142499 (Соціальна політика та соціальне партнерство), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Соціальна політика та соціальне партнерство", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "социология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "социология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "142499"
Текст 2 страницы из документа "142499"
Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески. [2]
Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як:
-
навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
-
строкова військова служба;
-
здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І-ї групи або дитиною-інвалідом віком до 16-ти років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
-
інші поважні причини, передбачені законодавством України.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Громадяни мають право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це стосується і тих випадків, коли громадянин улаштувався на роботу і знову її утратив.
Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати може становити 720 календарних днів.
Допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, і не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної сфери за минулий місяць.
Згідно із Законом застраховані особи мають право на допомогу у зв’язку з частковим безробіттям, якщо протягом 12-ти місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26-ти календарних тижнів, сплачували страхові внески, та в яких ці простої становлять 20 % і більше робочого часу.
Допомога у зв’язку з частковим безробіттям працівникові надається за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленого працівникові розряду, і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, визначеного законом. [2]
Розмір допомоги установлюється у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу:
-
до 2-х років — 50 %;
-
від 2-х до 6-ти років — 55 %;
-
понад 10 років — 70 %.
Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
-
перші 90 календарних днів — 100 %;
-
протягом наступних 90 календарних днів — 80 %;
-
у подальшому — 70 %.
Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» приведено у відповідність із рішенням КСУ.
Нещодавно Рішенням Конституційного Суду України деякі норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III визнано такими, що не відповідають Конституції України. [15]
Тож, Верховна Рада України внесла до згаданого Закону відповідні корективи і тепер, як і раніше:
-
припинення трудових відносин за угодою сторін вважатиметься втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин;
-
виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за угодою сторін, починатиметься з 8-го календарного дня. [3]
3. Основні складові колективного договору
3.1 Зміст колективного договору
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом. [4]
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
-
зміни в організації виробництва і праці;
-
забезпечення продуктивної зайнятості;
-
нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
-
встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
-
участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
-
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
-
умов і охорони праці;
-
забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
-
гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
-
умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
-
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. [4]
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.
Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі.
Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. [4]
3.2 Соціальне партнерство
Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально-трудових відносин, тобто ключових суспільних відносин, включає державу, підприємців і профспілки. Воно спрямоване на укладення багатосторонніх угод, колективних договорів.
Соціальне партнерство здійснюється на 3 рівнях:
-
національний;
-
галузевий (регіональний);
-
підприємства.
Їх суб’єкти:
-
на національному рівні — уряд, підприємства, профспілки;
-
на галузевому - підприємці, галузеві профспілки;
-
на рівні підприємства — адміністрація або власник підприємства, комітет профспілок.
Предмети переговорів:
-
на національному рівні — загальні умови заробітної плати, робочий час, соціальні гарантії мінімальної заробітної плати;
-
на галузевому рівні — тарифні умови оплати праці, норми праці, питання умов та оплати праці;
-
на рівні підприємства — тарифні умови, форми системи оплати праці, робочий час, норми праці, її охорона. [10]
Соціальне партнерство передбачає виконання таких функцій:
-
захисна — захист кожної зі сторін партнерства, вирівнювання переваг економічного положення підприємців при визначенні умов найму;
-
організуюча — створення можливостей для типізації трудових відносин;
-
примирна — досягнення миру та згоди на час дії тарифної угоди.
Головним органом, що виступає на державному рівні і здійснює регулювання стосунків у соціальному партнерстві є Національна Рада соціального партнерства при Президенті України. Система соціального партнерства реалізує зусилля держави, роботодавців та найманих працівників на досягнення благополуччя й злагоди у суспільстві — перш за все у сфері соціально-трудових відносин, тобто ключових суспільних відносин. [13]
4. Упорядкувати методи вимірювання соціальних результатів та витрат
У процесі переходу економіки на ринкові умови особливо актуальною стає проблема оцінки ефективності соціальної діяльності. Методи оцінки ефективності в системі соціальної сфери досить різноманітні. Одним з основних методів є метод комплексного підходу до розв’язання соціальних проблем. Має бути здійснений комплекс заходів щодо розв’язання проблем у соціальній сфері в усіх її перерізах, а не розв’язання якогось проблемного напряму соціальної політики (наприклад, соціально-побутова сфера).
Слід додати, що має бути й індивідуальний підхід, тобто цілеспрямована діяльність у розв’язанні проблем конкретного напряму соціальної політики, що й повинно дати комплексний ефект при визначенні оцінки соціальної діяльності. Це насамперед обумовлене предметом оцінки ефективності. Так, наприклад, у системі соціального захисту населення необхідно визначити основну оцінку ефективності діяльності різноманітних структур цієї системи. Після визначення основної оцінки ефективності виявляються її детальніші характеристики. В нашому випадку детальнішими характеристиками можуть бути: форми й методи управління соціальним захистом, результати соціальної діяльності за визначений період часу, результати виконання цільових програм соціального захисту населення. [12]
Існують й інші методи оцінки ефективності соціального захисту:
-
методичні оцінки ефективності форм і методів управління;
-
методика оцінки результативності соціальної діяльності;
-
методика оцінки виконання цільових програм.
Особливу увагу слід приділяти при оцінці ефективності соціального обслуговування проблемі якості та рівню обслуговування населення. При реалізації цієї проблеми виникають детальніші предмети оцінки ефективності, такі, як: види обслуговування; форми, методи і технології соціального обслуговування; результати соціального обслуговування. Для оцінки цих видів обслуговування використовуються такі методики: оцінки ефективності видів соціального обслуговування; оцінки ефективності форм, методів, високих технологій соціального обслуговування; оцінки результатів соціального обслуговування. [9]
Таким чином, кожному виду соціального обслуговування (наприклад, послугам: соціально-побутовим, соціально-правовим, соціально-медичним, соціально-психологічним, психолого-педагогічним, соціально-реабілітаційним, соціально-консультаційним та ін.) відповідає своя методика оцінки ефективності.
Кожна форма соціального обслуговування (така, як обслуговування вдома, у стаціонарних та напівстаціонарних установах, термінове соціальне обслуговування) також має свою методику розрахунку ефективності.
В результаті аналізу методик оцінки ефективності в різних галузях можна зауважити, що незалежно від галузевої специфіки та спільності в деталізації предметів оцінки, загальною підставою найрізноманітніших методик виступають оцінні методи. Систематизація цих методів показала можливість їх використання в сфері соціального обслуговування населення. Це такі методи оцінки ефективності, як задоволення потреб, параметричний, витратний, динамічний, систематичний, експертної оцінки, анкетного опитування, проведення бесіди, інтерв’ю.
Соціальна діяльність завжди потребувала об’єктивної оцінки, одним із найдієвіших інструментів якої є соціальний норматив. При відсутності цих соціальних нормативів неможливо встановити рівень ефективності виконання роботи персоналу. Відсутність соціальних нормативів утруднює аналіз усіх даних, отриманих при дослідженні діяльності організації соціальної сфери.
Тож необхідно розробити соціальні нормативи на основі критеріїв ефективності соціальної діяльності. Послідовність виконання цієї роботи повинна бути такою:
-
по-перше, визначаються критерії;
-
по-друге, визначаються показники, що роблять дані критерії конкретними і точними;
-
по-третє, встановлюються соціальні нормативи, скоординовані з показниками соціальної діяльності.
Отже, можлива розробка критеріїв і показників на основі соціальних нормативів обслуговування населення.