145149 (Види митних режимів)

План

1. Поняття і види митних режимів. Загальні положення їх застосування

2. Імпорт товарів

3. Реімпорт товарів

4. Експорт

5. Транзит товарів

6. Режим тимчасового ввезення або тимчасового вивезення

7. Режим митного ліцензійного складу

8. Висновки

9. Література

1. Поняття і види митних режимів. Загальні положення їх застосування

Переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон здійснюється відповідно до заявлених митних режимів. Поняття "митний режим” (англ. customs keqime) служить для визначення можливості переміщення товарів, порядку митного оформлення і митного контролю, розміру митних платежів, які підлягають сплаті по відношенню до товарів та транспортних засобів, що переміщуються, а також визначає коло дій, які можуть бути здійснені щодо останніх.

Митний режим є однією з основних категорій митного законодавства України і визначає:

1. – конкретний порядок переміщення товарів через митний кордон України у залежності від їх призначення;

2. – умови знаходження товарів та їх припустиме використання на (за межами) митної території;

3. – межі прав фізичних та юридичних осіб по розпорядженню товарами, що знаходяться у їх володінні;

4. – додаткові вимоги до даного товару, а також до правового статусу особи, яка переміщує його через митний кордон (у випадках, передбачених митним законодавством).

Визначення митних режимів здійснюється за такими ознаками:

– походження товарів (український чи іноземний);

– вибрана юридичними чи фізичними особами мета переміщення;

– напрямок переміщення;

– строк знаходження товарів під митним режимом;

– сплата митних платежів, а також надання митних пільг;

– статус товарів після завершення митного оформлення.

Вибір або зміна митного режиму стосовно товарів є прерогативою особи, яка переміщує товари. Митні органи при цьому приймають рішення про можливість розміщення конкретного товару під митний режим, обраний особою, яка здійснює декларування, тобто надають дозвіл на використання даного режиму або відмовляють у такому дозволі, виходячи з умов, визначених МК України.

Розміщення товарів під окремі митні режими може обмежуватися у випадках невиконання або неповного виконання умов розміщення товарів під даний митний режим залежно від статусу товарів, їх призначення, сфери застосування чи використання тощо. Наприклад, під режим реекспорту можуть розміщуватися тільки іноземні товари, під режим реімпорту – виключно українські товари, вивезені з України у режимі експорту. Знаходження товарів під деякими митними режимами обмежується визначеними термінами. Товари, що ввезені на митну територію України, можуть зберігатися у режимі митного складу протягом трьох років. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися у режимі митного складу протягом трьох місяців.

Перед розглядом окремих видів митних режимів підкреслимо такі моменти.

Митний кодекс України 1991 р. не містить визначення митних режимів і не встановлює їх перелік. У розд. ІV МК України "Переміщення та пропуск через митний кордон України товарів та інших предметів” визначається лише загальний порядок положення про пропуск через митний кордон товарів та інших предметів.

Норми гл. 1, 3 розд. ІV зводяться у частині переміщення (пропуску) товарів та інших предметів до регулювання пропуску з метою вільного використання на митній території України або за її межами (ст. ст. 53, 70 МК України); пропуску з метою тимчасового ввезення / вивезення (ст. 71 МК України) та транзиту через територію України (ст. ст. 54, 72 МК України). Цим самим різко звужується діапазон, обмежуються можливості фізичних та юридичних осіб у застосуванні засобів і методів, якими вони могли б користуватися, а також обмежується інструментарій самих митних органів. Вказані обставини по суті гальмують активну і ефективну їх діяльність.

Визначення митного режиму міститься у Положенні про вантажну митну декларацію, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 574[18]. Митний режим розглядається як сукупність положень, що визначають для митних цілей статус товарів та інших предметів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України. Що стосується видів митних режимів, то їх перелік наведено у класифікаторі процедур переміщення товарів через митний кордон України (розд. 1 "Митні режими” дод. № 2 до наказу Держмитслужби України від 9 липня 1997 р. № 307)[19]. У ньому було зазначено п'ятнадцять режимів.

