143128 (Етнічна соціологія - актуальні проблеми та історія розвитку)

Етнічна соціологія: актуальні проблеми та історія розвитку

Зміст контрольної роботи

1.Етнічна соціологія: актуальні проблеми та історія розвитку

1.1. Предмет етносоціології

1.2. Актуальні проблеми етнічної соціології

1.3. Соціально-етнічні особливості розвитку України

1.4. Етнічна структура сучасного суспільства і міжнаціональні відносини в Україні

Список літератури

1.Етнічна соціологія: актуальні проблеми та історія розвитку

1.1 Предмет та історія розвитку етносоціології

Етносоціологія — новий науковий напрям, що виник на стику етнографії і соціології. У другій половині 60-х років XX ст. в країнах Сходу етносоціологія виділялась в самостійну галузь знань. Поняття етносоціологія складається з двох слів різного походження: етнос (грецьк. еthnos — суспільство, рід, плем'я, народ) і соціологія (латин, societas — суспільство, грець logos — вчення). Дослівно етносоціологія —вчення про національні суспільства. Проте, суть поняття етносоціологія багатіше його етимологічного значення. Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує походження, суть, функції різних етносів (рід, плем'я, народність, нація) з метою виявлення загальних закономірностей, їх взаємодії і вироблення механізмів вписування в систему соціальних відносин, що склалися. Інакше, етносоціологія вивчає соціальні аспекти життя та діяльності етнічних утворень, а також національну специфіку соціальних спільностей і відносин.

Виникнення наукового напряму — етносоціології обумовлено інтересами науки і суспільної практики. Національні проблеми вивчають різні науки: філософія, історія, юридичні, економічні та ін. Кожна я них має предметну галузь, що дозволяє проаналізувати всі сторони розвитку і взаємодії етнічних спільностей. У 40 — 60-х роках XX ст. в усьому світі, у зв'язку з могутнім піднесенням національно-визвольного руху зростає значення етносоціальних знань. Етносоціологія має предмет дослідження: етноси і етносоціальні процеси, національно-регіональні особливості соціальної структури народів та інші, тобто ту сферу знань, що фактично випадає з поля зору філософів, економістів, істориків, етнографів та інших спеціалістів. Етносоціологія досліджує соціально значущі явища в побуті та культурі людей різних національностей, соціальну обумовленість змін у національній культурі, в тому числі в мові, національних орієнтаціях, цінностях, національних традиціях і звичаях, соціальну визначеність етнічної самосвідомості міжнаціональних відносин.

У кожному конкретно-історичному суспільстві співіснують різні за чисельністю, впливом і розвитком біосоціальні спільності, які зазнають систематизації. Виділяються три основні рівні етнічної ієрархії: субетнос — етнос — суперетнос. Ключова ланка — етнос, що є сукупністю субетносів. Інтеграція етносів утворює суперетнос, найбільш яскравим прикладом якого служить арабомусульманський світ і західноєвропейська етнокультурна цілісність, включаючи Північну Америку, Австралію та Південну Африку. Соціальна спільність, кожна етнічна система має історію. І люди завжди цікавились етнічною історією, походженням народу. Уже елліни і римляни знали, що їх етноси склались приблизно в середині VIII ст. до н. є. Знаємо ж, коли еллін і римлян не стало. Але визначити період народження і період загибелі етносу надзвичайно важко. Комплексний системний підхід до проблеми походження етносу, народу надає логічну завершеність поняттю етногенезу, поширивши його на всі етапи існування етносу і обґрунтувати: етноси — біосоціальні спільності народжуються, живуть і вмирають не стільки за соціальними, скільки за природними законами. Етноси не ізольовані один від одного. Волею долі йдуть поряд або навіть у складі єдиної держави, живуть несхожі етнічні спільності. Етнічні спільності приречеш на постійне спілкування, взаємний вплив. Взаємодія етносів, що веде до зміни їх суті, є етнічний процес. Виділяють еволюційні і трансформаційні етнічні процеси. Еволюційні етнічні процеси відображають значні зміни будь-якого з основних елементів етносу, насамперед, мови культури, а також зміни соціальної (класово-професійної) структури етносу, його статевовікового складу та ін., трансформаційний етнічний процес охоплює зміни, що ведуть до заміни етнічної належності; завершуючим етапом їх є зміна етнічної самосвідомості. Трансформаційні етнічні процеси поділяються на роздільні і об'єднуючі. Об'єднуючі етносоціальні процеси — консолідації, асиміляції, інтеграції.

