зв'язок між тезою і аргументами, з яких з необхідністю роблять висновок. Демонстрація становить сукупність умовиводів, послідовний зв'язок суджень. За формою вона повинна складатись з таких суджень і умовиводів, в яких дотримано всіх правил і законів логіки.

Оскільки умовиводи можуть бути як дедуктивними, так і індуктивними, то й доведення за способом логічного зв'язку тези й аргументів (демонстрації) може відбутися або у формі дедуктивного, або у формі індуктивного умовиводу.

За формою доведення поділяються на прямі та непрямі.

Прямим називається таке доведення, у якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується наявними аргументами. Наприклад, підтвердженням тези: Земля обертається навколо своєї осі є наступні аргументи:

• пасати (постійні вітри в тропічних областях, які дмуть до екватора) внаслідок обертання Землі із заходу на схід дмуть з північного сходу в північній півкулі і з південного сходу в південній півкулі;

• у північній півкулі підмиваються праві береги річок, а в південній - ліві;

• під час руху циклону з півдня на північ його шлях відхиляється на схід.

Але найбільш переконливим прямим доведенням обертання Землі служить дослід з маятником Фуко.

Непряме доведення - це доведення, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доведення хибності антитези. Антитезою називається судження, яке суперечить тезі. Іноді непряме доведення називають доведенням за допомогою приведення до абсурду. У математиці воно дістало назву «доведення від супротивного». Непряме доведення широко застосовується в судовій практиці, дипломатії, інших науках.

До непрямого доведення здаються, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо.

1.2 Спростування та його структура

Процес доведення тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

Спростування - це логічна операція, за допомогою якої доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. У ньому також розрізняють тезу, аргументи і демонстрацію.

Тезою спростування називають судження, яке треба спростувати.

Аргументами спростування називають судження, за допомогою яких спростовується теза.

Демонстрація спростування - це певний спосіб зв'язку тези з аргументами. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення. Тому розрізняють такі способи спростування:

а) спростування тези;

б) спростування аргументів;

в) спростування зв'язку тези з аргументами (виявлення неспроможності демонстрації)

Спростування тези здійснюється:

1. спростуванням фактами

2. через доведення істинності нової тези, котра суперечить тій, що спростовується

3. через виведення з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто при веденням тези до «абсурду»

Спростування аргументів здійснюється:

1. шляхом доведення хибності аргументів

2. встановленням того, що аргументи, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми

3. аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними.

Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.

Спростування зв'язку тези з аргументами полягає в тому, щоб виявити логічні помилки у формі самого доведення. Виявивши такі помилки у процесі демонстрації, ми спростовуємо її проведення, але не саму тезу.

1.3 Правила та помилки в доведенні та спростуванні

Різноманітні дискусії, диспути, дебати, наукові дослідження неодмінно включають доведення і спростування. Вони вимагають чіткого дотримування законів і правил логічного мислення. Порушення правил в доведенні і спростуванні призводить до логічних помилок, які в кінцевому підсумку не дають змоги підтвердити або спростувати висунуту тезу. Розрізняють три види правил доведення та спростування:

а) правила щодо тези

б) правила щодо аргументів

в) правила щодо форми доведення

Правила та помилки щодо тези

1. Теза повинна бути чітко і ясно сформульована. Це стосується всіх його логічних компонентів як судження: суб'єкта і предиката, кількості, якості, модальності і т.п. Це правило конкретизує закон тотожності.

При недотриманні цього правила можливі помилки, сутність яких полягає в тому, що теза сформульована нечітко, а тому не зрозуміло, що саме потрібно обґрунтовувати, або допускаються різноманітні трактування. Ніколи не варто також доводити або спростовувати те, що зв'язано з індивідуальними смаками людей.

2. Теза повинна залишатися незмінною протягом всього процесу обґрунтування.

Тут можливі такі помилки:

а) «підміна тези»

Замість того, щоб обґрунтувати висунуте положення, наводяться аргументи на користь іншого положення, висунутого замість того, яке треба було довести.

б) звернення до особи опонента

Ця помилка трапляється тоді, коли доведення істинності тези по суті підміняється характеристикою особи людини, котра має якесь відношення до цієї тези. Замість того, щоб спростовувати висунуте положення, ми говоримо не про саме положення, а про людину, котра його висловила, що вона не спеціаліст з певного питання, що вона неодноразово припускалася помилок у своїх висновках.