Було вказано, що два з них (переробка під митним контролем та вільний митний склад) у зв'язку з відсутністю підстав для їх використання на території України не застосовуються при митному оформленні вантажів.

Зазначені у класифікаторі процедур переміщення товарів режими у повному обсязі не здійснювалися. Пред'являти митному органу товари у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання і визначення механізму застосування стало можливим тільки стосовно п'яти режимів[20].

Принципово новий підхід до проблеми переміщення товарів та транспортних засобів і встановлення переліку митних режимів відбитий у проекті нового митного кодексу України, що містить достатньо розгорнутий перелік митних режимів, але є підстави вважати, що і цей перелік не є вичерпним, він може бути доповнений. У перехідний період, коли відбуваються економічні, політичні і соціальні зміни, пов'язані зі становленням ринкових відносин, завжди існує об'єктивна зумовленість введення нових видів митних режимів.

Розглянемо найбільш відомі митні режими залежно від цільового призначення.

2. Імпорт товарів

Імпорт товарів, тобто випуск їх для вільного використання на митній території України, – митний режим, при якому товари, що ввозяться на митну територію України, залишаються постійно на цій території без зобов'язання про їх вивезення.

Умовами розміщення товарів під режим випуску для вільного обігу є подання митному органу України підстав на ввезення, сплата мита, митних зборів, якщо відповідно до законодавства України такі товари підлягають митному обкладанню, а також додержання заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Режим випуску для вільного обігу, як і інші види митних режимів, передбачає попередню заяву зацікавленої особи про використання даного режиму.

Дана процедура здійснюється шляхом декларування товарів із заявою мети їх переміщення, проведення митним органом митного оформлення товарів та надання дозволу на їх випуск у вільний обіг або відмова у цьому.

Умови розміщення товарів під режим імпорту на практиці створюють складний механізм використання цілої системи інструментів регулювання ввезення товарів на митну територію України (аналогічні механізми властиві і всім іншим режимам).Застосування цих інструментів засновано на правилах, встановлених нормами не тільки митного, але й інших галузей законодавства, які прийнято поділяти на два блоки питань: митно-тарифне регулювання та нетарифні обмеження.

Система митно-тарифногорегулювання включає застосування ввізних мит, інших податків, сплата яких є умовою розміщення товарів, що ввозяться, під режим випуску для вільного обігу .

Нетарифні методи регулювання застосовуються при проведенні певних видів контролю стосовно товарів та інших предметів, що ввозяться або вивозяться. Найбільш важливе значення серед нетарифних засобів мають сертифікація якості (контроль за безпекою), кількісні обмеження, ліцензування товарів.

Сертифікація імпортованої продукції. Із метою реалізації єдиної технічної політики у галузі стандартизації, метрології і сертифікації, захисту інтересів споживачів і держави у питаннях безпеки продукції для життя, здоров'я і майна громадян, охорони навколишнього середовища Декретом Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 р. за № 46-93[21] передбачено сертифікування імпортних товарів (продукції), що переміщується через митний кордон України з метою її подальшої купівлі-продажу або обміну.

Перелік товарів (продукції), що підлягають обов'язко-вій сертифікації при ввезенні на митну територію України визначено низкою законодавчих актів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 1997 р. "Про затвердження Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації на Україні”[22], визначено механізм митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні і ввозяться на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності з метою їх продажу або обміну.

Відповідно до затвердженого Порядку обов'язковій сертифікації не підлягають товари, що ввозяться:

– як дарунок;

– у режимі тимчасового ввезення (вивезення);

– як гуманітарна і технічна допомога;

– як інвестиції до статутного фонду учасників господарської діяльності або на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність;

– для проведення виставок;

– у режимі реімпорту;

– на митні ліцензійні склади;

– у режимі імпорту для подальшого реекспорту у порядку, затвердженому ДМС України.

