158246 (Дефініція та поділ понять)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з юридичної логіки

На тему "Поняття"

ПЛАН

1. Загальна характеристика поняття.

2. Дефініція (визначення) та поділ (класифікація) понять. Роль логічних правил дефініції та поділу в юриспруденції.

Задачі

Список використаних джерел.

1. Загальна характеристика поняття

Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.

Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття — це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна сплутувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття — це логічна форма думки, думка про предмет.

Предмет думки — це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути як матеріальні предмети і явища, так і думки про ці предмети, які існують в об'єктивній дійсності, і предмети та явища видумані (Бог, русалка).

По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.

Кожен предмет і явище матеріального світу мають численні різноманітні ознаки. Одні з них істотні, інші — неістотні.

Істотні ознаки — це такі ознаки, котрі відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі, котрі належать усім предметам роду і без яких предмет немислимий.

Неістотні ознаки — це ознаки, наявність або відсутність котрих не приводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є ознаками нестійкими, зовнішніми, одиничними, які не виражають властивості предмета. Різниця між істотними й неістотними ознаками відносна, ознака, що є істотною, із розвитком і зміною предмета може перетворитися в неістотну, і навпаки. Ознака неістотна в одному відношенні може виявитися істотною в іншому. Критерієм істотності ознак, які відтворюються поняттям, є суспільна практика людини.

Поняття відрізняється від уявлення. Уявлення, як і поняття, відбиває предмет у його ознаках. Тільки поняття відтворює істотні ознаки, а уявлення — предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак. Уявлення багатше, ніж поняття, воно відбиває більшу кількість ознак предмета, але поняття відображає предмет глибше, воно дає нам знання про властивість предмета, тоді як уявлення властивості речей і явні не розкриває.

Поняття — результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет усіх істотних його проявах. Вироблення того чи іншого поняття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишньої світу, щаблем у розвитку науки.

У процесі утворення понять користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, повідомлення.

При вивченні предмета, визначенні його істотних ознак доводиться постійно порівнювати його з іншими.

Порівнянням називається зіставлення предметів із метою визначення їх схожості й відмінності.

Порівняння дає змогу виявити загальне у предметів, те, чим вони схожі, а також чим вони відрізняються один від одного, дати оцінку виявленим ознакам, згрупувати предмети в класи тощо. Порівняння здійснюється на основі взаємодії аналізу і синтезу.

Аналізом називається мислений поділ предмета на його складові частини.

Перш ніж виділити істотні ознаки предмета, необхідно знати, що становить або чим є даний предмет, які ознаки, елементи, сторони складають його. Слід дослідити кожну властивість окремо та у зв'язку з іншими властивостями. Це досягається за допомогою аналізу.

Вивчивши предмет за частинами, необхідно потім пізнати його в цілому. Це завдання вирішує синтез.

Синтезом називається уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле.

Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез — аналіз.

Будь-який предмет має чимало властивостей і ознак. Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених аналізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять завжди використовується такий логічний спосіб, як абстрагування.

Абстрагування — це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція.

При утворенні поняття вивчаються не всі предмети класу, а тільки деякі. Істотні ознаки, виділені в окремих предметів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому.

Узагальнення — це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.

Вироблення поняття — це не одноактна дія, а складний пізнавальний процес. Формування понять нерозривно пов'язане із практичною діяльністю людини. Практика — основа виникнення і розвитку понять, а також критерій їх істинності. Вироблене поняття використовується потім як засіб подальшого пізнання навколишнього світу.

2. Дефініція (визначення) та поділ (класифікація) понять. Роль логічних правил дефініції та поділу в юриспруденції

Якщо ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Розмірковуючи, наприклад, про право, слід знати зміст цього поняття; кваліфікуючи скоєне як шпигунство, суд має знати склад злочину шпигунства; викладаючи курс науки, лектор має роз'яснити зміст основних її понять і т. д.

Зміст поняття, не поданий у слові, що виражає поняття безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, із самого слова "диспозиція" нам ще не відомий зміст цього поняття. Зміст поняття з'ясовується завдяки логічній дії (операції), що дістала назву визначення (definitio).

Визначенням (дефініцією) називається розкриття змісту поняття.

