141319 (Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.), страница 2

Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Одне слово, чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Висновки демографа підтверджуються фактами. Тільки менш розвинеш країни Африки, Латинської Америки та Азії переживають нині демографічний бум - 85 відсотків приросту населення нашої планети припадає на країни, що розвиваються. Як завше, у них і смертність дуже велика. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей, як кажуть, про запас, на випадок хвороб, епідемій. А інколи навіть на продаж. Як це? Якось трапилася нагода побувати на виступі спеціального радника нинішнього президента США Джорджа Буша-молодшого Дага Віда. Він був радником Буша-старшого, Рейгана. Працював у Білому домі саме тоді, коли приймали з помпою Михайла Горбачова і дуже скромно - Бориса Єльцина. Чудовий оратор, бізнесмен, історик, політик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мільйони примірників. Зокрема сім років писав книгу про Індію, якій і досі надає доброчинну допомогу. У доповіді уряду Індії "Про національну демографічну політику у 2000 році" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х, Все ж приріст населення залишається високим. У травні цього року кількість жителів Індії перевалила за один мільярд чоловік, що становить 16 відсотків від загальної кількості мешканців планети (хоча займає лише 2,4 відсотка території нашої кулі). На середину XXI століття Індія може обігнати Китай і стати найбільш населеною державою світу. Але поки що пальма першості за Китаєм. Наприкінці 2000 року там відбувся перепис населення, у березні стали відомі перші результати. У цій країні проживають мільярд 300 мільйонів чоловік. Фактично кожен четвертий на Землі - китаєць! І при цьому представники офіційного Пекіна пишаються, що політика контролю за народжуваністю нарешті принесла результати (у містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві). Однак не виключають і те, що десятки мільйонів (всього-на-всього?!) багатодітних сімей не внесли "зайвих" дітей до переписних листів. Чому стільки уваги приділяється країнам, де існує проблема перенаселення? Тому що демографічний бум в одній і спад в інших неминуче призведе до масових переселень. І росіяни для себе це прорахували. Два світових сектори, багаті й бідні країни переживатимуть зріст і спад населення разом, як дві судини, сполучені між собою, в яких поступово відновлюватиметься рівновага. Отут і постане проблема співіснування з іммігрантами чи то з країн СНД, чи навіть інших континентів (іммігранти з колишнього Союзу, на думку російських учених, зможуть покрити трудовий дефіцит не більше, ніж на 40 відсотків від потреби, а для України ще менше). Вони різнитимуться в етнічному і культурному планах. Тому в майбутньому ефективність ринку праці й соціальна стабільність країни залежатимуть від того, наскільки влада налагодить контакти з іммігрантськими групами. Власне, останні рішення влади у нашій країні уже демонструють уважний підхід до мігрантів, що прибули в Україну. Які прогнози на нинішнє століття щодо населення земної кулі? Невже вірити фантастам, котрі говорять про переселення на інші планети? Виявляється, згідно з передбаченням ООН, загальний демографічний вибух, пік якого припадатиме на середину сторіччя, зміниться різким демографічним спадом у європейських і деяких інших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулі не збільшиться, порівняно з сьогоднішнім днем, а зменшиться на... 800 мільйонів чоловік (!) і складатиме приблизно 5,2 мільярда. Але які за національним складом будуть держави - хто зна. Половину всього річного приросту землян до середини століття забезпечуватимуть шість країн: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш та Індонезія.

Демографічна ситуація в Арабському світі.

Сучасні близькосхідні держави, не зважаючи на певну політичну роз'єднаність, в цілому є регіоном, де формується один із нових потенційно потужних центрів світового економічного росту.

Невирішеність демографічних проблем є деструктивним чинником, що негативно впливає на функціонування суспільного організму. Відтворення населення, а саме: відновлення його кількості, статевовікового, сімейного складу та інших соціально-економічних структур і властивостей, відбувається у взаємодії з різними сферами суспільного життя.

