Мислити трансценденцію чоловік може лише неадекватним чином. Мислячи трансценденцію, чоловік, по вираженню Ясперса, «вмислює її в предмети», тобто виражає трансценденцію на деякому, зрозумілішому йому, наочному рівні. Людина, таким чином, вигадує деякі шифри. Саме у шифрах чоловік намагається пізнати трансценденцію. Ці шифри створюються в екзистенціальному акті віри. Це філософська віра, і Ясперс чітко намагається відокремити її від релігійної віри, віри звичайних релігій. Релігійна віра перетворює шифри на символ і тим самим опредмечує їх, зводить трансценденцію на рівень буття-в-світі. Дійсна віра, яка розуміє, що трансценденцію не можна опредмечує, розуміє, що мислячи її, ми всього лише вигадуємо деякі шифри. Релігійна віра завжди є віра в щось. Скажімо, віра в Бога — коли Бог чекає людину як деякий об'єкт. Тому в даному випадку це не дійсна віра, бо об'єктні для суб'єкта стосунки — це завжди стосунки деякого знання. Представляючи Бога як об'єкт, релігійна віра як би змінює сама собі: вона перетворюється на знання. І проблема відношення віри і знання насправді проблема помилкова; у релігійній вірі немає дійсної віри, є лише знання, яке набирає вигляду віри. По суті ж, як говорить Ясперс, «віра не є знання, яким я володію, але упевненість, яка мене веде». Звідси йде і критика одкровення, бо одкровення є одкровення когось комусь, тобто знову мають місце об'єктні для суб'єкта стосунки. Бог, тобто трансценденція, в даному випадку протиставляється людині, і людина по суті виявляється як би поза Богом. У одкровенні немає віри, в одкровенні людині дається знання, віра вихолощується. Але проте релігія має деяку цінність, і Ясперс ставить перед собою завдання з'єднати релігію і філософію: «Релігія, аби залишитися правдивою, потребує сумлінності філософії. Філософія, аби залишитися наповненою, потребує субстанції релігії».

Після війни Ясперс розробив концепцію філософії історії, концепцію «осьового часу». Досліджуючи далі процес комунікації і її співвідношення з трансценденцією, Ясперс звертає увагу на той факт, що практично всі світові релігії були створені за період IV—VI вв. до Р.Х. (мається на увазі іудаїзм, філософія Платона і Арістотеля, буддизм і т. п.). На думку Ясперса, цей період і був тим осьовим часом, в якому просвічує трансценденція, він є осьовим часом для людини, через який здійснюється подальша комунікація в глобальному її розумінні, тобто не як стосунки між людьми, а як деякий онтологічний акт, що має не лише просторові, але і тимчасові характеристики.

Список літератури

Пую А. Концепция политического плюрализма: Генезис и содержание проблемы: Учебное пособие. – СПб, 2004. – С. 27.

Кожаров А. Монизм и плюрализм в идеологии и политике /Перевод с болгарского Большаковой В. и Зюзюкиной Т. – М.: «Прогресс». – 1996. – С. 29

Кимелев Ю. А. Философия религии. — М., 2003.