145194 (Митна політика України), страница 4

Падіння попиту на стандартизовані та низькотехнологічні товари в світі, наслідком чого стало і падіння цін по ряду позицій на світових ринках (сталь, нафта, продукти хімії, кольорова металургія), вимагає від урядів держав-імпортерів вживання заходів для підтримки національного виробника. Одним з діючих і перевірених інструментів є протекціонізм, який в теперішній ситуації проявлятиметься в прихованій формі.

Класичним протекціонізмом є тарифні бар'єри на ввезення певного товару в країну. Проте такі заходи можна було практикувати раніше, наприклад, тарифний протекціонізм використовувався розвиненими країнами в період після першої і другої світових війн. На сучасному етапі тарифний протекціонізм забороняється правилами ВТО і навряд чи може набути широкого поширення. На зміну йому приходить не тарифний протекціонізм, а прихований, посилювання якого стало помітним в останні місяці. Річ у тому, що густонаселені та малорозвинені країни, що мають чималі сировинні ресурси, в період падіння світових цін на певні види товарів в змозі запропонувати їх на світовий ринок за цінами нижчими, ніж країни з високорозвиненими і технологічними виробництвами. Причини цього слід шукати не лише в самій побудові ланцюжка виробництва, але і в соціальних гарантіях, які несуть на собі підприємства розвинених країн, на відміну від тих, що розвиваються.

В умовах ситуації, що склалася, відзначимо, що країни Європи та США легко можуть захистити своїх товаровиробників простим посиленням нетарифних бар'єрів, наприклад, шляхом встановлення жорсткіших вимог до якості, а оскільки їх промисловість найтехнологічніша в світі, то адекватні заходи до цих країн мало хто зможе вжити. Крім того, у них залишається такий інструмент, як антидемпінгове розслідування, на період якого встановлюється додаткова антидемпінгова митна ставка, розрахунок якої залежить від рівня передбачуваного демпінгу, тобто заниження вартості виробництва в порівнянні з ринковою ціною. І мало ймовірно, що когось зупинить дана, але нічим не підкріплена, обіцянка на саміті G-20 відносно неповернення до протекціонізму.

З іншого боку спостерігається і "охолодження" економіки Китаю, який займає перші місця, зокрема, по виробництву сталі та вугілля. Масштаби виробництва цієї держави впливають на світові ціни по ряду позицій. В той же час, собівартість виробництва продукції в Китаї є істотно нижчою не лише собівартості виробництва в розвинених країнах, але і в країнах СНД.

Розглядаючи на цьому фоні українську промисловість, слід зазначити, що розвинені країни мають досить можливостей для повного закриття ввезення продукції з України, а ми, в свою чергу, не в змозі конкурувати з Азією за цінами. Україна має технології виробництва на рівні промислових країн, що розвиваються, але собівартість цього виробництва істотно вища. Зростання українського експорту по ряду груп в основному забезпечувалося динамічним зростанням країн Азії, внутрішній ринок яких "з'їдав" все дешево вироблене.

Першими серед експортерів України під удар попали металурги та хіміки. Але падіння світових цін, нижче за прийнятний рівень, для експортерів було лише початком. Китай має намір скасувати експортні мита на сталеву продукцію, а 13 листопада Європейська комісія збудила антидемпінгове розслідування відносно імпорту прямокутних і квадратних труб походженням з України, Білорусі, Туреччини. І це лише початок боротьби за національного виробника.

Таким чином, в умовах кризи українські експортери найвірогідніше втратять частину ринків і будуть вимушені звужувати спеціалізацію виробництва на експорт.

У поточній ситуації експортери без допомоги держави не в змозі будуть впоратися з системною кризою. Основний упор державної політики має бути направлений на обмеження імпорту продукції, аналоги якої виробляються в Україні. Також важливою є державна підтримка експортних галузей на найвищому рівні, у формі договорів на взаємовигідних умовах з урядами країн, які імпортують продукцію подібну до тієї, що виробляється в Україні. Слід врахувати, що правила СОТ забороняють прямі дотації, які безпосередньо впливають на собівартість продукції.

Теоретичне питання 3. Європейський союз як приклад регіонального митного угруповання

1 липня 2008 року Європейський Союз святкувала 40 років створення свого митного союзу.1 липня 1968 року він об’єднав шість країн-фундаторів: Бельгію, Італію, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччину та Францію. Нині у розширеному ЄС вже 27 національних митних адміністрацій діють як одна, щоб захистити здоров’я й безпеку європейців і полегшити торгівлю. З цієї нагоди Європейська Комісія створила спеціальний сайт, який детально розповідає про історію й сьогодення митного союзу ЄС.

