138962 (Релігієзнавство як галузь науки)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: “Релігієзнавство”

на тему: “Релігієзнавство як галузь науки”

План

Вступ

1. Предмет релігієзнавства. Релігієзнавство як галузь соціогуманітарного знання;

2. Особливості богословського і наукового феномену релігії;

3. Структура релігієзнавства.

Висновки

Література

В наш час відбуваються кардинальні, суперечливі за своїм змістом, зміни, без розв`язання яких суспільство не може рухатися до побудови правової демократичної держави, необхідними атрибутами якої є демократія та економічне процвітання, відродження культури, моралі, особистості.

Зараз в Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Однак він породив безліч проблем, пов`язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів врегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій.

Певна відсутність необхідних фундаментальних досліджень з проблем історії і теорії вітчизняної духовної культури зумовлює не завжди правильне орієнтування навколо релігійно-церковних питань як доктринального, так і практичного характеру. Їх поновлення – необхідна умова гуманітарної освіченості фахівця будь-якого профілю, котрий повинен мати уявлення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зосереджені у вченнях світових релігій.

За цих умов, релігієзнавство – порівняно новий навчальний предмет у вищий школі, програма якого ще остаточно не визначилась, а навчальні посібники та підручники фактично відсутні.

Як свідчить історія, численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображаючи в своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв`язку з цим релігія є універсальним духовним явищем в житті суспільства, що об`єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угрупування віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Будь-яку форму релігії доцільно розглядати з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних стадіях розвитку суспільства.

Однак історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичними дослідженнями їх побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв`язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи.

Отже, релігія – це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних та історичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку.

Релігія – це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв`язок з розвитком суспільства – певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов`язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей, в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній революції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їхнього догматичного змісту і тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Особливого значення набувають питання відношення релігієзнавства щодо атеїстичної теорії та ідеології. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерковної політики. Це призвело до порушення прав людини, а конституційний принцип свободи совісті лише декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.

Певний час релігієзнавство розвивалося на лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.

В сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування, незважаючи на протилежність ідеологічної орієнтації. Однак плюралістичність у поясненні релігії виходить з того, що релігія є важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, вплив якої на вирішення соціально-гуманітарних і моральних питань в даний час зростає. До найпоширеніших релігієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістичну, об’єктивно- і суб’єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.

Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософських поглядів на природу релігії, необхідно розглянути принципові методологічні положення історико-філософського змісту.

Філософія як продукт суспільної свідомості людства формувалася поступово в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й, насамперед, як соціальної істоти (соціалізовані особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосколення свого внутрішнього “я” – системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів самопізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення – рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.

Рефлексія як особливий тип мислення оперує тими знаннями, які на певний час уже склалися. За допомогою рефлексивного методу: а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цінностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми; б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, з яких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища і внесення відповідних змін у внутрішній світогляд людини; в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямі системи духовних цінностей.

Внутрішній механізм рефлексії мислення над продуктами власної інтелектуальної діяльності сприяє пізнавальній активності людини, критичному переосмисленню світогляду і духовних цінностей в напрямі, що відповідає новим умовам суспільної практики.

Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Однак вже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Від попередфілософії (міфотворчості) філософська свідомість приходить до свого власного предмета – світогляду і проблеми людини.

З наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між нами існують внутрішні взаємозв’язки. Наприклад, є філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія Шопенгауера, Ніцше. Але необхідно акцентувати увагу і на тому, що філософські і релігійні вчення – це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення. Філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія – в теоретичному плані – менш розвинута і взагалі орієнтується на певні містифікації.

Історично філософія виникає як наївний матеріалізм. Він відображав певні ідеї критицизму і скептицизму щодо міфологічних і ранніх релігійних поглядів. Внаслідок цього духовне життя розшарувалося на релігійну і нерелігійну сфери. Релігія була головною формою суспільної свідомості понад два тисячоліття. Лише у ХVІІ – ХVІІІ ст. філософія, наука й етика почали складати ідеологічну конкуренцію релігії. Так виник атеїзм – вчення, спрямоване на заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протиставляється релігії тп відображається у філософського-матеріалістичних концепціях.

Марксистка релігієзнавча концепція – це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Домарксистські філософи стверджували, що релігійні поняття є “помилковими”, і намагалися їх подолати просвітницькими заходами, розкриттям помилковості релігійного світогляду.

