145180 (Історія митної справи в Україні), страница 2

Таким чином, високі ставки мита були запроваджені стосовно українських товарів: так, на льняну пряжу і необроблену шкіру мито сягало 37%, а знову дозволені до ввезення в Росію горілка і тютюн оподатковувались 30% митом - крім того, що при вивозі потрібно було сплачувати ще й гетьманську евекту.

Разом з тим, щоб усунути реальну небезпеку зменшення митних доходів, Росія підписала торговельні договори з Англією (1726 р) і Прусією (1728 р) про встановлення з даними країнами режиму митного взаємосприяння. А у 1731 році був впроваджений Митний тариф, який замінив явно протекціоністський тариф 1724 року і значно полегшив умови імпорту іноземних товарів. Відповідно до нього було встановлено 20% мито стосовно тих товарів, які вироблялися у Російській імперії, а інші товарні групи при імпорті оподатковувалися - 10% ставкою. Відпускні мита були скасовані майже за всіма статтями митного тарифу. Таким чином, із виданням тарифу 1731 року фактично була залишена протекціоністська система Петра І.

У середині XVIII століття в Російській імперії стягувалися 17 різних видів митних податків. Процедура огляду товарів і запису в книгах була дуже складною і відповідно все це серйозно перешкоджало розвитку зовнішньої торгівлі. Найважливішими заходами в сфері митно-тарифних відносин стала ліквідація митних обмежень усередині країни. У 1753-1754 роках внутрішні мита, а також усі 17 "дріб'язкових митних зборів" були замінені однаковим митом у розмірі 13 копійок із карбованця вартості на кордонах держави, які стягувалися як при вивезенні, так і при ввезенні товарів. У 1754 році було видано табель нормальних цін, на основі якого розраховувались нові збори.

На відміну від "єфімочного" мита, яке стягувалося відповідно до тарифу 1731 року в золотій валюті, 13% -ве мито сплачувалося російськими грошима, що надзвичайно ускладнювало роботу митних чиновників. Суперечливість такого порядку була очевидна. Однак вона могла бути переборена лише шляхом загального перегляду тарифу 1731 року.

Відповідно до нового тарифу 1757 року розмір митного оподаткування при ввезені фабрично-заводських виробів встановлювався в залежності від наявності національного виробництва. При цьому митна ставка підвищувалася одночасно з підвищенням ступеня обробки сировини. Ввезені товари оподатковувалися 17,5-25% -вим "єфімочним" митом, а також "внутрішнім" митом. У сумі це складало 30-33% від вартості товару, імпортованого в країну.

Реформа 1753-1757 років принесла державній скарбниці значний прибуток. Так, якщо при імператриці Єлизаветі митні платежі складали понад 900 тисяч карбованців, то на початку царювання Катерини II прикордонні митниці дали скарбниці понад 2 мільйони карбованців.

Слід зауважити, що крім фіскальної функції реформи, які відбувалися у сфері митно-тарифних відносин в Російській імперії, реалізовували й політичні цілі. Розуміючи, що підґрунтям автономії України є можливість самостійного збирання коштів в держави}' скарбницю та незалежне їх використання, російський уряд почав проводити політику економічної експансії стосовно України.20 грудня 1753р. було видано указ імператриці Єлизавети про ліквідацію в Російській державі всіх внутрішніх митниць і стягнення ними мита і зборів (всього 16 видів). Було встановлено єдину ставку внутрішнього мита - "с привозного и отвозного товара" - 13 коп. з кожного рубля його вартості. Єдине мито було впроваджено в Україну 18 січня 1754 року. При закордонних операціях на українсько-російському кордоні сплачували особливе мито в російську казну, але якщо той самий вантаж необхідно було вивозити через російські порти, то потрібно було сплачувати ще раз мито - від 5% до 10% від вартості товару - обов'язково золотом.

15 липня 1754 р. іменним указом Єлизавети фактично було зруйновано митну систему України, відмінені митні збори у вигляді індуїсти та евекти, які збирались для української скарбниці. Гетьман К. Розумовський спробував відстояти права та норми незалежності

України, закріплені Угодою між двома державами 1654р. Російський дипломат Бестужев-Рюмін переконав імператрицю, що створені митниці будуть збирати значно більше, ніж отримував гетьман від індукти, мита, і тому російська казна не втратить, якщо Україні буде повернуто суму, яку вона мала від щорічної індукти. Єлизавета задовольнила матеріальні претензії гетьмана виплатою Україні з митних зборів по 50 тисяч рублів щорічно. Зрозуміло, що це стало "мізерною" економічною компенсацією в порівнянні з політико-правовими втратами країни - знищення одного з основних елементів державної автономії України - самостійної митної системи.