Консолідацією с злиття кількох самостійних, споріднених за мовою і культурою народів в єдиний новий, значно більший етнос (міжетнічна консолідація) або внутрішнє згуртування народу за рахунок вирівнювання відмінностей між соціальними етнічними групами /внутрішня консолідація). Міжетнічною консолідацією є злиття східнослов'янських племен в єдину стародавньоруську народність в IX—XII стст., а внутрішньою етнічною консолідацією є вирівнювання відмінностей між баварцями, саксонцями та іншими німецькими народностями в ХГХ—XX стст. В Україні ще в XIV—XV стст. в гірських районах сучасних Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей сформувалось кілька етносів: гуцули, лемки та ін. — своєрідні, надзвичайно цікаві традиційно, побутово і культурно, що стали частиною слов'янського народу. Процеси консолідації етносів відбуваються і в молодих країнах Африки, Азії, Латинської Америки, що розвиваються, та інших регіонах планети.

Асиміляція — розпилення одного етносу або його частини в інших звичайно більш багаточисельних, внаслідок втрачається багато споконвічних властивостей і набуття зовсім нових. В сучасних умовах асиміляційні процеси найінтенсивніше відбуваються в розвинутих країнах — Італії, Англії, Данії, Швеції та ін., де вже сформувалися державні етноси і які поглинають, асимілюють малі етнічні спільності, соціальні групи.

В історії походження народу (етногенезиса) є найпоширеніші соціальні спільності: рід, плем'я, народність, нація, клас та ін. Стійка сукупність людей, яка склалася історично на певній території і яка має спільні риси (в тому числі расові), стабільні особливості культури (включаючи мову) і психологічний склад, а також свідомість своєї єдності і відмінність від інших утворень (самосвідомість). Ознаками, що визначають системні властивості етносу, є: мова, мистецтво, звичаї, обряди, норми поведінки, звички та ін. В сукупності вони утворюють певну етнічну культуру. Формування етносу звичайно відбувається на основі єдності території і економічного життя, але в процесі дальшого розвитку багато етносів втрачають спільність території (наприклад, українці, росіяни, білоруси, євреї, іспанці та інші живуть в багатьох країнах світу). Традиційному суспільству, в основі якого лежить натуральне господарство, в життєдіяльності етносів, відповідає переважно така форма існування етносу, як народність. Проте з переходом суспільства до переважно індустріального виробництва і ринкової економіки, що об'єктивно вимагало переходу до періодичних ринкових (ярмаркових та ін.) обмінів продуктами виробництва, до постійного ринкового обміну матеріальними і духовними цінностями, тобто до створення внутрішнього, а потім і світового ринку, йде формування народів. Такому процесу передувало не просто вдосконалення виробництва, а й значне вдосконалення мовної культури, психологічного складу людей, утвердженню в способі життя нових, цивілізованіших способів і засобів життєдіяльності. Але, що особливо важливо, якщо процес консолідації етносів має, прогресивний характер і швидко змінює роди, племена, народності в межах етносу, то етнос стійкіше і консервативніше, хоча і відчуває вплив сусідніх етносів або етнічних меншинств. Результатом такого взаємовпливу може виявитись або зникнення окремих етносів, або взаємозбагачення етносів на шляху до утворення нових історичних спільностей людей - народів, а фактично в Історичній перспективі до консолідації нових етносів. Такий процес розвивається на сучасному етапі в багатьох етносах, бо ізольованих однорідних етнічних утворень практично не існує. Процес взаємодії і взаємовпливу різних етносів характерний для Сполучених Штатів Америки, де, по суті, суспільство складається з різних етносів - становить конгломерат — американський багатонаціональний народ. Отже, з розвитком суспільства розвивається і етнос, виникають різні його історичні форми, що змінюють одна одну. Рід, плем'я, народність, нація, народ не тільки ієрархічні ступені послідовного сходження етносу на вершину розквіту, а й своєрідні ступені соціальної, культурної, економічної і політичної зрілості народу.

На початку 90-х років в соціології і політології формується теорія політичної нації, її основоположники, спекулюючи на об'єктивному факті — багатонаціональності більшості країн світу, вважають, що в таких країнах основна нація має консолідувати всі інші національні меншості, поширити на них свої традиції, звичаї, культуру, і, насамперед, мову. Звичайно, розвиток економічних і культурних зв'язків і відносин обумовлює, по-перше, прагнення спільності людей до внутрішньої консолідації, по-друге, активну взаємодію однієї спільності людей з іншими національними спільностями, по-третє, спільність людей їх соціальне і етнічне, тобто суспільне племінне утворення переборює замкнутість, вступає в активні відносини з іншими соціально-4етнічними спільностями людей. Нації властиві ті ознаки, які забезпечують і історично обумовлюють цілісність народу, його економічні, культурні інтереси, його комунікативність, тобто його інтереси, внутрішній зв'язок. Багатонаціональна спільність в межах єдиної держави безумовно потребує здійснення державою виваженої національної політики, спрямованої на пом'якшення міжнаціональних суперечностей, утвердження дружби і співробітництва націй.

