145402 (Мито в Україні. Система оподаткування в Великобританії), страница 2

А – ставка акцизного збору.

Сума акцизного збору, якщо ставку встановлено в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару, обчислюється за формулою

Са = Н х А,

де Са – сума акцизного збору, Н – кількість товару у фізичних одиницях виміру, визначених відповідним законом, А – ставка акцизного збору.

Нарахування ввізного (вивізного) мита за адвалерними ставками, тобто у відсотках до митної вартості товару.

Митна вартість визначається відповідно до Митного кодексу України. При визначенні митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, установлені Національним банком України на день подання ВМД до митного оформлення.

Обчислення суми ввізного (вивізного) мита щодо товарів, які обкладаються ввізним (вивізним) митом за ставками у відсотках до митної вартості товару, здійснюється за формулою

Сма = (В х Ма) : 100,

де Сма – сума ввізного (вивізного) мита, В – митна вартість товару (у грн.), Ма – ставка ввізного (вивізного) мита, установлена у відсотках до митної вартості товару.

Нарахування ввізного (вивізного) мита щодо товарів, які обкладаються ввізним (вивізним) митом за специфічними ставками, здійснюється з урахуванням вимог правила 5 Основних правил інтерпретації класифікації товарів Митного тарифу України.

При нарахуванні увізного мита, справлених за специфічними ставками, установленими в грошовому виразі за кілограм маси товару, або комбінованими ставками зі специфічною складовою в грошовому виразі за кілограм маси товару, як розрахункова база використовується товару з урахуванням первинної тари (упаковки) цього товару, яка невіддільна від товару до його споживання і в якій товар подається для роздрібного продажу.

Щодо товарів, які обкладаються ввізним (вивізним) митом за ставками в євро за одиницю товару, основою для нарахування є відповідна кількість товару або фізична характеристика товару в натуральному виразі.

Обчислення суми ввізного (вивізного) мита щодо товарів, які обкладаються ввізним (вивізним) митом за ставками в євро за одиницю товару, здійснюється за формулою

Смс = Н х Мс х Кє,

де Смс – сума ввізного (вивізного) мита, Н – кількісна або фізична характеристика товару в натуральному виразі, Мс – ставка ввізного (вивізного) мита в євро за одиницю товару, Кє – курс євро, установлений Національним банком України на день прийняття ВМД.

Приклад 1

Суб’єкт ЗЕД імпортує в Україну скло у вигляді куль (митна вартість – 1000 дол. США (графа 22 та 45 ВМД), валютний курс НБУ на дату подання ВМД (07.02.2003 р.) – 5,3333 грн./дол. США (графа 23 ВМД), код ТН ЗЕД – 7002.10.00.00, ставка ввізного мита – 20%) та карамель (валютний курс НБУ на дату подання ВМД (07.02.2003 р.) – 6,775828 грн./євро, кількість товару – 1000 кг (графа 31 ВМД), код ТН ЗЕД – 1704.90.75.00, ставка ввізного мита – 2 євро за 1 кг). Суб’єкту ЗЕД або брокеру, що діє за його дорученням, потрібно розрахувати суму ввізного мита (графа 47 ВМД).

Розрахунок буде мати такий вигляд:

- для імпортованого скла у вигляді куль застосовуємо формулу 1: СМ = 1000 х 5,3333 х 0,2 (20% / 100%) = 1066,66 грн.;

- для імпортованої карамелі застосовуємо формулу 2: СМ = 1000 х 2 х 6,775828 = 13551,66 грн.

Таким чином, сума ввізного мита, що підлягає сплаті до бюджету 07.02.2003 р., дорівнює 14618,32 грн.

Приклад 2

Всі умови прикладу 1 залишаються незмінними, окрім такої умови: мито сплачується за день до подання ВМД, тобто 06.02.2003р. Валютний курс НБУ – 5,3330 грн./дол. США та 6,7758 грн./євро.

Розрахунок буде мати такий вигляд:

- для імпортованого скла у вигляді куль застосовуємо формулу 1: СМ = 1000 х 5,3330 х 0,2 (20% / 100%) = 1066,60 грн.;

- для імпортованої карамелі застосовуємо формулу 2: СМ = 1000 х 2 х 6,7758 = 13551,60 грн.