На наш погляд, доцільно акцентувати увагу на тому, що власна митна система була однією з складових, на якій базувалася незалежність державного існування України." Московський уряд усе ж таки трактував Україну як окрему державу... Про це свідчать такі факти: по-перше, протягом ста років після договору 1654 р. Україна існувала і трактувалася як незалежна від Москви автономна державно-господарська одиниця з окремими від Москви господарською системою і політикою, самостійними торговельними шляхами, закордонними ринками збуту й привозу; по-друге: між Україною та Москвою існував

державний кордон, прикордонні митниці (до 1754 p), збиралося мито з московських купців нарівні з чужоземними, а з другого боку заборонялося українським купцям вільно торгувати в московській державі" Таким чином, з другої половини XVIII століття і до поновлення державності в Україні (після створення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року) митна справа на території України (малоросі) регулювалась виключно законодавством Російської Імперії.

3. Митна політика Російської імперії

Водночас митний тариф 1757 року виявився не практичним. Мита продовжували стягуватися як металевою валютою, так і російськими "ходячими грошима". Численна і зайва деталізація статей, відповідно до яких проводилося митне оформлення однорідних товарів, ускладнювало застосування тарифу.

Тому в основу нового митного тарифу, який був опублікований 1 вересня 1766 року, були покладені такі принципи: по-перше, всі імпортні товари, що у Росії не вироблялися, завозилися безмитно; по-друге, під помірний податковий тиск попали товари, національне виробництво яких знаходилось в стадії зародження; по-третє помірними були також ввізні мита на матеріали та сировину для вітчизняного виробника; по-четверте, готові вироби оподатковувались більш високим митом в порівнянні з напівфабрикатами; по-п'яте, імпортні товари, виробництво аналогів яких існувало в країні, оподатковувались порівняно високим 30% митом. Експортне мито, як правило не перевищувало 5% ціни товару. При цьому сировинний експорт попадав під підвищене митне оподаткування, в порівнянні з вивозом готової продукції. Таким чином, прийняття митного тарифу 1766 року підтверджувало реалізацію політики вільної торгівлі.

В 1782 році було прийнято новий митний тариф, який відповідав даній моделі зовнішньоекономічної політики. В ньому практично були відсутні статті про заборонене мито. Більшість товарів при ввезенні оподатковувалось 10% митом. Велика кількість товарів була звільнена від оподаткування експортним митом. В 1796 році, митний дохід країни складав 7 млн.500 тис. руб., а в 1802 році митні надходження до державного бюджету країни становили 8 млн.750 тис. руб.

Митно-тарифна політика Російської імперії в першій половині початку XIX століття базувалася на реалізації меркантилістичних, фіскальних та протекціоністських функціях. При розробці тарифної політики враховувалось, що західні країни були зацікавлені в експорті сировинних товарів з Росії, а відповідно на національному ринку підвищувався, але не задовольнявся попит як на товари споживання, так і на товари промислового призначення (машини, обладнання). Але головною функцією, яку виконували митні органи, була фіскальна.

В даний період було прийнято два митних тарифи - 1811 та 1819 pp. Відповідно до першого, високими ставками мита оподатковувались французькі товари. Другий, навпаки, вважається самим помірним в митній історії Російської імперії, так як практично зняв заборон}' на ввезення та вивезення товарів.

Зростання обсягів світової торгівлі на рубежі XIX століття в цілому вплинуло на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків як цілих регіонів, так і окремих країн. В економічній теорії почали домінувати положення теорій "порівняльних" та "абсолютних" переваг, які обстоювали безперешкодний обмін товарами і послугами. За 50 років (1810-1860 pp) зовнішньоторговельний оборот Росії збільшився майже в 3,5 рази.

