142547 (Соціологія релігії), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Соціологія релігії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "социология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "социология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "142547"
Текст 2 страницы из документа "142547"
відображення дійсності;
суспільну підсистему;
феномен культури.
Ураховуємо фактори, що детермінують релігію. І тут важливо відповісти на запитання: «Під впливом яких факторів релігія виникає, існує і відтворюється?» Можна виокремити соціумні, соціокультурні, антропологічні, психологічні, гносеологічні детермінанти, їх зазвичай метафорично називають «коренями релігії».
У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії, причому соціальні корені є визначальними. Вони являють собою систему соціальних відносин, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.
Від соціальних коренів релігії відрізняють її історичні корені, під якими мається на увазі історична обумовленість сучасної релігії її попереднім розвитком. Що стосується її гносеологічних коренів, то вони пов’язані з формуванням у свідомості людини релігійних уявлень під час її пізнавальної діяльності. Суть цих уявлень полягає в абсолютизації суб’єктивного боку процесу пізнання, мінливого відображення реальності. Формування релігійної свідомості пов’язано з людською психікою, оскільки релігійні відправлення завжди супроводжуються сильними емоційними настроями. У цьому зв’язку виокремлюють психологічні корені релігії.
Розуміння обумовленості сутності релігії сукупністю причин її виникнення (детермінант) дає змогу чіткіше визначити структуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігії запропонував Д.Маркович. Структуру релігії, за Д.Марковичем, утворюють п’ять елементів:
перший являє собою саму ідею надприродної істоти;
другий елемент полягає в почутті поваги і страху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою;
третім елементом є релігійні символи, що представляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню) і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт;
четвертий елемент – ритуал, тобто особливі дії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т.ін.), за допомогою яких релігійна людина звертається до божества;
п’ятий елемент складають релігійні організації і служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людини з надприродною істотою.
У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук виникла ще одна п’ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової практики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтерес становить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном. Вона складається з певної кількості основних елементів, що допомагають зрозуміти, чи є релігією система вірувань:
По-перше, релігія припускає наявність групи віруючих, хоча і може бути пов’язана з глибоко особистим переживанням. Дослідження релігії спирається на вивчення певних спільностей, наприклад католиків, протестантів, іудаїстів чи таких організацій, як секти.
По-друге, релігія асоціюється з поняттям, що вважаються священними.
Вона проводить розподіл між предметами повсякденного життя і незвичайними явищами – чудесами. Ці явища стають священними тому, що вважаються пов`язаними з чимось надприродним – з якоюсь силою чи істотою, можливості якої необмежені законами природи. У різних релігіях існують свої священні предмети і події.
По-третє, релігія має певну сукупність вірувань – віросповідання. Ці вірування пояснюють людську натуру, що оточує природу, і надприродні сили, що вважаються священними.
По-четверте, релігія припускає особливу сукупність дій чи ритуалів. Ритуали – зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил.
У сучасній соціологічній літературі відзначається тенденція при структуризації релігії не обмежуватися гносеологічним і психологічним боками релігії, а включати у структуру і організаційні елементи. Так, наприкінці 80-х років ХХ ст.. у структурі релігії, як правило, виокремлювали три основних елементи – релігійну свідомість, релігійний культ і релігійні організації.
Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відображення людьми панівних над ними природних і суспільних сил; при цьому «земні сили набирають форму неземних». Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.
Релігійний культ – це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне.
Для об’єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т.ін.) і особлива група людей – духівництво, функціями якого є керівництво релігійними культовими діями.
У результаті пошуку у соціології релігії викристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна діяльність;
3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.
3. Функції релігії
Склалися два підходи до розуміння функцій релігії.
Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаються визначити, відокремити «специфічно релігійну» функцію – функцію «фіктивного регулювання», пов’язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненням дійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в «специфічних для релігії» функціях, а у специфічності виконання релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп та індивідів.
Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.
Світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.
Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненню дійсності, а також у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняття протиріч: реальне гноблення переборюється «волею в дусі», соціальна нерівність перетворюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством «у Христі», у громаді; фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світ зла і несправедливості замінюється «Царством Божим».
Комунікативна функція. «Богоспілкування» вважається вищим видом спілкування, а спілкування з «ближніми» - другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Поза культова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.
У процесі спілкування віруючих виробляються певні правила і норми поведінки, що служать соціальними регуляторами. Це регулювання складає зміст ще однієї функції релігії – регулятивної.
Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.
Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, щоб підтримували стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узаконювали ціннісно-правову складову цього порядку.
Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням і релігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків і класів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов’язана ще одна функція релігії – інтегративна.
Інтегративна функція. Релігія може бути фактором інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.
Висновки
Проаналізувавши соціологію релігії можна зробити висновки:
- соціологія релігії – це галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим самим її за об’єкт дослідження. Предметом соціології релігії є соціально-релігійні відносини і взаємозв’язки, що виникають між людьми на підставі їхнього місця та ролі в соціальній підсистемі «релігія», структури та функцій цих зв’язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами;
- у дослідженнях з проблем релігії соціологія використовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного та порівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел;
- релігія як соціальний феном має свою структуру (релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини, релігійні інститути та організації) і функції (світоспоглядальна, компенсаційна, комунікативна, регулятивна, легітимізуючи, ідеологічна та інтегративна);
- основні соціальні процеси в релігійній сфері (сакралізація та секуляризація) взаємодіють з іншими соціальними процесами і залежно від наявності відповідних соціальних умов та під впливом соціальних чинників сприяють підвищенню чи зменшенню соціальної ролі релігії у функціонуванні конкретного суспільства.
У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами до релігії загалом та її окремих напрямів.
Список використаної літератури
1. Лубовський В.Д. Соціологія релігії // Соціологія: Короткий енцикл.слов. / За заг. ред. В.І.Воловича. – К.: УЦДК, 1998.
2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К. : Каравела, 2004.
3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Навч. посіб. – К. : МАУП, 2004.
4. Соціологія: Загальний курс: Навч.посіб. / Піча В.М. – К. : Каравела, 2000.
5. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К. : Академія, 2002.
6. Спеціальні та галузеві соціології: Навч.посіб. / За ред. В.Є.Пилипенка. – К. – Каравела, 2003.
7. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С.О.Макеева. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1999.
8. Руденко І.П. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. – Харків. 1996.