Таким чином, сума ввізного мита, що сплачується за день до подання ВМД, тобто станом на 06.02.2003р., дорівнює 14618,20 грн.

Отже, на день подання ВМД, тобто станом на 07.02.2003 р., сума заборгованості суб’єкта ЗЕД по сплаті мита буде дорівнювати 0,12 грн. (14618,32 (приклад 1) – 14618,2 (приклад 2)). Щоб цього не відбувалося, при розрахунку мита 06.02.2003р., його суму потрібно приблизно збільшувати з урахуванням можливої зміни курсу НБУ, тобто сплачувати не 14618,20 грн., а, наприклад,14620 грн. (переплата 1,68 грн. (14620-14618,32)). Переплата суми мита (1,68 грн.) зарахується митними органами в рахунок сплати майбутніх платежів. Це здійснюється таким чином: на зворотній стороні платіжного документа (зі штампом банку, що підтверджує перерахування мита) службовець митного органу вказує, яка сума мита та за якою ВМД зараховується (тобто 14618,32), а яка сума – ні (1,68 грн.). В подальшому, при оформленні інших ВМД, суб’єкт ЗЕД має право пред’явити вказаний платіжний документ, а службовець митного органу – зарахувати суму переплати (1,68 грн.). Відповідно до вимог Наказу Держмитслужби № 368 зарахування переплат мита здійснюється протягом одного року з моменту митного оформлення (подання ВМД).

У випадку, якщо суб’єкт ЗЕД не хоче здійснювати переплату мита, він може сплачувати нараховану суму 06.02.2003 р. (14618,2 грн.) безготівковим розрахунком, а 07.02.2003 р. Доплачувати 0,12 грн. (14618,32 – 14618,2) готівкою.

Розглянемо, як операції, наведені в прикладі 1 та 2 відобразити в бухгалтерському та податковому обліку (див. Табл. 1).

Таблиця 1.

2. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Бухгалтерська справа у Великобританії характеризується певними особливостями, яких немає в інших країнах ЄС.

Основні з них такі:

• незалежне та впливове становище спеціалістів бухгалтерської професії;

• традиція всестороннього, детального юридичного обґрунтування виставлених вимог і бухгалтерських методів якими займаються недержавні організації;

• тісні зв’язки з колегами у США, чому сприяє ведення обліку однією мовою, а також тісні контакти між офісами міжнародних бухгалтерських фірм в обох країнах.

Шість британських професійних бухгалтерських організацій мають статус юридичної особи й утворили консультативний комітет бухгалтерських рад.

Це такі:

1. Інститут дипломованих бухгалтерів Шотландії, який є наступником Єдинобурьзького інституту, що був заснований у 1853 р.

2. Інститут дипломованих бухгалтерів Англії та Уельсу заснований 1880 р.

3. Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, заснований у 1888 р.

Вищезазначені організації є незалежними, хоч на практиці їхня діяльність схожа. Майже всі їх студенти отримують підготовку для роботи в державному секторі, але після отримання кваліфікації в ньому залишаються працювати не більше 50 % випускників, решта шукають роботу в інших сферах.

4. Асоціація дипломованих бухгалтерів, заснована в 1904 р. к Лондонське товариство бухгалтерів. Воно дає змогу своїм студентам проходити підготовку для роботи як у державному секторі, так і у комерційних організаціях згідно із «Законом про діяльність компаній» представники чотирьох вищезазначених організацій можуть призначатися аудиторами в компанії з обмеженою відповідальністю.

5. Інститут бухгалтерів і менеджерів, який забезпечує підготовку спеціалістів для комерційних організацій де й працює більша частина його членів.

6. Інститут державних фінансів і бухгалтерської справи, що працює в державному секторі.

У цій країні історично склалося так, що професійні організації котрі створилися раніше, постійно вступали в боротьбу проти тих структур, які з’являлися пізніше. Наприклад журнал інституту «дипломованих бухгалтерів Англії та Уельсу» у свій час писав, що Лондонське товариство бухгалтерів «своїми діями соромить професію бухгалтера. Але згодом бухгалтерські організації почали співпрацювати і координувати власну діяльність. Зокрема з 1976 до 1990 р. Комітет бухгалтерських рад зумів сформувати «Правила стандартної бухгалтерської практики».