Разом з тим, митна політика Російської імперії відображала протекціоністські тенденції. Це пов'язано з тим, що молода російська промисловість не могла конкурувати із західними товарами (особливо англійськими). Наприклад, відповідно до Митного тарифу 12 березня 1822 р. було заборонено вивіз 21 найменування товару та ввезення 300 найменувань. Основними положеннями були:

• низьке мито на товари, що необхідні для Росії, виробництво яких можливе в країні;

• звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в яких є потреба;

• заборона ввозу товарів, які можуть конкурувати з російськими. Митний тариф 1822 року частково припинив ввезення імпортних

товарів на територію Російської імперії, тобто національна промисловість не конкурувала з іноземними виробниками, що забезпечило існування активного торгового балансу. Почала розвиватися внутрішня бавовняно-паперова промисловість. Однак заборонний митний тариф знизив попит на російську сировину, підвищив ціни на споживчі товари, сприяв зростанню контрабанди. Тариф 1822 року потім неодноразово переглядався (1824 p., 1825 p., 1830 p., 1831 p., 1836 р., 1838 p. та 1841 p).

Але, не зважаючи на очевидний протекціоністський митний тариф Росії на початку XIX століття, окремі регіони через географічне розташування почали функціонувати як центри прикордонної торгівлі. Так, Одеса стала одним із важливих морських портів після введення в 1816 р. пільгового митного тарифу, що зумовило звернення військового губернатора Херсонського краю графа Ланжерона до Петербурга щодо заснування порто-франко в Одесі. Під порто-франко або вільним портом розумівся морський порт, а інколи і велика прилегла до нього територія. В межах даної території ввіз і вивіз будь-якого товару або інших предметів здійсняються без дотримання митних формальностей і звільнюються від сплати мита і митних зборів, якщо вони направляються для виробництва і споживання в межах порто-франко.

Разом з тим слід зазначити, що крім позитивних тенденцій з розширення зовнішньої торгівлі в даному регіоні відбулося й накопичення негативних сторін - втрати фіскального характеру, контрабанда та ін. Спочатку режим порто-франко було введено терміном на ЗО років, але потім він двічі корегувався та продовжувався - в 1848 і 1854 роках.

Новий митний тариф Російської імперії було затверджено 18 жовтня 1850 року. Він дозволив ввезення 64 із 89 товарів, заборонених попереднім тарифом, що значно послабило протекціоністську направленість митної політики, початок якої було покладено в 1822 р.

Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митно-тарифних відносинах. Це проявилося у першу чергу у різкому скороченні митних доходів. В умовах затяжної Кримської війни 1853-1856 pp. та підписання Паризького договору, в результаті якого Росія втратила не тільки південно-західну частину Бессарабії, але й вихід на Дунай, значно погіршилось стратегічне положення Росії на Чорному морі, що в свою чергу вплинуло на різке скорочення обсягів зовнішньої торгівлі. В даній ситуації митна політика Росії почала орієнтуватися на модель "вільної торгівлі", що проявилося у зменшенні митних ставок перш за все на сільськогосподарську продукцію, чавун, залізо, бавовну.

В 1864 р. у Міністерстві фінансів було створено департамент митних зборів з метою контролю митної системи, що значно вплинуло на поповнення державної казни за рахунок цих платежів. Подальший розвиток митної системи спрямовувався на виконання митними службами, перш за все, фіскальних функцій.10 листопада 1876 р. було прийнято рішення про так звані "золоті мита", тобто митні збори почали справлятись тільки в золотій валюті. Митницям дозволялось крім російської золотої монети приймати іноземну валюту (золото), купони від білетів внутрішніх державних "металевих" позик, білети Державного банку, іноземні банківські білети, які розмінювалися на золото. Основні завдання, що вирішувалися при цьому, - це скорочення ввозу іноземних товарів, забезпечення активного торговельного балансу, поповнення золотовалютного резерву країни. Але даний захід призвів до негативних наслідків - спочатку відбулося підвищення цін на іноземні товари, а потім через відсутність конкуренції зросли ціни і на товари внутрішнього виробництва. Тому з часом ця система була відмінена.

З приходом в 1881 р. нового царя Олександра III, митно-тарифна політика Російської імперії змінилась в бік протекціонізму. В наступному десятиріччі ставки мита щорічно переглядались і кожен раз в сторону збільшення. Піком протекціоністської політики стало прийняття в 1891 р. митного тарифу. Розповсюджуючись на галузі, які до цього не попадали під дію тарифних регуляторів, він посилив ефект захисту (а в деяких випадках це було адекватно забороні ввезення іноземних товарів) і для галузей, які були під "митною парасолькою". Слід зауважити, що аналогічної політики на той час дотримувалися США та Німеччина. При цьому митні бар'єри в США були значно вищими, ніж в Російській імперії, хоча в Росії вони охоплювали більш різноманітний асортимент товарів.