133177 (Політична психологія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Які є способи висування політичних лідерів та,чим вони відрізняються один від одного

2. Як виникають натовпи та які механізми забезпечують їх функціонування

1. Наведіть приклади НЛП- технології, яка може бути розрахована на масового споживача

2. С. Московічі та його розуміння масової психіки

Література

1. Які є способи висування політичних лідерів та,чим вони відрізняються один від одного

У системі діяльності вироблено три способи висування лідерів: боротьба в ієрархічній системі; заняття лідерської позиції за старшинством наступності, святості; вибори. Отже, існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявляється активно, здійснює стимулювання зміни поведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його домінування різне, залежно від типу буття.

Псевдогенез становлення типів буття, кожен з яких характеризується властивою йому особливістю:

• природний — природною основою поведінки людини;

• життєдіяльнісний — індивідуальною формою вияву потреб і мотивів

людини, домінування виявляється у формі "хто сильніший, той і має

рацію";

• соціодинамічний — поява в людини мети, групи у процесі узгодження й подолання конфліктної взаємодії, спричиненої різними потребами людей у їхній життєдіяльності; спостерігається первинне відчуження мети, нормуються процеси взаємодії; дотримання норми дає змогу досягати мети незалежно від середовища й складних обставин; чиниться втручання в чуже життя в межах домовленості: узгодження персоніфіковане й не передбачає делегування повноважень й "включення" критеріїв; рішення приймається за змістом, а не за значенням;

• соціокультурний — залучення критеріїв у процесі узгодження й корекції спільної діяльності; виникають вищі складові, перехід до керівництва на основі ідеалів, цінностей (мотиви перетворюються в ідеали, а потреби — у цінності); виділяється цільовий "Я"-образ, вмикаються механізми свідомості, самосвідомості, волі й самовизначення, що дає змогу втримувати "образ" мети при її досягненні; є можливість домінування, захоплення, переконання партнерів у процесі критеріально забезпеченої комунікації, примусу до адекватності, надається особливе значення критеріям узгодження;

• діяльнісний — використання механізмів, спричинених соціокультурною динамікою й підпорядкованих нормам перетворення чого-небудь; прояв лідерської позиції й управлінського типу діяльності уможливлює реалізацію органі­заційної функції; людина в позиції керівника відходить від логіки узгодження соціодинамічного й соціокультурного типів; нові норми для керівника й виконавців дають можливість лідерові виявитися; керівник відповідає вимогам діяльності; лідер з'являється, якщо через суб'єктивну включеність самовизначається на користь логіки діяльності; самовизначення лідера базується на основі соціокультурної і культурної самовизначеності;

• культурний — відповідне самовизначення лідера, коли його світогляд позначений цілісним самовизначенням у країні, універсумі, системі цінностей, ідеалів в управлінській ієрархії; використовується культура мислення рефлексивного типу, апарат організованого й організуючого мислення з урахуванням логічних форм; реальність сприймається через різні рівні абстрактності, інтегральні погляди, що змістовно відповідають суті буття, онтології; професіоналізм пов'язаний із культурою мислення, а дії набувають невипадкового характеру;

• духовний — пірамідальність мислення людини, коли на вершині розміщено універсальні, важливі для онтології суспільства, культури цінності, а в бачення суті буття уплетено мудрість; рефлексивна самоорганізація здійснюється у використанні онтології, а встановлення мети базується на законах того буття, де перебуває людина; рівень якості рефлексії залежить від критеріального забезпечення.

Якщо людина, через особливості індивидульної поведінки не "вписується" у групове існування, не відповідає вимогам колективу, суспільства, вона все ж завдяки соціалізації може "набути" механізму вписування, що дає змогу їй реалізо­вувати свої індивідуальні потреби, інтереси. Це часто спостерігаємо в політиці, управлінні, науці, культурі. Це — "невписування" по суті. У соціо-культурному і діяльнісному бутті потреби й мотиви забезпечують механізми встановлення мети, вирішення завдань і проблем. Домінування в життєдіяльності, соціодинаміці й соціокультурній динаміці визначається моральністю й етикою, породженням духовних потреб.

Появу лідера можна чекати в діяльнісному типі буття, з яким співвідносне керування, організованість, і де можлива суб'єктивна включеність у діяльність персоналу, громадян у суспільстві. Однак для реалізації лідер повинен стати адек­ватним до типу буття, управлінської позиції в ієрархічній кооперації. Лідерові варто інтегруватися в діяльнісне буття, надихаючи людей. Йому необхідно враховувати тип буття, що характеризується різними цілями, ідеалами й цінностями, в якому перебуває його оточення, інакше він буде зазнавати труднощів в узгодженні спільних дій. Наприклад, якщо послідовники лідера перебувають у соціодинаміці, а лідер — у соціокультурній динаміці, то він надає значеня критеріям, а вони (послідовники) перебувають в іншій логіці дій. Поки послідовники не "прозріють", лідерові не дадуть приймати відповідні рішення.