Марксизм підійшов до аналізу сутності релігії не тільки з боку дослідження її внутрішніх закономірностей. Релігія вивчається у широкому контексті вивчення суспільства як складного соціального організму, що розвивається.

Ф. Енгельс так визначав специфіку релігії: “...усяка релігія є не що інше, як фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті, - відображення, у якому земні сили приймають форму неземних”.

Релігія відображає той аспект соціального буття, де присутній момент залежності людей від умов їхнього життя, момент несвободи. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях – це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльності людини. Реальні сили, які панують над ними, відображаються у релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей момент у марксизмі складає поняття – “соціальні корені релігії”.

Окрім того, марксистська релігієзнавча концепція концентрує увагу на такому питанні: яким чином момент соціальної несвободи, який позначається терміном “соціальні корені релігії”, усвідомлюються у системі релігійних поглядів? Чітке усвідомлення цього питання дуже важливе, тому що фактично існування релігії, процес її виникнення ґрунтуються на усвідомленні людиною власного безсилля перед природними і соціальними силами. Тому людина змушена звертатися до понадприродного з проханням допомоги і захисту. Цей аспект марксистського дослідження отримав назву “гносеологічних (пізнавальних) коренів релігії”. Він містить у собі такі судження.

Людське пізнання складається з суб’єктивної форми пізнання та його об’єктивного змісту. У галузі пізнання світу виникає процес поширення як форм, так і змісту відображення об’єктивної реальності. Однак кожна нова форма пізнання є більш складним відображенням, яке все менш співпадає з безпосередньо існуючим у полі зору пізнавального суб’єкту матеріальним об’єктом. Тобто з розвитком пізнавальних здібностей людини й освоєнням природного та соціального середовища, а також з проникненням у глибини пізнавальних явищ мислення набуває рис абстрактного характеру. На грунті абстрактного мислення виникають розбіжності між людською думкою і реальністю. З точки зору марксизму, цей момент розбіжностей складає основу виникнення релігійних поглядів як ілюзорного відображення дійсності. Поняття “Бог” і “дух” є не що інше, як наслідок відриву загальних понять (абстракцій) від реальних предметів, які вони (поняття) позначають.

Релігія виникає на певному рівні емоційної структури людської особистості. У зв’язку з цим марксистка концепція окреслює поняття «психологічні корені релігії». До них необхідно віднести деякі негативні емоційні почуття індивіда, такі, як страх, відчай, горе, самотність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природних умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти оточуючий її світ, виходячи з уявлень про свою особисту природу. Тому первісна людина пояснює природу за аналогією зі своїми практичними вчинками: неживі об’єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.

Отже, марксистська релігієзнавча концепція фіксує соціальний, пізнавальний і психологічний аспект розуміння релігії. Вона стверджує історичний характер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи і подоланням антагоністичних (непримиримих) протиріч у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.

У сучасні й західній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що пояснюють сутність і природу релігії: а) об’єктивно-ідеалістична; б) суб’єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).

Домінуючою є об’єктивно-ідеалістична концепція. Вихідним її принципом при пояснення релігії є визнання існування надістотного джерела: Бога, «абсолюта», «трансцендентного», «світового духу». Цей постулат поєднує теологів усіх основних християнських конфесій: католицизму, протестантизму, православ’я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо християнські теологи надістотним джерелом релігійної віри вважають християнського Бога, сутність якого визнається у відповідності з «символом віри», то філософи-ідеалісти під таким джерелом розуміють якийсь об’єктивний духовний початок, що у кожній ідеалістичній історико-філософській, об’єктивного напрямку системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виводиться з поняття Бога (ідеї). Людина – це «творіння боже», яке прагне до злиття з «абсолютом» (Богом). Отже, на грунті визнання надістотного і надприродного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обґрунтування релігії з цих позицій переходить в обґрунтування буття Бога.

У християнській теології й ідеалістичній філософії в обґрунтуванні буття Бога існують дві тенденції – раціоналістична й ірраціоналістична.

До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Назва походить від імені середньовічного богослова Фоми (Tomas) Аквітанського і набула поширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквітанського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин – якими можна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є “над розумними”, тобто виходять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони “над розумні”, але не “протирозумні”. Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей і явищ, що оточують людину. Другі познаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.