132699 (Психологічна діагностика здібностей), страница 2

Так же, как психодиагностика "обслуживает" предметные области психологической науки, саму психодиагностику "обслуживает" так называемая дифференциальная психометрия. Целью дифференциальной психометрии является разработка требований к измерительным психодиагностическим методам. Эти требования относятся к адаптации методов, интерпретации получаемых данных, к процедуре разработки методов, разработке и применению математического аппарата для анализа получаемых данных.

В психодиагностике выделяют два подхода измерения и распознавания индивидуально-психологических особенностей человека: номотетический и идеографический. Эти подходы отличаются по следующим основаниям:

• понимание объекта измерения;

• направленность измерения;

• характер методов измерения.

Психодиагностические методы объединяют в группы по разным основаниям. Вот некоторые наиболее распространенные классификации методов психодиагностики:

1. Классификации методов по Й.Шванцаре.

2. Классификации психодиагностических методов по В.К.Гайде, В.П.Захарову.

3. Классификации психодиагностических методов по А.А.Бодалеву, В.В.Столину.

3. РОЗВ’ЯЗАТИ ПСИХОЛОГІЧНУ ЗАДАЧУ

3.1 ВІДЧУТТЯ

1. Що спільного є між наведеними прикладами?

2. Про яку закономірність відчуттів тут ідеться?

А. Заходячи в темну кімнату, дитя вимовляє слово „темно”, як правило, якомога нижчим голосом. Назви маленьких предметів вимовляються дітьми, як правило, вищим голосом, ніж назви речей великих.

Б. Ми часто вживаємо і добре розуміємо зміст таких виразів: „гострі смаки”, „солодкі звуки”, „важкі фарби”, „пишна музика”, „кислий хапах”, „холодний колорит картини” тощо.

У першому та другому випадках має місце такий вид відчуття, що характеризуэться наявностю або відсутностю безпосереднього контакту з подразником, що викликає відчуття. За наявності або відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, обидва приклади відносяться до дистантної рецепції (зір, слух, нюх). Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в найближчому середовищі.

У наведений прикладах відчуття мають зовнішнє вираження - експресію. Зовні вони виражаються рухами м'язів особи (міміка), м'язів тіла (пантоміміка, жести, поза, постава), змінами тону голосу, темпу мови. Маємо взаємодію рецепторів, які виражаються, по-перше, у впливі, що подразники одного рецептора робить на пороги іншого. Так, зорові позразники впливають на пороги слухові, а слухові позразники - на пороги зорових, точно так само на пороги зорових відчуттів впливають і нюхові відчуттів і таке інше.

3.2 СПРИЙНЯТТЯ

Яка з перелічених закономірностей (аперцепція, усвідомленість, сприйняття, залежність сприйняття частини від сприйняття цілого, виділення предмета з фону, цілістність, контрастність) проявляються в цих випадках?

А. Маяковський був високий на зріст, і всі здебільшого звикли бачити його знизу, з підборіддя: в цьому ракурсі його обличчя набувало важкої скульптурної монументальності. Насправді ж, з погляду звичайних пропорцій, підборіддя в Маяковського не було великим (хоча багато хто з художників і скульпторів досі б'ється і не може знайти цю невловиму і характерну для обличчя поета значущість: вони штучно збільшують йому підборіддя, і обличчя відразу втрачає схожість).

А підборіддя в Маяковського було, хоч це й здається дивним, зовсім не різко вираженого, а навіть навпаки — м'якого контуру. Монументальності поетові надавали його зріст, плечі, широкий чудовий рот оратора і жагучі, повні розуму, людяності і відчуття прихованої сили, великі, виразні очі. (Рахілло. Московські зустрічі.)

У прикладі наведен такий вид сприйняття, як сприйняття частини від спрйняття цілого.

Б. Людина з рухливим і виразним обличчям і багатою жестикуляцією серед людей з бідною мімікою і пантомімікою справляє сильніше враження (за інших однакових умов).

