141316 (Демографічна криза. Теорії індустріального суспільства), страница 2

-концепція прогресу неефективна, тому що люди проживають в обмеженому біофізичному середовищі.

В рамках іивайронментальної соціології формується нова інвайронментальна етика, яка розглядає можливості розвитку та вдосконалення людини як залежні від якості природних умов. Саме цим зумовлена актуальність проблеми формування ноосферного світогляду.

Діяльність по втіленню цих завдань в практиці соціологічного дослідження отримала назву «соціоінженерної діяльності». її змістом є поєднання якостей соціолога та інженера. Як соціолог, дослідник суспільних явищ і процесів, зобов'язаний професійно розробити програмно-методичне забезпечення проекту, застосувати методи обробки, узагальнення та аналізу соціологічних даних, вміти інтерпретувати і коментувати отримані результати. Як інженер він мусив володіти відповідним стилем і мисленням діяльності, яка називається інжинірингом.

Інжиніринг (технічний, прикладний) - це комплекс самостійних консультаційних послуг на комерційній основі по зміні, регулюванню та соціальному контролю за допомогою спеціальної соціотехніки різних організаційних структур, які створюються людьми для вирішення спеціальних завдань. Таким чином, соціоінженерія, яка сформувалась на основі ідей «технологічного детермінізму» являє собою комплекс заходів соціотехнічного впливу-на людину та соціальні групи, завдяки чому у них виникає бажання або здатність до реалізації певних цілей. Тому вона має бути основним інструментом теоретичного дослідження демографічної кризи в наш час.

Питання 2. Теорії індустріального суспільства та теорії конвергенції

Є декілька підходів до цієї проблеми. Дж. Морено (1892-1974) уявляв світ як «гру буття», в якій відбуваються зустрічі людей та розігрування ними своїх ролей на різних рівнях соціального життя. Організація суспільства, на думку Морено, виходить із інтеракцій його членів, що формує образ соціуму як «драми» яка складається із вистав, і дій учасників групових процесів. В них людина спонтанно проживає свої ролі та безпосередньо переживає реальні почуття, думки свого сприйняття життєвих ситуацій. Все це зумовлює примат внутрішніх психологічних явищ над зовнішніми проявами. В цьому зв'язку Морено скептично віднісся до емпіричних методів спостереження, експерименту та описування, які, на його думку, розкривають лише поверхневі моменти існування соціальних об'єктів. На основі концепцій Дж. Морено сформувалась нова галузь соціологічного знання яка отримала назву соціометрія. «Соціометрія - це емпірична наука, кількісно і якісно оцінююча міжособисні стосунки та переживання, пов'язані із ролями, які грають люди в соціоемоційній структурі своєї групи (в своєму соціальному середовищі). Предметом соціономії є вивчення індивідів в той момент, коли вони вступають у взаємні відносини, що ведуть до створення групи. У соціальній сфері діють сили притягання - відштовхування, вибору - відторгнення, симпатії - антипатії. Завдання соціономії полягає в тому, щоб створити ситуацію, в якій кожна людина і на виробництві, і вдома працювала і жила в оточенні симпатичних і симпатизуючих їй людей.

Перехід суспільства до менеджеральной епохи під лозунгом «Вся влада спеціалістам» зумовив формування в рамках соціометрії концепцій «наукового менеджменту». Дана концепція виводить управління у самостійну сферу наукового знання та професійної спеціалізації, яка за своїм значенням не поступається інженерній праці. Головними рушійними силами підвищення продуктивності праці є її наукова організація та економічне стимулювання.

На рубежі 30-40-х років появились перші сумніви відносно ефективності емпіризму, в його правомірності репрезентувати всю соціологію як науку. Справа в тому, що акцентування ролі методики досліджень супроводжувалось невизначеністю: поняття малої групи, людських відносин, суспільної думки і т.д. будучи потрібним для вивчення локальних областей суспільного життя, ці чинники не створюють взаємопов'язаного цілого яке б складало «теорію суспільства».Якщо наука - це теоретично осмислене і концептуально виражене знання, то стає очевидною необхідність пошуку «науково точної» методології і методики соціологічного пізнання. Для цього треба було «виманити» соціологів на «теоретичну територію» та ліквідувати розрив між емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання. Пріоритет технологічного детермінізму (техноманія) став домінантою технократичного мислення та еволюційно-технологічної трактовки соціального прогресу. Рух «маятника» в бік уявлень про суспільство з позицій природничих наук досягає найвищої точки. Індустріалізм перетворюється в своєрідний банк ідей, гнучку систему постулатів і положень різних концепцій розвитку цивілізацій. Значного посилення в західній теоретичній соціології цього періоду набуває теорія індустріального суспільства яке виступає у двох варіантах: 1) капіталізм; 2) соціалізм. Соціалістична система являє собою індустріальне суспільство закритого типу (тоталітарне) яке базується на суспільній відповідальності та перевазі колективного над індивідуальним.

