141321 (Деонтологія в соціальній роботі), страница 2

Практика показує, що далеко не завжди компетентність в одному виді|виді| спілкування означає компетентність в інших його видах. Вельми|дуже| часто це можуть бути досить|достатньо| автономні утворення [2, c.214].

У даному контексті доречно спеціально навести поняття терміну «компетентний». У словнику іноземних слів цей термін перекладається у тому числі як той, що «знає, досвідчений в певної області». Звичайно, знання про спілкування — необхідний елемент компетентності, але|та| лише у тому випадку, коли воно стає соціальною установкою — готовністю діяти певним чином по відношенню до себе, інших, ситуації.

Можна бути дуже обізнаним|інформованим|, інформованим про проблеми спілкування з|із| людиною, але|та| це зовсім не є гарантією компетентності|. Основним критерієм тут є реальні рішення| завдань|задач|, що виникають при спілкуванні, і одночасний особовий розвиток, самореалізація.

Важливий|поважний| показник компетентності в спілкуванні — відношення| людини до власних цінностей: наскільки він їх рефлексує|, наскільки сам собі віддає в них звіт. Відомо, що зовсім непросто відповісти собі на питання: «Чого я більш всього|більше всього| хочу в цьому житті, до чого прагну, навіщо живу?». По суті, йдеться про культурі рефлексії як складовій компетентності|.

Саме рефлексивно-емпатійний| розвиток людини| забезпечує позицію децентрації| у відношенні|ставленні| з|із| партнером|, уміння аналізувати ситуації спілкування не лише|не те що| «з власної дзвіниці». Культура рефлексії передбачає|, що учасник спілкування здатний|здібний| стати як би посередником по відношенню до самого себе в цьому процесі, аналізуючи ситуацію|, цілі, наслідки і тому подібне.|тощо| Саме рефлексія, позиція| людини по відношенню до самого собі і партнерам по спілкуванню великою мірою обумовлює |зумовлює| суб’єктність|| сторін, що є передумовою побудови|шикування| спілкування як діалогу [6, c.129].

В даному випадку йдеться про те, що розвиток компетентності| — це розвиток умінь людини досліджувати власний психологічний потенціал, а також умінь реконструювати| компоненти| психологічної подоби своїх партнерів, ситуацій, завдань|задач|. У сучасній психології накопичений великий об'єм|обсяг| емпіричних| даних відносно|щодо| кожної із згаданих граней спілкування|.

Розвиток компетентного спілкування можна розглядати|розглядувати| з різних| точок зору. Можна орієнтуватися на збагачення, повноту|, поліфонічність| — в такому разі у такому разі| основною виявляється |опиняється| спрямованість на отримання багатообразної|різноманітної| палітри психологічних| позицій і засобів|коштів|, які допомагають повному|цілковитому| самовираженню| партнерів, реалізації всіх функцій — перцептивної, комунікативної, інтерактивної. Якщо виявляється|опиняється| допомога в подоланні|здоланні| тих або інших труднощів спілкування, може бути акцентована| яка-небудь одна грань цих засобів|коштів|.

Зокрема, не випадково для вдосконалення службово-ділового і інтимно-особового спілкування використовуються різноманітні| види соціально-психологічного тренінгу. В цілому|загалом| ж компетентність в спілкуванні означає не оволодіння якої-небудь однієї психологічної позиції як найкращої|, а використання комплексу цих позицій.

Уміння застосовувати всю палітру особових можливостей спроможностей|, як би граючи на всіх психологічних «інструментах», — один з показників психологічної| зрілості і компетентності.

Основа комунікативної компетентності — соціальний інтелект, тобто стійка, заснована на специфіці смислових| процесів і ефектного реагування здатність|здібність| розуміти| самого себе, інших людей, їх взаємовідношення і прогнозувати| міжособистісні події [10, c.92]. Формуванню соціального інтелекту| сприяє перш за все|передусім| розвиток наглядової|спостережливої| сенситивності| — здібності спостерігати іншу людину і одночасно| запам'ятовувати, як вона виглядає, що говорить; теоретичної| сенситивності| — здібності вибирати і застосовувати теорії для точнішого передбачення і пояснення відчуттів|почуттів|, думок і дій інших людей; номотетичної| сенситивності| — здібності | розуміти типового представника тієї або іншої групи|; ідеографічною сенситивності| — здібності розуміти своєрідність| кожної людини.

Сенситивність розвивається в ході спеціальних тренінгів, сприяючих яскравішому прояву|вияву| емпатії|, — здібності прийняття|приймання| іншого, емоційного|емоціонального| резонансу на його переживання| (умова зняття тривожності, «захисних механізмів» клієнта|), що допомагають ідентифікувати себе з|із| іншим, моделювати | внутрішній стан|статок| клієнта на основі спроби представити| себе на його місці [9, c.311].