Бухгалтерське законодавство у Великобританії має давню історію. Ще в 1844 р. з’явився перший закон про діяльність компаній, який передбачив проведення аудиторської перевірки бухгалтерського звіту. Але в 1856 р. ця вимога втратила свою юридичну силу, оскільки уряд вважав, що бухгалтерські вимоги повинні бути об’єктом не закону, а узгодженості між зацікавленими особами. І лише в 1990 р. проведення аудиторської перевірки поданого бухгалтерського звіту знову стало обов’язковим. Закони про бухгалтерську справу передусім прийняті в 1948-1967 р. суттєво розширили обсяги інформації, яка повинна включатися в бухгалтерські звітні документи. Поряд із цим залишилось багато питань бухгалтерської оцінки на розгляд самих компаній і спеціалістів.

Комітет бухгалтерських рад сформував ряд стандартів, щодо різних напрямків бухгалтерської справи. Ці стандарти раніше випускали окремі професійні організації під власну відповідальність. При цьому організації вимагали від аудиторів, щоб вони вказували у звітах, чи дотримуються стандартів перевірених ними компаній.

«Закон про діяльні сит компаній» 1989 р. запровадив нові нормативні вимоги для великих компаній. Він вимагав, щоб документація відповідала або пояснювала причини відхилень від них у коментарях до бухгалтерських звітних документів.

Усі без винятку компанії Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку професійно підготовленими аудиторами.

Із 1948 р. уряд визнає право на проведення таких перевірок за членами чотирьох професійних організацій інституту дипломованих бухгалтерів Англій та Уельсу, інституту дипломованих бухгалтерів Ірландії, Асоціації дипломованих бухгалтерів.

Облік основного капіталу ведуть за початковою вартістю, але поряд із цим різні активи, щр належать до однієї категорії, можуть відображатися у різних базах для визначення їхньої вартості. Дозволяється проводити капіталізацію залучених коштів на період освоєння основного капіталу.

Для проведення переоцінок не має законодавчо визначених норм які встановлюють періодичність їх проведення та базу переоцінки. Проект подання інформації, виданий з 1990 р. передбачає що переоцінка основного капіталу має проводитися за методом вартості чистої реалізації, але на практиці компаній частіше застосовують відновну вартість. Амортизація основного капіталу має здійснюватися систематично протягом очікуваного терміну служби активу. Бухгалтерські стандарти встановлюють спеціальний комплекс правил з обліку інвестицій у нерухомості, за якими передбачається, що за інвестиціями в нерухомість амортизація не проводиться, за винятком випадків оренди терміном менше 20 років. Замість амортизації щорічно має проводитися переоцінка таких активів. Позитивна чи негативна, різниця від переоцінки має надходити безпосередньо у фонд переоцінки, за винятком випадків, коли негативна різниця перевищує залишки у фонді переоцінки тоді це перевищення має відображатись у звіті про прибутки і збитки. Введення такого набору правил лише для одного типу операцій з основним капіталом виглядає дещо непослідовно. Але такий прагматичний підхід стає дедалі популярнішим, як серед компаній, котрі займаються нерухомістю, так і інвестиційних аналітиків.

Бухгалтерські стандарти вказують, що готові вироби мають оцінюватися за нижчими показниками значень собівартості й чистої вартості реалізації. «Закон про діяльність компаній» дає змогу використовувати всі методи оцінки фінансових потоків, але включає можливість використання методу «останнім надійшов – першим використаний» і базового запасу.

Стандарт «Бухгалтерський облік і звітність орендних угод» вказує як необхідно трактувати всі питання, пов’язані з бухгалтерією оренди.

Фінансову оренду орендатор має врахувати як актив і пасив для виплати орендних платежів для покриття орендного зобов’язання не поширюється на весь період дії орендної угоди, термін якої встановлюють за стартовими нормами. Орендодавець повинен показувати засоби отримані від орендатора як фінансові активи. І навпаки, при короткотерміновій оренді орендодавець враховує надані ним в оренду засоби як основний капітал, на який поширюються норми амортизації, а платежі оплачені за нього надходять відповідно на рахунки прибутків і збитків орендодавця й орендатора.