Тому, при аналізі демографічної ситуації у країнах даного регіону потрібно враховувати сумарний вплив комплексу соціально-економічних факторів. що визначають умови життя населення, обумовлюючи в тому числі, специфіку демопроцесів і норми репродуктивної поведінки людей. Виходячи з неоднорідності близькосхідних держав за рівнем розвитку, політичною орієнтацією і відповідними показниками демовідтворення, спробуємо окреслити загальну спрямованість демографічних процесів у цьому регіоні та виявити її специфіку для окремих країн.

Демографічний розвиток в арабському світі характеризується такими особливостями:

У результаті значних успіхів у справі охорони здоров'я матері і дитини, боротьбі з інфекційними захворюваннями, покращенні харчування в після воєнний час тут відбулося значне зниження смертності, приблизно вдвоє за історично короткий строк. На початку 70-х років темпи скорочення смертності сповільнилися, тому що були вичерпані екстенсивні фактори її зниження.

Зокрема, за період з кінця 70-х років до початку 90-х років показник загальної смертності населення знизився вдвоє в Алжирі, Кувейті, Іраку, Саудівській Аравії, Марокко. Найвищий рівень смертності у 1990 році був характерний для Ємену (15.5%). Дитяча смертність у більшості арабських країн залишається досить високою. Її максимальні значення мали Ємен (119,5%), Судан (78,1%), Марокко (68,3%), а також Ірак та Туреччина (58-62%); мінімальні - Ізраїль, Кувейт, Катар (7-12%). w Народжуваність населення, залишаючись довгий час на традиційно високому рівні, за умови скорочення смертності спричинила у 50-60-х роках дуже швидке зростання кількості населення у цих країнах (так званий демографічний вибух). З середини 70-х років темпи його зростання знизилися, проте, в цілому, вони залишаються все ще високими, їх недостатньо для того, щоб знизити гостроту демографічної ситуації. Значних успіхів у регулюванні числа народжень досягли: Алжир, де коефіцієнт народжуваності знизився від 47% у 75-80-х роках до 29% у 1990 році. Туніс: від 35 до 24%, Марокко: від 43 до 29% відповідно. В середньому, як бачимо, рівень народжуваності тут у два рази вищий ніж у розвинутих країнах Заходу.

Найвищі показники природного приросту населення на початок 90-х років були характерні для Іраку (31,4%), Оману (38,8%), Сирії (35,3%). Нижче 20% мали Туреччина, Туніс, Ізраїль, Катар. w На основі вищезгаданих чинників у країнах даного регіону сформувалася дуже молода вікова структура населення прогресивного типу. Так, частка дітей віком до 15-ти років складала майже половину населення, зокрема, у Ємені та Сирії - 48-49%; Ірані, Іраці, Алжирі, Судані - в межах 44-46%; Кувейті, Туреччині та Єгипті - 36-40%. Показники старіння населення (питома вага осіб віком 60 років і старше) диференціюються дуже мало, коливаючись від 2% до 7%. Винятком є Ізраїль, де частка дітей дещо нижча (32,5%), а людей похилого віку - дещо вища (12,4%). Розглядаючи статеву структуру населення слід відмітити переважання чоловіків у більшості країн арабського регіону, окрім Ємену та Ізраїлю. У Кувейті, Катарі та Іраку співвідношення чоловіків та жінок на користь перших є найбільшим (54-55%). Сумарним наслідком позитивних зрушень у демографічному розвитку цих країн є швидке підвищення середньої тривалості життя населення. За період з 60-х по 80-ті роки вона збільшилася на 20 років. Населення Кувейту, Катару, Ізраїлю мають найвищі показники тривалості життя; Ємену - найменші. У Північній Африці максимальне значення характерне для Алжиру: 63 і 65 років, мінімальне - для Судану: 46,6 і 49 років (для чоловіків і жінок відповідно).