Оскільки зміст поняття складають необхідні, істотні ознаки предмета, то визначити поняття — означає з'ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття "наклеп" означає з'ясувати істотні ознаки наклепу.

Визначення розв'язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:

1. З'ясовує властивість визначуваного предмета, відповідь на запитання про те, що є даний предмет.

2. Обмежує визначуваний предмет від усіх інших суміжних з ним предметів.

Так, визначаючи поняття "розбій" як 1) напад 2) з метою заволодіння особистим майном громадян, 3) поєднаний із насиллям, небезпечним для життя або здоров'я особи, котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насилля, ми тим самим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняємо розбій від таких злочинів, як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.

Визначення є підсумком складного й тривалого процесу пізнання предметів або явищ. Визначенням нібито завершується процес вироблення поняття. Але визначення не залишаються незмінними, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до других, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.

Визначення відіграють важливу роль у пізнанні та практиці. Жодна наука не може обійтися без визначення своїх понять. Доти, доки відсутнє наукове визначення того чи іншого поняття, немає й точного знання істотності предмета, що відображається цим поняттям, відсутній і критерій для відокремлення одних предметів від інших. Наприклад, відсутнє в попередньому законі чітке визначення поняття "посадова особа" призводило в судовій практиці до того, що особи, які не є посадовими (наприклад, пастух), розглядались іноді як посадові, що породжувало судові помилки.

У той час же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїм змістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення огрублює предмет, не виражає багатства його проявів, зв'язків і відносин.

Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних — ім'я предмета.

До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначення. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.

Визначення через рід і видову відмінність.

При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш ширше поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.

Наприклад, визначаючи поняття "присуд", спочатку називають рід "присуд є рішення", а потім перелічують ознаки, що складають видову відмінність "Присуд є рішення (рід), винесене судом у засіданні з питання про винність чи невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання (видова відзнака)".

Видова відмінність — це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що входять до цього роду. Ознак, які утворюють видову відмінність, має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження цього предмета від усіх інших схожих предметів.

Визначення через рід і видову відмінність можна вир ти так: А є Вс.

У будь-якому визначенні розрізнюють визначуване поняття (дефінієдум) — це те, що визначається, і визначальні (дефінієс), те, за допомогою чого щось визначається. У наведеній формулі А — визначуване поняття, а Вс — визначальне. При цьому В — означає рід, а с — видову відмінність.

Визначення через рід і видову відмінність — найпоширеніший класичний вид визначення. Ним користуються всі науки. У юриспруденції є основним видом визначення. Але тут цей спосіб має свої особливості, які полягають у тому, при визначенні кримінально-правових понять часто називають тільки ознаки видового визначення, а рід, до якого належить визначуване поняття, опускається. Такими, зокрема, є визначення багатьох конкретних видів злочинів, наявних у кримінальному кодексі. Наприклад, у статті 126 КК України говориться: "Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі — ...". Тут поняття "образа" визначене через рід і видову відмінність, але у цьому визначенні перелічені тільки ознаки, що становлять видові відмінності (с): 1) навмисне 2) приниження 3) й гідності 4) особи, 5) виражене в непристойній формі.

Рід (злочин) у даній статті не зазначений, оскільки ні необхідності у кожній статті повторювати одне й те ж поняття — (злочин). Усі діяння, названі в особливій частині кримінального кодексу, мають один рід — "злочин".

Генетичне визначення (від грецької "генезис", що означає "походження") — це таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Описуючи походження предмета, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло є крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра зберігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виникнення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".

У суспільних науках генетичне визначення застосовується досить рідко, оскільки процес виникнення суспільних явищ незмірно складніший, ніж, наприклад, геометричних фігур, і тому описати його у формі короткого визначення досить складно.

Інші способи визначення

Не всяке поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Не можна, наприклад, визначити через рід та видову відмінність поняття з винятково широким обсягом (категорії) оскільки вони не мають роду і, отже, не є видами якихось інших понять. Тому, крім розглянутих видів визначень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.

1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.

Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:

"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з іншими предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивостей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до властивості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо.

Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських та інших категорій.

2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.

Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина" і "Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинувачуваного або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".

У проведених визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі Родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначення чітко установлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.

Номінальні визначення

Розглянуті визначення — визначення реальні. За їх допомогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлюємо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.