Незнайома жінка серед чоловіків, не відмінних різко один від одного, буде сприйнята яскравіше, ніж тоді, коли вона буде в групі жінок.

Незнайомий офіцер гостріше буде сприйнятий у групі солдатів, ніж серед інших офіцерів, за інших однакових умов сприйняття. (За О. О. Бодальовим.)

Цей приклад - вибірковість сприйняття - проявляється в переважному виділенні одних об'єктів у порівнянні з іншими.

В. Якщо предмет, який сприймається на деякій відстані, віддалити від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшиться як у довжину, так і в ширину, тобто зменшиться і площа його, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму сталу, властиву предметові величину. (За С. Л. Рубінштейном.)

Цей приклад - константність сприйняття - завдяки цьому ми сприймаємо навколишні предмети як відносно постійні за формою, кольорам, величині й т.п. Джерелом константності сприйняття є активні дії перцептивної системи (системи аналізаторів, що забезпечують акт сприйняття). Багаторазове сприйняття тих самих об'єктів при різних умовах дозволяє виділити відносно постійну інваріантну структуру сприйманого об'єкта. Константність сприйняття - не вроджена властивість, а придбане. Порушення константності сприйняття відбувається, коли людина попадає в незнайому ситуацію, наприклад, коли люди дивляться з верхніх поверхів висотного будинку вниз, те автомобілі, пішоходи їм здаються маленькими; у той же час будівельники, що працюють постійно на висоті, говорять, що вони бачать об'єкти, розташовані внизу, без перекручування їхніх розмірів.

Г. Гете зазначав, що темний предмет здається меншим від світлого, якщо обидва мають однакову величину. За одночасного сприйняття білого круга на чорному фоні і чорного круга такого самого діаметра на білому фоні чорний здається приблизно на ‘/г меншим від білого. Вони здадуться рівними, якщо чорний круг зробити відповідно більшим. (За К. К. Платоновим.)

Це - константність сприйняття. Значення тих властивостей об'єктивної дійсності, які сприйняття відображає, для всього психофізичного процесу сприйняття виступає з особливою рельєфністю в центральній по своєму теоретико-пізнавальному значенню проблемі константності. Константність сприйняття виражається у відносній сталості величини, форми й кольори предметів при умовах, що змінюються у відомих межах, їхнього сприйняття.

Д. Слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію. Вона залишається тою самою, слухаєте ви симфонічний чи струнний оркестр чи один рояль. (За К. К. Платоновим.)

Даний приклад - структурність сприйняття – сприйняття не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану із цих відчуттів узагальнену структуру. Слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію; пізнаємо мелодію, якщо ії виконує оркестр, або один рояль, або людський голос, хоча окремі звукові відчуття різні.

3.3 ПАМ’ЯТЬ

1. Визначте, який учень краще запам'ятає оповідання, якщо врахувати, що здатність запам'ятовування в них однакова.

2. Яку умову найкращого запам'ятовування дотримуватиме один з хлопчиків?

Двоє учнів VI класу почали заучувати оповідання.

- Ой, яке велике! Тут сидіти й сидіти, - сказав один.

- Зовсім не таке й велике, швидко зробимо, - відповів другий. (За Л.В.Занковим, 1949.)

Здатність запам'ятовування у хлопчиків однакова, але різняться цілі запамятовування (наскільки міцно, довго людина хоче запам'ятати). В асоціативних, значеннєвих і структурних зв'язках проявляється переважно роль матеріалу. Але запам'ятовування й відтворення залежать не тільки від об'єктивних зв'язків матеріалу, але й від відношення до нього особистості. Це відношення обумовлене спрямованістю особистості - її установками, інтересами й тим емоційним фарбуванням, у якій виражається значимість матеріалу для особистості.

Другий хлопчик, безперечно, краще запамятає оповідання. Він позитивно налаштован на вивчення матеріалу, оповідання запам'ятовує цілеспрямовано, користуючись довільною пам'ять.