Митний союз ЄС означає:

немає митних зборів на внутрішніх кордонах між державами ЄС;

спільні мита на імпорт з-поза меж ЄС;

спільні правила визначення походження для товарів з-поза меж ЄС;

спільне визначення митної вартості товарів.

Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС формувалася поступово. У 50-ті роки в межах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) почався процес усунення кількісних обмежень у взаємній торгівлі європейських країн. Римські угоди 1957р. поставили за мету поступову ліквідацію імпортних обмежень у взаємній торгівлі, створення митного союзу та спільного ринку.

Принципи вільного руху товарів між країнами ЄЕС були зафіксовані у ст.23-31 Римських угод. Перш за все заборонялися митні збори на імпорт та експорт між державами-членами, а також інші еквівалентні їм платежі. Це положення стосувалося продукції, виробленої в державах-членах, а також імпортованої із третіх країн, що перебуває у вільному обігу на території держав-членів. Окрім цього, заборонялися кількісні імпортні та експортні обмеження в торгівлі між державами-членами. Заборони чи обмеження накладалися відповідно до принципів суспільної моралі, громадського порядку й державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну та археологічну цінність, а також промислової і комерційної власності.

Державні монополії комерційного характеру не були заборонені, але країни домовилися їх змінювати, аби позбутися будь-якої дискримінації стосовно існуючих умов постачання та реалізації продукції між державами-членами.

На початку 1961р. кількісні обмеження у взаємній торгівлі були скасовані. З 1 липня 1968р. також було ліквідовано всі митні тарифи у взаємній торгівлі. Три країни, які приєдналися до ЄЕС у 1973р. (Велика Британія, Ірландія, Данія), скасували митні тарифи з 1977р. Для Греції був встановлений перехідний період до 1985р., для Іспанії та Португалії - до 1993р., для окремих продовольчих товарів був встановлений 10-річний перехідний період.

У 1985р. Європейська Комісія підготувала Білу книгу "Завершення підготування внутрішнього ринку", яка містила перелік із близько 300 заходів щодо уніфікації європейського ринку. Вона передбачала скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами; лібералізацію державних закупівель; створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. Важливим для єдиного внутрішнього ринку став принцип взаємного визнання, яким визначається, що товари, які були вироблені на законних підставах і продавалися в одній державі - члені ЄС, відповідають мінімальним вимогам країни-імпортера (справа Cassis, 1978р). Від 1 січня 1993р. в Європейському Союзі був повністю відмінений митний контроль у взаємній торгівлі. Відтак товар, що імпортується, дістав можливість вільно рухатися територіями країн-членів, якщо він оформлений на будь-якій митниці країни ЄС. Таким чином, було закладено основи єдиного внутрішнього ринку Євросоюзу.

Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки було, по-перше, ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; по-друге, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції; по-третє, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зазначені кроки сприяли вирівнюванню умов конкуренції між країнами, створенню гомогенних, однорідних принципів економічного змагання європейських виробників на єдиному внутрішньому ринку.

Однак у 1993р. далеко не всі положення єдиного європейського акту були реалізовані. Це стосувалося: відміни контролю осіб під час перетинання внутрішніх кордонів; прийняття Статуту європейської компанії; введення Європейського товарного знаку; повного відкриття енергетичного ринку; цілковитого зняття обмежень на транспортні послуги; гармонізації законодавства щодо непрямого оподаткування, особливо податку на додану вартість. Але незважаючи на прийняття ряду документів щодо завершення формування єдиного внутрішнього ринку, зокрема Плану дій зі створення єдиного ринку (червень 1997р), цей процес залишається незавершеним.

Створення умов вільного руху товарів в ЕЄС органічно доповнювалося розробкою та впровадженням засад єдиної зовнішньоторговельної політики ЄС, перший етап якої завершився у 1968р. створенням митного союзу. У ст.23 Римських угод було чітко зафіксовано, що Співтовариство ґрунтується на митному союзі, а у статтях 23 та 25 передбачено прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн, ставки якого затверджуються Радою одноголосним рішенням за пропозицією Європейської Комісії. З метою впровадження єдиного митного тарифу країни здійснили гармонізацію митних правил, перш за все визначення митної вартості, країни походження товарів, уніфікацію товарної номенклатури, процедур митної очистки тощо.

Структура та рівні єдиного митного тарифу ЄС, який щорічно видається Комісією у двох варіантах, відображає основні особливості зовнішньоторговельної політики Союзу.

