158246 (Дефініція та поділ понять), страница 2

Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina – ім'я) визначеннями.

Номінальним є таке визначення, за допомогою якого зазначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного іменуються юридичними особами".

2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".

Перше визначення є номінальним, а друге — реальнім.

Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил: | 1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс). Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

Надто широке визначення — це таке визначення, в якому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визначуваного (А < Вс).

Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначаючого , оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад дарування.

Визначення буде надто широким, якщо під визначаюче поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь поняття. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визначення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не названі специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.

Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття (А > Вс).

Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домашня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використовується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат — особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах" і т. д.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.

При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чергу, пояснюється через перше.

Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право— це наука про цивільне право" тощо.

Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.

Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття " закон " мислити не можна.

1. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.

Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.

Визначення понять не можна змішувати з різноманітними засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, характеристика, порівняння, показ.

Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Наприклад, визначаючи державу, ми цікавимось не лише тим, що таке держава, які її ознаки, а й тим, які бувають держави, їх види, тобто обсяг поняття. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття – означає установити, на які види воно поділяється.

Поділ – це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.

За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких складається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на " події " та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "безплатні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".

Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною ознакою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.

Простий поділ. Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, — це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.

Приклади простого поділу: "Угоди за характером волевиявлення поділяються на односторонні і взаємні"; "Залежно від обсягу повноважень розрізняють такі види доручень: одноразові, спеціальні і загальні"; "Фотознімання місця події буває орієнтованим, оглядовим, вузловим та детальним".

Простий поділ — це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються у науці й практиці. Він дає змогу виділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.

Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється на два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.

Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатні й безвідплатні" тощо.

У вигляді формули цей поділ можна записати так.

Тут А — поділюване поняття, а і не- а — члени ділення.

Особливість дихотомічного поділу полягає в тому, що члени виділяються за наявністю або відсутністю якоїсь ознаки, вичерпують увесь обсяг поділюваного поняття; кожний предмет, мислимий у родовому понятті, потрапляє або до одного, або до другого класу: або в а, або в не-а. Дихотомічний поділ може бути несумірним, члени його завжди виключають один одного.

Дихотомічний поділ робить можливим послідовно й швидко звузити коло предметів, серед котрих слід відшукати предмет, який нас цікавить. Тому він досить широко використовується у слідчій практиці, наприклад, при плануванні розслідування злочинів, висуванні й перевірці версій, обмеженні кола осіб, серед котрих слід шукати злочинця, тощо.

Наприклад у справі про вбивство А. на місці злочину було виявлено патрон від мисливської рушниці. Це стало основою для поділу всіх осіб, що мешкають у селищі, на 1) тих, які мають мисливську рушницю, 2) не мають мисливської рушниці. Пиж патрона, знайдений на місці події, було зроблено із інструкції до радіоприймача АРЗ. Тому особи, котрі мали мисливську рушницю, у свою чергу, були поділені на дві частини: 1) ті, що мають радіоприймачі АРЗ і 2) не мають радіоприймача АРЗ. Унаслідок такого поділу коло осіб, які цікавили слідчого, набагато звузилось.

Класифікацією називається поділ предметів на класи, зроблений таким чином, що кожен клас займає стосовно інших класів точно визначене і міцно закріплене місце.

Класифікація є видом поділу поняття, але вона відрізняється від звичайного поділу. При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх останніх ознак предметів, котрі класифікуються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів.

Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види — на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших предметів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.

Класифікації бувають природними й допоміжними.

Допоміжна класифікація — розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою.

Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавітному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості а одержання зарплати. У юрисдикції до допоміжної класифікації відноситься інкорпорація законів або інших правових актів за хронологією чи алфавітом.

Допоміжна класифікація дає змогу легше і швидше відшукати той чи інший предмет серед інших класифікованих предметів. Знання того яке місце посідає той чи інший предмет, ще не створює можливості щось стверджувати про його властивості. Наприклад, із того, що робітник Іваненко занесений до відомості під сьомим номером, про нього не можна зробити жодного висновку.

Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.

Приклади природної класифікації: класифікація су-спільно-економічних формацій, класифікація хімічних елементів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.

Як приклад класифікації у юридичній науці можна навести систему державного права України. За предметом правового регулювання воно поділяється на такі галузі права: 1) державне право, 2) цивільне право, 3) адміністративне право, 4) фінансове право, 5) трудове право, 6) земельне право, 7) колгоспне право, 8) сімейне право, 9) кримінальне право, 10) судоустрій, 11) кримінальний процес та 12) цивільний процес. Кожна галузь права поділяється, в свою чергу, на правові інститути. Так, галузь державного права включає в себе інститути громадянства, виборчої системи тощо. Галузь цивільного права — інститути права власності, спадщини і т. ін.

На відміну від допоміжної класифікації, природна класифікація стверджує можливість визначити за місцем, що посідає предмет у класифікації, його властивості, а також передбачити властивості тих предметів, які ще не відшукані, але існування котрих можна допускати, виходячи із даної класифікації. Наприклад, Д. І. Менделєєв, створивши періодичну систему елементів, передбачив на її основі властивості таких на той час не відомих, відкритих пізніше, хімічних елементів, як гелій, скандій і германій.

Класифікуючи, слід мати на увазі, що, окрім розвинутих, типових форм, існують і форми нерозвинені або нетипові, проміжні, такі, котрі стоять на грані різних класифікованих предметів, поєднують у собі ознаки предметів, які входять до різних груп. Наприклад, єхидна і качконіс мають ознаки і ссавців і плазунів, поєднують риси обох цих класів.

Подібні факти трапляються і під час систематизації правових норм. Так, поряд із типовими відносинами — майновими та сімейними — є і майново-сімейні відносини, нетипові ні для цивільного, ні для сімейного права. Такими Ж атиповими є авторські відносини, які мають елементи трудових і майнових відносин. Наявність таких нетипових проміжних форм створює утруднення при визначенні їхнього місця у класифікаційній системі, оскільки за одними ознаками предмет або явище можуть бути включені до однієї групи, а за іншими ознаками — до другої. У таких випадках предмет відносять до тієї групи, яка стоїть ближче до класифікаційного предмета і більше відповідає його природі. Так, майново-сімейні відносини з огляду на тісніші їх зв'язки із сімейними відносинами законодавець відніс до сімейного права, а не до цивільного; авторські відносини включені не до трудового, а до цивільного права, оскільки за методом регулювання вони ближчі до цивільного права, ніж до трудового.

Будь-яка класифікація відносна. Із розвитком науки вона уточнюється, доповнюється, замість однієї класифікації створюється нова, більш адекватна дійсності. Кожна класифікація приблизна, вона в огрубілій формі розкриває зв'язки між предметами, що класифікуються.

Природна класифікація при неправильній її побудові може виявитися штучною. Штучною вважається така класифікація, у якій поділ предметів на класи проведено не за істотною ознакою, а за зовнішньою, другорядною. Така класифікація викривляє взаємозв'язки між предметами та явищами і тому є непридатною для науки й практики.