Розвиток комунікативної компетентності |в| соціальних працівників| за допомогою спеціальних наукових методів передбачає відповідні форми вчення|навчання|. Одна з них — активне| соціальне вчення|навчання| в умовах групової навчально-тренувальної| діяльності.

Учбово-тренувальна група — одна з організаційно-дидактичних| форм, діяльність якої направлена| на формування загальної|спільною| і професійної компетентності|; соціалізуючим середовищем|середою| якого є цілісна професійна культура.

Один з показників компетентності спілкування — уміння слухати|.

Відомо, що багато хто з|із| нас не уміє слухати (і чути) те, що говорять нам інші. Навіть коли ми не перебиваємо співбесідника|співрозмовника|, багато з|із| того, що він говорить, «пролітає» мимо|повз| наших вух — в основному тому, що у цей момент ми думаємо про щось інше. Це приводить|приводить| часом до вельми|дуже| негативних наслідків: руйнуються приятельські відносини| і навіть сім'ї. Якщо ж невміння слухати характерне для соціального працівника, то у клієнта створюється неправильна| думка про нього.

Таким чином, співробітник соціальної служби повинен підтримувати високі етичні стандарти свого положення, виключаючи які-небудь прийоми, введення кого-небудь в оману, нечесні дії, чітко розрізняючи заяви і дії, зроблені їм як приватною особою і як представником своєї професії.

Не менш важливий і такий напрямок соціальної роботи, як поширення знань про виживання людини в екстремальних умовах (при дефіциті матеріальних засобів, продуктів харчування, при затяжній хворобі і інших соціальних ситуаціях), а головне, як показала практика, — про права і пільги громадян, гарантованих державою.

На ряду з цим стають проблеми алкоголізму, оскільки за відсутності служб нар|кологічної| і психіатричної допомоги, за невисокого культурно-освітнього| рівня населення зловживання алкоголем| набуває|придбаває| загрозливих по своїх наслідках| розміру.

Важлива сторона роботи соціального працівника полягає у допомозі літнім людям у вирішенні побутових, соціально-медичних|, соціально-психологічних, соціально-педагогічних| проблем, а також у забезпеченні дозвільної| зайнятості дітей, підлітків, молоді і| дорослого населення. Для того, щоб дозвільні заняття сприяли| розвитку особистості|особистості|, необхідно акцентувати увагу| не стільки на розважальній направленості дозвілля|, скільки на розвитку людини в інтелектуальному, емоційному|, етичному, духовному, соціальному плані [8, c.285].

Велике значення має допомога у забезпеченні працевлаштування підлітків і молоді з|із| постійною | оплатою праці; | сприяння у пошуках нових робочих| місць, перепідготовка спеціалістів|; допомога у розвитку| особистих|особових| підсобних господарств за допомогою впровадження освітніх |програм підготовки.

Окрім того, поряд з вищевказаних, у роботі соціального працівника важливим є вміння усувати міжнаціональні та| міжетнічні конфлікти, налагодження|налагоджування| добросусідських стосунків.

Не менш значимі|значущі| проблеми глибинного плану, від вирішення яких неабиякою мірою залежить доля людини: соціальне обслуговування (у різних видах і формах), підвищення культурно-освітнього рівня населення, формування здорового| способу життя, розвиток духовних цінностей в соціумі|, зміцнення інституту сім'ї, формування життєздатності| особистості|особистості| в умовах соціальних катаклізмів та ін.

Класифікація соціальних технологій, що застосовується при цьому, базується| на диференціації як вживаних знань, способів, методів, так і об'єктів (явищ, процесів, груп людей, їх спільностей| тощо), оскільки до кожного з них можна примінити| певні способи дії з метою їх оптимального| функціонування, розвитку і вдосконалення.

Природно, що вміст|зміст| соціальних технологій суттєво| розрізняється. Визначимо коротко зміст|зміст| найбільш важливих|поважних| соціальних технологій, що допоможе детальніше розглянути|розглядувати| специфіку технологій в соціальній роботі.

Глобальні соціальні технології пов'язані з вирішенням загальнолюдських проблем і сприяють з'ясуванню і вирішенню не лише|не тільки| внутрішніх, але і світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства| і природи. Отже, їх впровадження, прямо або ні|, пов'язане з життєдіяльністю людей; їх соціальною захищеністю|.

Одним з різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання (дослідження і вирішення питань збереження|зберігання| світу|миру|, природи, забезпечення населення Землі продовольством, енергією, матеріальними засобами|коштами| і так далі). Регіональні соціальні технології вивчають закономірності територіального соціального життя і планомірні її зміни.

Інноваційні соціальні технології є такими методами та прийомами інноваційної діяльності, які направлені| на створення|створіння| і матеріалізацію таких нововведень в суспільстві|, які наводять|приводять| до якісних змін в різних сферах соціального життя, раціональне використання матеріальних| і інших ресурсів суспільства [6, c.218]|товариства|.