Отже, лідер як такий (відповідати лідерській функції) може бути то в одному типі буття, то в іншому. Лідер повинен знайти собі "ведених" за конкретною підставою . Потенціал лідера починає виявлятися в наявності складнощів у спільній, узгодженій і значимій для кожного справі, у досягненні мети при вирішенні завдань і проблем, реалізації цінностей. Лідерові необхідно мати проект переконання прихильників у своїй слушності, повернення дій активних сил у свій бік. Так, президентові країни для активізації дій народу потрібна стратегія. Лідером у цьому випадку стає народ, що схвалює його діяльність. Однак послідовники поділяються на тих, що роблять свій внесок у його проект, і тих, що симпатизують йому (а симпатії недовговічні). Лідер реалізує функцію ведучого, при цьому подумки конкретизує стратегію, взаємодію з керівниками інших макросистем. Потрібна цілісність його дій, що виражається в інтеграції всіх механізмів при реалізації лідерської функції.

2. Як виникають натовпи та які механізми забезпечують їх функціонування

Натовп - відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.

Виникнення натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організатори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типовими психологічними способами впливу у натовпі є навіювання, зараження, наслідування.

Виникнення натовпу і розвитку його специфічних якостей - циркулярна реакція (наростаюче взаємоспрямоване емоційне зараження), а також чутки.

Визначені також основні етапи формування натовпу:

- утворення ядра натовпу;

- циркулярна реакція;

- процес кружіння;

- поява нового спільного об'єкта уваги;

- активізація індивідів через збудження.

Таким чином, чітко визначається склад натовпу.

Ядро натовпу, або зачинщики, - суб'єкти, завдання яких сформувати натовп і використати його руйнівну енергію у поставлених цілях.

Учасники натовпу - суб'єкти, що приєднались до нього внаслідок ідентифікації своїх ціннісних орієнтацій з напрямком дій натовпу. Особливу небезпеку несуть агресивні особистості, які приєднуються до натовпу виключно через виникнення нагоди дати розрядку своїм невротичним, нерідко садистським, схильностям.

В середовище учасників натовпу потрапляють і ті, хто сумлінно помиляються. Ці суб'єкти приєднуються до натовпу через помилкове сприйняття обстановки.

До натовпу пристають пересічні громадяни. Їх приваблює ексцес у якості хвилюючого видовища, яке урізноманітнить їх нудне існування.

У натовпі знаходять собі місце люди, які схильні до навіювання, які піддаються загальному заражуючому настрою. Вони без опору віддаються під владу стихійним явищам.

Учасниками натовпу виявляються і просто любопитні, які спостерігають зі сторони. Вони не втручаються в хід подій, проте їх присутність збільшує масовість і підсилює вплив стихії натовпу на поведінку його учасників.

За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний.

Пасивний натовп. Характерна його ознака - відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі).

Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, стає інтенсивнішим обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий - виявляє активність внутрішньо і зовнішньо.

Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати).

За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.

Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, якась пригода, катастрофа, дорожна аварія). Цей тип натовпу на перший погляд виглядає як найбільш безпечний, але насправді, це не зовсім так. Інколи наслідки перебування в ньому можуть стати фатальними.

Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).

Конвенційний натовп (обумовлений). Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати.

Експресивний натовп (або "танцюючий"). У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (карнавал, дискотека, радість, протест, горе та ін.). Головна небезпека наступає тоді, коли його учасники починають спільні ритмічні рухи. У таких ситуаціях зростає вірогідність мішанини, спричинити яку може "циркулярна реакція" внаслідок втрати координації одніїю людиною.

Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати.

Соціальні психологи відмічають ряд психологічних особливостей натовпу. Вони властиві усій психологічній структурі цього утворення і проявляються в різноманітних сферах:

· когнітивній;

· емоційно-вольовій;

· темпераментальній;

· моральній.

Також у натовпі індивід набуває ряд специфічних психологічних особливостей, які можуть бути йому абсолютно не властиві, якщо він перебуває в ізольованому стані.

Людину у натовпі характеризують наступні риси.

Анонімність. Учасник натовпу являється в ній як би безіменним, і, загубившись у "безликій масі", поступаючи "як всі", людина припиняє відповідати за власні вчинки.

Інстинктивність. У натовпі індивід віддає себе під владу таким інстинктам, яким ніколи, будучи в інших ситуаціях, не дає волі. У нього знижується здатність до раціональної переробки інформації, яку сприймає.

Неусвідомленість. У натовпі зникає, розчиняється свідома особистість.

Стан єдності (асоціації). У натовпі індивід відчуває силу людської асоціації, яка впливає на нього своєю присутністю. Вплив цієї сили виражається або у підтримці і посиленні, або у стримуванні і придушенні індивідуальної поведінки людини.

Стан гіпнотичного трансу. Індивід, який провів певний час серед діючого натовпу, впадає у такий стан, який нагадує стан загіпнозованого суб'єкта. Він уже не усвідомлює своїх вчинків. У нього, як у загіпнозованого, одні здібності зникають, інші ж доходять крайнього ступеня напруги.

Відчуття непереможної сили. Індивід у натовпі здобуває відчуття нездоланної сили, завдяки одній лише чисельності.

Заражуваність. У натовпі будь-яка дія заражувальна до такого ступеня, що індивід дуже легко приносить в жертву свої особисті інтереси інтересу натовпу.