З аналізу даних видно, що по мірі зростання середньої тривалості життя збільшується її розрив між чоловіками та жінками. w За умови молодої вікової структури населення і значної частки його працездатної частини спостерігається надлишок трудових ресурсів. Проте, розвиток індустріальних форм виробництва у цих країнах відбувався, як правило, безвідносно до наявності у них величезної маси дешевої робочої сили, в основному малокваліфікованої. Цим пояснюється існуючий досить високий рівень безробіття та швидке зростання чисельності сільських мігрантів, що виїжджають у міста та за кордон у пошуках роботи. Темпи урбанізації у 2 рази перевищують темпи росту загальної чисельності населення.

У період з 1975 по 1985 роки частка міського населення виросла: у Тунісі від 49.8 до 52.8%, Ірані від 47 до 54.3%, Іраці від 63.7 до 70.2%. В Ізраїлі вона становить 89.6%. Основні показники демографічного розвитку країн Близького Сходу (кінець 80-х - початок 90-х років). Більшість населення мігрує у європейські країни (в основному у Францію) та у район Перської затоки, де у 70-х роках у зв'язку із нарощуванням темпів нафтодобувної промисловості сформувався потужний центр притягання мігрантів.

На початку 90-х років 70% робочої сили цього регіону становили іноземці. Отже, можна констатувати, що у більшості країн Близького Сходу ще не склався соціально-економічний механізм переходу до сучасного типу відтворення населення, який характеризується низькими смертністю та народжуваністю, високою тривалістю життя, стабілізацією чисельності населення.
Цей демографічний перехід, що є об'єктивною тенденцією сучасного світового демографічного розвитку, високо розвинуті країни вже пройшли. Деякі арабські країни Північної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографічного переходу, а інші знаходяться ще на другій стадії. В цілому, близькосхідні держави за особливостями демографічного розвитку можна поділити на такі чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни із середнім рівнем народжуваності, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертності і найвищою середньою тривалістю життя. Державна політика спрямована на сприяння народжуваності та заохочення імміграції. II. Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина - країни з високою народжуваністю, підвищеними темпами зростання чисельності населення, значною дитячою смертністю та середнім рівнем тривалості життя. Демографічної політики з метою обмеження народжень не проводиться (за вийнятком Ірану та Туреччини). У більшості цих країн вважається бажаним подальше зростання населенні і збереження високої народжуваності. III. Алжир, Єгипет, Марокко та Туніс - країни, де народжуваність поступово знижується, дитяча смертність залишається все ще високою, темпи зростання чисельності населення - найнижчі. Регіон, де вживаються конкретні заходи по обмеженню народжуваності.

Особливо виділяються Єгипет і Туніс, що вже мають певний досвід у сфері регулювання демопроцесів. Туніс, зокрема, був першою африканською і арабською державою, що прийняла національну програму планування сім'ї. Ефективність демографічної політики в Алжирі та Марокко дещо нижча. Можна передбачити, що до кінця першої чверті наступного сторіччя народжуваність тут скоротиться до рівня простого відтворення населення. IV. Ємен, Судан - держави з високим рівнем народжуваності та прискореними темпами зростання чисельності населення, найвищою дитячою смертністю і найнижчою тривалістю життя. Цілеспрямованої демографічної політики не проводиться (окрім Судану). Вважається, що демографічні проблеми вирішаться самі собою в ході подальшого економічного розвитку.

Очевидно, у всіх групах країн даного регіону, де сформувалася дуже молода вікова структура населення, будуть і надалі посилюватися процеси внутрішньої та зовнішньої міграції у зв'язку з аграрним перенаселенням та відсутністю достатньої кількості робочих місць. Можна також передбачити певне скорочення відкритого безробіття при збільшенні неповної зайнятості населення. Вважаю, що запровадження активної демографічної політики у цих державах за умови нарощування темпів економічного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити приріст свого населення, стабілізувати демографічні процеси, створити умови для переходу до демографічної зрілості. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свій шлях вирішення цих проблем з урахуванням її специфіки та досягнутого рівня розвитку.