Рутинні соціальні технології (технології, засновані на минулому досвіді|досліді|) на відміну від інноваційних характеризуються такими| методами дії на соціальні процеси, які відрізняються| малою наукомісткістю|наукоємною|, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін|перемін|.

Інформаційні соціальні технології мають містять способи, прийоми, оптимізацію самого інформаційного| процесу, його відтворення і функціонування. Інтелектуальні соціальні технології направлені|спрямовані| на розвиток| і стимулювання розумової діяльності людей, розвиток| їх творчих здібностей.

Демографічні технології мають на меті вивчення| і вироблення способів механізму відтворення населення|, зміни його чисельності, складу і розміщення тощо.

Соціальні технології |злагоди| є методами, дорогами|коліями| досягнення згоди|злагоди| більшості населення у вирішенні найбільш| актуальних питань суспільного|громадського| життя, |із| взаємної дії. До цього типа|типу| технологій примикають соціальні технології| вирішення конфліктів, зокрема соціально-етнічних.

В останньому випадку поважно враховувати внутрішню структуризацію| цих технологій|; своєрідними способами зняття| напруги, вирішення проблем: 1) позиційне протистояння|; пред'явлення контрпретензій для вирішення взаємних поступок; 2) переділення| кордонів|меж| у зв'язку із змінами адміністративного статусу; 3) компроміс, взаємопоміч|; 4) однобічні|односторонні| поступки, задоволення всіх претензій; компенсація (фінансова, економічна та ін.); 5) знищення об'єкту або суб'єкта конфлікту в національно-територіальних утвореннях.

Політичні технології як вид|вид| соціальних технологій представляють| собою методи вирішення політичних проблем, виробітку| політики, її реалізацію, здійснення політичної діяльності|.

Можна виділити також соціальні технології у власне соціальній сфері, духовній і економічній областях.

У структурі управлінських технологій особливу важливість мають| адміністративно-управлінські технології як способи безпосереднього впливу| на керований об'єкт.

Ясно, що цей вид|вид| технологій (як і багато інших) прямим чином пов'язаний з вирішенням завдань|задач| соціальної роботи. До такого роду технологій можна також віднести психологічні технології| як способи дії на психологічні процеси, якості, явища, стосунки, як методи дії на установки|, характер, реакції, волю особистості|особистості|, міжособистісні взаємостосунки|.

Отже, компетентність соціального працівника — це органічна єдність його особистості, діяльності і спілкування, яка дозволяє на високому рівні вирішувати професійні завдання [2, c.10].

Окрім того, не слід забувати, що соціальна робота — одна з гуманітарних служб, яка намагається|пробує| здолати|подолати| дискримінацію суспільства|товариства| по відношенню| до соціально-знедолених|безталанних| людей, що мають особливі проблеми|.

Основне завдання|задача| соціальної роботи на рубежі тисячоліть — подальший|дальший| розвиток і вдосконалення наявних форм, методів|, способів і прийомів діяльності, які використовуються спеціалістом| для вирішення соціальних проблем клієнтів, стимулювання активізації їх сил для зміни несприятливої життєвої ситуації.

Разом з|поряд з| цим подальша|дальша| розробка методів соціальної роботи| обумовлена і необхідністю науково-дослідних досліджень|вишукувань| з боку фахівців|спеціалістів| як в рамках|у рамках| суспільства|товариства|, так і в масштабах малих груп. Особливо поважно відзначити, що розвиток цієї діяльності здійснюється в процесі безпосередньої практичної роботи, тобто в процесі надання|виявлення| адресної, комплексної| і своєчасної допомоги.

Сукупність прийомів і методів діяльності суб'єктів соціальної| роботи, що розглядають|розглядують| соціальні проблеми клієнтів як спосіб стимулювання розвитку їх сил, конструктивної діяльності| в соціумі з метою зміни несприятливих життєвих| ситуації сприяє досягненню розуміння клієнтом залежності| і взаємообумовленості особистих|особових| і суспільних|громадських| проблем|, активізації його участі в солідарних діях з ціллю вирішення| виникаючих проблем та конфліктних ситуацій.

Список використаної літератури

1. Багалій Д. Український мандрований філософ – Григорій Сковорода. – К.: АТ «Обереги», 1993. – 129 с.

2. Бочарова В. Педагогика социальной работы. – М.: Академия, 1994. – 501 с.

3. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. Серия «Учебные пособия». – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 320 с.

4. Мовчан В.С. Етика: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 483 с.

5. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учебник. / Под ред. В.А. Сластенина. – М.: Академия, 2000. – 200 с.

6. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.: Сфера, 2001. – 480 с.

7. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. – Львів: Світ, 1995. – 527 с.

8. Социальная работа: теория и практика: Учебное пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И. Холостова, д.и.н., проф. А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 427 с.

9. Социальная работа / Под общ. ред. В.И. Курбатова. – Ростов н/Д: Феникс, 2000. – 576 с.

10. Фирсов М.В., Студентова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 432 с.

11. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 464 с.