По-перше, рівень єдиного митного тарифу ЄС постійно знижується на підставі домовленостей у межах раундів переговорів ГАТТ/СОТ (див. табл.1). Окремі товари (масляничне насіння, корм для худоби, мінеральні продукти - окрім палива, дерево, гума) обкладаються імпортними зборами замість мита.

По-друге, ЄС зберігає митний та нетарифний захист деяких видів чутливої сільськогосподарської продукції у межах Єдиної сільськогосподарської політики Союзу. Наприклад, імпортне мито на цукор становить 80%, на тютюнові вироби - 180%. Можна припустити, що без подвійного захисту значна частина сільськогосподарських виробників у ЄС виявилася б неконкурентоздатною. Кількісні обмеження також застосовуються для захисту інших чутливих галузей та товарів: продукції чорної металургії, текстилю, хімікатів, взуття, скляних виробів.

По-третє, ЄС широко використовує різні схеми преференцій, що надаються окремим країнам та групам країн. Наприклад, існують: загальна схема преференцій для країн, що розвиваються; розширені пільги для країн АКТ у межах Ломейських та Котонських угод, а також країн - сусідів ЄС у Північній Африці та Близькому Сході (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія); режим вільної торгівлі з ЕАСТ; Угоди про асоціацію з Туреччиною, Мальтою, Кіпром; Європейські угоди з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Болгарією, Румунією, Латвією, Литвою, Естонією; Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем.

До того ж ЄС надає значні преференції країнам Андського пакту та Центральної Америки з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев'ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону та три угоди про митний союз із Кіпром, Мальтою, Туреччиною. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами - членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман). Між Росією та ЄС триває переговорний процес про створення Спільного європейського економічного простору. Західним новим незалежним країнам (Молдова, Білорусь, Україна) Євросоюз також пропонує використовувати цей інструмент.

Систему преференційних торговельних угод ЄС з іншими країнами можна уявити як піраміду, в основі якої знаходяться країни, торгівля з якими здійснюється за загальним принципом найбільшого сприяння (most favoured nation - MFN), а на вершині - країни з найбільшими преференціями. Кожна сходинка такої піраміди означає рівень відкриття внутрішнього ринку ЄС для третіх країн шляхом визначення сфери товарного покриття, глибини зменшення тарифу, обсягу тарифних квот, адміністративних правил та процедур доступу на ринки Союзу.

Найбільші преференції мають країни, що розвиваються. Перш за все, на них поширюється Загальна система преференцій. З 1964р. для окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ) ЄС надає спеціальні торговельні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр., Ломе-І на 1975-1980 рр., Ломе-ІІ на 1980-1985 рр., Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008р. ці угоди будуть замінені на Угоди економічного партнерства.

Для найменш розвинених країн з 2001р. ЄС запропонував нову ініціативу "Все, крім зброї" (Everything But Arms - EBA), яка передбачає вільний доступ на ринки Союзу всіх товарів без мита та квот, окрім свіжих бананів, рису і цукру, ринки яких відкриваються поступово (див. табл.2).

По-четверте, Європейський Союз активно використовує нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, перш за все паратарифні інструменти; податки на додану вартість; акцизи; сільськогосподарський збір; компенсаційний збір; антидемпінгові заходи; компенсаційне мито; кількісні обмеження (квоти); імпортні заборони; добровільне обмеження експорту; ліцензування; технічні вимоги. У своїй політиці експортного регулювання Європейський Союз дотримується принципу вільного здійснення експорту у треті країни. Контроль та обмеження експортних поставок стосується лише незначного переліку товарів. Водночас, ЄС достатньо широко використовує добровільне обмеження експорту в інші країни продукції текстильної, швейної, взуттєвої галузей промисловості, чорної металургії, верстатів, автомобілів, побутової електроніки, посуду тощо. Приміром, поставки сталі з ЄС обмежені за угодою 7% -ми відповідного ринку в США.

Таким чином, зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу спрямована на лібералізацію експорту й імпорту (передусім промислової продукції), поступове зменшення тарифу та усунення нетарифних заходів, що стримують міжнародний обмін. Одночасно зовнішньоторговельна політика ЄС зберігає достатньо високий рівень захисту окремих "чутливих" секторів і сфер внутрішнього ринку ЄС через митні та нетарифні обмеження, які доповнюються спеціальною галузевою комунітарною конкурентною політикою. Відкриття "чутливих" ринків відбувається поступово, і насамперед для країн із найменш розвиненою економікою. Ступінчате відкриття внутрішнього ринку ЄС для окремих галузей та продукції певних груп країн, синхронізоване із змінами в комунітарній конкурентній політиці, дає можливість виробникам із країн ЄС поступово адаптуватися до умов та тиску конкуренції з боку третіх країн.