Пам'ять людини носить виборчий характер. Усяка людина щось запам'ятовує й щось забуває. Виборчий характер пам'яті виражається в тім, що ми запам'ятовуємо по перевазі те, що для нас значиме, цікаво.

ВИСНОВКИ

Називаючи психологію природничою наукою, ми хочемо сказати, що вона в цей час представляє просту сукупність уривчастих емпіричних даних; що в її межі отовсюду нестримно вторгаємося філософський критицизм і що корінні основи цієї психології, її первинні дані, повинні бути обстежені з більше широкої точки зору й представлені в зовсім новому світлі. Коротше кажучи, назва природничої науки вказує на те, що психологія має всі недосконалості число емпіричної науки, і не повинне викликати в психологах наївної впевненості у квітучому стані досліджуваної ними наукової області. Досить дивно слухати, коли починають тлумачити про "новітню психологію" і пишуть "історії психології", забуваючи, що навіть основні елементи й фактори в області щиросердечних явищ не встановлені з належною точністю. Що являє собою психологія в дану хвилину? Купу сирого фактичного матеріалу, чималу різноголосицю в думках, ряд слабких спроб класифікацій і емпіричних узагальнень чисто описового характеру, глибоко вкорінений забобон, начебто ми маємо стани свідомості, а мозок наш обумовлює їхнє існування, але жодного закону в тому розумінні, у якому ми вживаємо це слово стосовно фізичних явищ, жодного положення, з якого могли б бути виведені наслідки дедуктивним шляхом.

Нам невідомі навіть ті фактори, між якими могли б бути встановлені відносини у вигляді елементарних психічних законів. Коротше кажучи, психологія ще не наука, це щось, що обіцяє в майбутньому стати наукою. Її матеріал перебуває в нашому розпорядженні. Ми знаємо, що в співвідношеннях між відомими мозковими процесами й відомою "пізнавальністю" існує якась закономірність. Ми можемо одержати слабке подання про те, чим могла б стати зрештою психологія, і усвідомимо, що в порівнянні з можливим станом цієї науки сучасне її положення вкрай незовсім. Можна сказати, що в цей час психологія перебуває приблизно в тім фазисі розвитку, у якому минулому фізика й вчення про закони руху до Галілея або хімія й думка про сталість мас при перетвореннях речовин до Лавуазьє. Коли в психології з'явиться свій Галілей або Лавуазьє, те це, напевно, буде найбільший геній; можна сподіватися, що настане час, коли такий геній з'явиться й у психології, якщо тільки на підставі минулого науки можна робити здогаду про її майбутнє. Такий геній по необхідності буде "метафизиком". А для того щоб прискорити його поява, ми повинні усвідомлювати, який морок наділяє область щиросердечних явищ, і ніколи не забувати, що прийняті нами на віру положення, на які опирається всі дійсноісторичне дослідження психічних явищ, мають тимчасове, умовне значення й вимагають критичної перевірки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. –К.: Наукова думка, 1989. -200с.

2. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника / Под ред. Я.Л. Коломинского, Е.А. Панько - М., 1997.

3. Обухова Л.Ф. Детская психология. Теории, факты, проблемы. -М.: Тривола, 1995.

4. Практикум по психологии состояний: Учебное пособие/Под ред. проф. А. О. Прохорова. - СПб: Речь, 2004. - 480 с.

5. Рубинштейн С.Л.Основы общей психологии. -Спб: Питер, 2000. - 712 с.

6. Урунтаева Г.А., Афонькина Ю.А. Практикум по детской психологии. - М., 1995.

7. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1988. -207с.

8. Щедровицкий Г.П. Лекции по психологии // Вопросы саморазвития человека. Вып. 3. -К., 1991. С. 3-32.

9. Заика Е.В. Память: её развитие и совершенствование//Практична психологія та соціальна робота. 2003. № 8. С. 39-44.