В той же час друга індустріальна революція стимулювала перехід капіталістичної системи у розвинуте (відкрите, демократичне) індустріальне суспільство яке характеризують:

- приватна власність як основа економічного зростання, особистої свободи та захисту соціального порядку;

-бізнес як рушійна сила соціального прогресу (центральна фігура - підприємець);

- менеджеризм як форма управління (центральна фігура - освітчений адміністратор);

- плюралістична демократія, яка веде до політичного консенсусу;

-деідеологізація суспільного життя.

В 60-і роки в рамках концепції «індустріального суспільства» розвивається теорія «конвергенції», тобто зближення різнотипних суспільств (капіталістичного і соціалістичного) і перехід їх до суспільства споживання.

В теорії конвергенції виділяються дві концепції. Р. Арон, У. Ростоу виступають з позицій прозахідної орієнтації. На їхню думку конвергенція веде до впровадження західних ідей в країнах соціалізму за допомогою процесів «індустріалізації, демократизації, вестернізації». З. Бжезинський, П. Сорокін обґрунтовують паралельну еволюцію, за якою має місце запозичення соціальними системами, що змагаються одна у другої сильних сторін, згладжування відмінностей між ними і зближення в руслі розвинутого індустріального суспільства. Останнє трансформуючись у «суспільство - гібрид» перевершує за своїми якостями обидві системи.

Особливе місце в рамках теорії «індустріального суспільства» і «конвергенції» посідає доктрина «масового суспільства». Дана доктрина претендує на цілісне описування структури і динаміки сучасного індустріального суспільства, в якому «масовизація» розглядається як «залучення мас у життєдіяльність суспільства». Масове суспільство - це суспільство, в якому домінують маси, де панує масове виробництво і споживання, масова комунікація та культура, громадське управління, яке спирається на громадську думку. Стосовно індустріального «масового суспільства» слід зауважити, що в поглядах на цей феномен виділяють дві тенденції які знайшли відображення у відповідних концепціях.

Ліберальна концепція (Р.Мілс, Д.Рісмен), в рамках якої на основі песимістичної картини негативних сторін індустріального суспільства обґрунтовуються тенденції подальшого зростання бюрократизму, деіндивідуалізації особи, які складають основу для конформізму, аморфності, маніпулювання та контролю за поведінкою мас. Демократична концепція (Д.Бел, СЛіпсет, Е.Шилз), у якій процес масовизації розглядається як розрив тих пут, що сковують ініціативу мас у традиційному суспільстві. Завдяки цьому відбувається зростання ролі мас для яких стає доступним те, що донедавна було привілеями еліти. В 60-і роки світ переживає великі соціально-політичні і економічні потрясіння. В цей час виникає історичний парадокс - розвиток людства шляхом пізнання та технічної могутності супроводжувався зростанням могутності руйнівних сил, збільшенням масштабів загрожуючої людству катастрофи. На цьому фоні «оптимістична» позиція теоретиків індустріального суспільства зазнає різкої критики з боку опонентів.

Таким чином, в даній ситуації відбувається перехід від акценту на загальну соціологію до акценту на побудову спеціалізованих предметів дослідження та відповідну розробку окремих понять. Поряд з цим, спостерігалась тенденція до комбінування емпіричних соціологічних досліджень і теорії. Теоретичний рівень узагальнення емпіричного матеріалу при цьому займав, як би, проміжне становище, яке ліквідувало розрив при переході від нижчого (емпіричного) до вищого (теоретичного) знання і навпаки, минаючи філософію (метафізичне, спекулятивне знання).

Література

1. Рысь Ю.И., Степанов В.Е. Социология. М.: Дашков и К, 2003. – 518с.

2. Филипенко А.С., Будкин В.С., Рогач А.И. Мировая экономика. К.: Либыдь, 2007.

3. Ерасов Б.С. Социальная культурология. В 2-х ч. Ч II. - М. : АО Аспект Пресс, 1994

4