1.2 Актуальні проблеми етнічної соціології

В сучасних умовах світ — це надто строката картина національно-етнічної багатоманітності, що не зменшується, а дедалі збільшується і тим самим триває збагачення всього людства, розвитку його цивілізованості. Все це один з важливіших аспектів соціального процесу. В сучасному світі проживає близько 3,5 тисяч націй, народностей, етнічних племен. Більшість народів становить багатонаціональні держави. Якщо в країнах Європи налічується близько 300 націй і народностей, в США, Канаді, Латинській Америці проживає близько 600 націй і народностей, то в Азії, Африці, Австралії більше 2600 різних націй і народностей і етнічних спільностей, племен і родів. Тут не відбувається ні асиміляції, ні тривалої інтеграції. Консолідаційні процеси можливі тільки в середині великих етносів. Сучасні етнічні процеси неоднозначні. До 70-х років XX ст. в світі існувала думка, що в міру розвитку індустріального суспільства згладжуються мовні і релігійні відмінності, зникають етнічні межі. Проте яскраво виражена тенденція уніфікації способу життя народів, але не сталося згладжування різноманітності і етнічної забарвленості в одязі, їжі, житті, інтернаціоналізації суспільного виробництва тощо. 70 —80-ті роки XX ст. стали переломними в історії багатьох держав і етносів у зв'язку з проголошенням на всіх континентах планети етнічного відродження.

Реальне спільне життя націй і народностей далеке від безпроблемності. Основна біда полягала в тому, що суперечності, соціальні лиха заганялись в глибину, ставали латентними. В національній політиці не враховувалась специфічна особливість національних і міжнаціональних відносин, як своєрідних суспільних відносин. Своєрідність національних відносин полягала в тому, що національні відносини включали відносини всіх сфер суспільного життя — економічні, соціальні, політичні, духовні, передбачали їх аналіз як єдності матеріального і ідеального. Це викликалось тим, що стали хворобливо заявляти прагнення національної замкнутості, місництва, споживацькі настрої. В економічній сфері розгортається інтенсивний процес інтернаціоналізації економічних відносин. Національний компонент в економіці перестає відігравати вирішальну роль, а висуваються загальнодержавні інтереси, економічна доцільність і виробнича необхідність. Нерозуміння таких явищ привело того, що національні аспекти розвитку економіки стали уявлятися як функціональні специфічні галузі народного господарства, властивих одній або кільком націям. Ігнорування національно-особливого в економіці, значні прорахунки в реалізації назрілих проблем матеріального виробництва, слабке урахування інтересів людей проявлялись у величезних соціально-економічних втратах, втраті національного суверенітету, в диктаті сильних високо розвинутих держав і націй.

1.3 Соціально-етнічні особливості розвитку України

Україна — одна з великих держав Європи — займає найбільшу територію — 603,7 кв. км., а за чисельністю населення — більше 50 млн., уступає лише Федеративній Республіці Німеччини і Франції. Україна — другий за чисельністю (після росіян) слов'янський етнос. На початку 90-х років XX ст. в світі проживало більше 66 млн. українців, в тому числі близько 16 млн. за межами України. Більшість з них розселено на величезних просторах Росії — 5,7 млн., в Казахстані — близько 1,5 млн., в Молдові — 781 тис, в Білорусі —535 тис, в Киргизстані — майже 210 тис, в Латвії, Литві, Естонії — майже 250 тис. Великі діаспори склались в ряді країн Європи, Північної і Південної Америки: майже 1,8 млн. українців живе в США, близько 2 млн. — в Канаді, 560 тис. — в Ар­гентині, 350 тис. - в Бразілії, 220 тис. — в Австралії, багато українців живе в Чехії, Словакії, Угорщині, Польші, Болгарії та ін. Динаміка чисельності українців значно зросла з початку 90-х років XX ст. Етнічні процеси, що відбуваються в сучасних умовах в Україні, надзвичайно різноманітні. Визначальну роль відіграють процеси консолідації нації, зростання національної самосвідомості людей, дальше зближення основних рис культури і побуту різноманітних регіонів на основі національних традицій і сучасних досягнень людства, відкрите згладжування різниці між регіональними діалектами і широке застосування літературної української мови в усній розмовній практиці. Якщо на початку XX ст. населення України становило досить різнорідну масу, то в кінці століття внуки малоросів, гуцулів, лемків, русичів та ін. уже називаються українцями. Нині в Україні живуть представники більше 100 націй, народностей і етнічних спільностей. Поліетнічна структура українського суспільства — об'єктивна реальність, що має глибокі історичні коріння, а міжнаціональні відносини — завжди важливий фактор соціального розвитку України.