Підставою для митного оформлення товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації, у вільне використання на митній території України є сертифікат відповідності (або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката) товару (продукції) або їхні копії, видані Держстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації на конкретну партію товарів (продукцію), а також наявність товару (продукції) у Єдиному реєстрі сертифікованої в Україні продукції.

Сертифікат (свідоцтво) разом із вантажною митною декларацією та іншими документами, необхідними для митного оформлення відповідного товару, подається митному органу, у зоні діяльності якого перебуває одержувач товару.

У разі відмови уповноваженого органу видати сертифікат відповідності товару (продукції) або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката товар (продукцію) має бути вивезено за межі України.

Ветеринарнийконтроль. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про ветеринарну медицину” від 25 червня 1992 р.[23] пропуск через митний кордон України тварин, продуктів тваринного походження, готових харчових продуктів, сировини тваринного походження, кормів тваринного та рослинного походження , кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, які можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, та інших вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, дозволяється тільки після проходження обов'язкового ветеринарного контролю. Митне оформлення вантажів може бути завершено лише після проходження зазначеного контролю, який проводять спеціалісти регіональних служб державного ветеринарного контролю та митниць і митних постів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи запобігання виникненню небезпечних захворювань тварин” від 30 травня 1996 р. № 584[24] встановлено, що ввезення тварин, продуктів і сировини тваринного походження та їх транзит через територію України здійснюється лише за умов:

– урахування епізоотичного стану країн-експортерів;

– наявності сертифікатів державної ветеринарної служби країн-експортерів;

– здійснення державного ветеринарного контролю.

Підставою для пропуску через митний кордон України вантажів, підконтрольних державному ветеринарному контролю, є ветеринарне свідоцтво.

Фітосанітарний контроль запроваджується з метою запобігання завезенню та поширенню на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про карантин рослин” від 30 червня 1993 р.[25] ввезення в Україну матеріалів, що підлягають фітосанітарному контролю проводиться за наявності:

– фітосанітарного сертифіката, що видається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера;

– карантинного дозволу на імпорт, що видається Головною державною інспекцією з карантину рослин України.

Перелік підкарантинних матеріалів та об'єктів визначається Статутом з карантину рослин в Україні, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Фітосанітарний контроль поширюється на всі продукти рослинного походження і здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю на державному кордоні України, які затверджено наказом Головної державної інспекції з карантину рослин 25 вересня 1996 р. № 72.

Митне оформлення вантажів проводиться лише після фітосанітарного контролю.

Екологічний контроль запроваджується у пунктах пропуску через державний кордон з метою гарантування екологічної безпеки при ввезенні на територію України небезпечної для здоров'я населення і навколишнього середовища продукції (відходів, вторинної сировини тощо). Перелік пунктів пропуску (митних постів) через державний кордон, у яких здійснюється цей вид контролю, затверджує Кабінет Міністрів України.

Екологічному контролю підлягають: транспортні засоби, у тому числі літаки, судна, військові кораблі; вантажі, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні, хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовини, засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, добрива; всі види риб, диких тварин і рослин, зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій, мисливських трофеїв.

Митне оформлення зазначених вантажів може бути завершено на підставі відповідних документів, що дозволяють пропуск вантажу через митний кордон України.

Санітарно-епідеміологічний контроль. Проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи стосовно розробки, виробництва і застосування продукції, що може негативно впливати на здоров'я людини, покладено на органи Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. Основні положення та вимоги щодо захисту населення від застосування недоброякісної продукції визначено Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р.[26] Під дію санітарно-епідеміологічного контролю підпадають продукти харчування, лакофарбові вироби, будівельні матеріали, побутові прилади та вироби, транспортні засоби, обчислювальна техніка. Згідно з Законом України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” від 17 липня 1997 р.[27] підлягає обов'язковому санітарно-епідеміологічному контролю сільськогосподарська продукція, що ввозиться на митну територію України.

Ввозити такі товари з-за кордону і реалізувати чи використовувати їх в Україні можна лише за наявності гігієнічного висновку санітарно-гігієнічної експертизи.