в) звернення до публіки

Замість обґрунтування істинності чи хибності тези звертаються до почуттів людей, намагаються викликати у них симпатію чи антипатію до того, про що йдеться, і таким чином примусити повірити в істинність висунутої тези або хибність тези, яка спростовується.

г) «хто дуже багато доводить, той нічого не доводить»

Ця помилка виникає тоді, коли замість доведення істинності висунутої тези обґрунтовується інше положення, настільки широке, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.

3. Теза не повинна містити суперечливих суджень

Така вимога конкретизує закон несуперечності та закон виключеного третього.

Правила та помилки щодо аргументів.

1. Аргументи в кожному доведенні або спростуванні повинні бути істинними, доведеними, безсумнівними. З хибних аргументів не можна зробити істинного висновку.

Порушення цього правила призводить до логічних помилок:

а) «хибний аргумент»

Суть цієї помилки полягає в тому, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи. Але про те, що аргумент є хибним, опонент може і не знати.

б) «випередження основи»

Суть цієї помилки полягає в тому, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто, коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами.

2. Аргументи повинні бути сформульовані ясно та чітко.

3. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Якщо істинність тези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є не достатніми, вони не обґрунтовують тези.

Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається «коло в доведенні». її суть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією ж тезою.

Правила та помилки щодо способу (форми) обґрунтування.

Теза повинна з логічною необхідністю випливати з аргументів, як висновок із засновків. Істинність висновку - результат істинності аргументів, пов'язаних з тезою.

Оскільки зв'язок аргументів із тезами здійснюється у формі умовиводів - дедуктивних, індуктивних, то правила доведення по відношенню до способу (форми) доведення, по суті, зводяться до правил цих типів умовиводів.

Порушення якогось із правил умовиводів призводить до помилки в обґрунтуванні. Найчастіше в обґрунтуванні трапляються такі помилки: «не випливає», «поспішне узагальнення», «почетверіння термінів».

Логічні помилки поділяються на паралогізми та софізми.

Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки й звичайно призводить до хибних висновків.

Софізм - навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного.

У процесі міркування іноді виникають логічні парадокси.

Парадокс - це міркування, у якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження. Класичними прикладами парадоксів є: «купа», «лист», «генерал і цирульник», «мер міста».

1.4 Способи побудови аргументації

Як уже було показано раніше, існує кілька підстав для поділу аргументації на види. Так, залежно від характеру зв'язку між доказами та висновками, аргументація підрозділяється на демонстративну та недемонстративну. Залежно від прагматичної орієнтації або співвіднесення висновку аргументу та розглядуваної тези, аргументація підрозділяється на доведення та підтвердження, з одного боку, і спростування — з іншого.

Залежно від способу здійснення аргументація поділяється, на два види: пряма і непряма.

Пряма аргументація «за»

Пряма аргументація здійснюється шляхом логічного виведення з логічної підстави (системи доказів) відповідного висновку «за» тезу. Вона може бути побудована, наприклад, у вигляді категоричного силогізму (тут засновки — докази, а висновок — теза). Демонстративна аргументація може бути побудована й у вигляді висновку логіки висловлювань.

Нікколо Мак'явеллі, який жив на межі XV—XVI ст., належить таке доведення.

Міцна державна влада є там, де гарне військо та гарні закони. Але де є гарне військо, там і гарні закони. Отже, де гарне військо, там і міцна державна влада.

Перевіримо справедливість знайденого висновку.

«Є гарне військо» — судження р.

«Є гарні закони» — судження q.

«Є міцна державна влада» — судження t.

У формалізованому вигляді міркування Мак'явеллі таке:

Демонстрація — процес логічного виведення — складається тут із трьох кроків.

Перший — виведення з 2 і 3 висновку 4 через застосування modus ponens. Другий — отримання з 3 і 4 на підставі правила введення кон'юнкції висновку 5: р ∧ q. Хоча ми й не згадували це правило спеціально, однак його легко зрозуміти: якщо є прості судження х і у, то є й складене з них кон'юнктивне ( х ∧ у)

Третій крок — отримання з 1 і 5 висновку б через modus ponens. Таким чином, додавши до аксіом 1і2 додаткове допущення 3, отримаємо 6:

((1 ∧ 2) ∧ 3) → 6.

Але 1 і 2 можна тримати в пам'яті (адже це аксіоматичні судження), тоді явно висловлений підсумковий висновок буде: р → t, що й треба було довести.