130406 (Політична психологія), страница 4

В. І. Бровік і І. В. Попович пишуть: "...Інформація характеризує конкретний акт відбиття з боку його змісту, без обліку особливостей його як певного процесу. Якщо властивістю відбиття володіють всі види матерії, то властивості інформації властиві матерії лише на такому рівні її організації, на якому виникають процеси керування." Це може означати лише те, що людина одержуючи інформацію служить об'єктом керування, незалежно від її якісних, змістовних характеристик, але в такому випадку процеси керування виникають у соціальній інформації - а також у математичні й природньонаукових теоріях. Але різниця між соціальною й природньонауковими теоріями все-таки існує, вона в ідентичності інформації соціальної й значеннєвий. "Значеннєва інформація зі свого характеру є соціальної, тому що вона виникає в процесі спілкування людей і відбиває факти, події, явища..." У свою чергу, математична й інша інформації скоріше співвідносяться зі статистичним аспектом логічної інформації, що формально відокремлює їх від соціальної сфери. Із цього можна зробити висновок про ідентичність значеннєвої й політичної інформації, що є одним з видів социальної.

Таким чином, політична інформація існує тільки при наявності значеннєвого моменту в інформуванні, якщо ж в інформації присутні одні лише цифри, вона втрачає свій соціальний , а значить і політичний аспекти.

Кілька слів необхідно сказати про основні принципи політичної інформації" Умовно принципи політичної інформації можна розділити на дві групи. Першу з них становлять принципи, що визначають переважно характер змісту інформації, її спрямованість. Це - науковість, партійність, всесторонність інформування, його зв'язок з життям... Другу групу утворять принципи, що спричиняються вибір засобів, форм, методів інформації, її організаційну й методичну сторони. Це насамперед оперативність, популярність, дохідливість інформування й ін."

Тепер звернемося до принципів роботи політичної інформації. Загалом "...процес політичної інформації являє собою єдність двох зустрічних потоків інформації: зверху - униз і знизу - нагору." Вплив на суспільну думку - це те, що є першим з потоків,-"... відбувається, по-перше, шляхом прямого й безпосереднього впливу політичної інформації на суспільну думку; по-друге, шляхом опосередкованого впливу на ті явища й факти свідомості, психіку людей, які сприяють процесу формування суспільної думки як соціально психологічного феномена (потреби, інтереси, установки, ціннісні орієнтації й ін.)." Другий же потік, що йде знизу, працює за принципом зворотного зв'язка - після прийому інформації в реципієнта з'являються якісь емоції , відгуки, що надходять до інформатора.

Безумовно пропаганда не може обійтися без ідей, але з іншої сторони ідеологія, особливо в умовах ХХ століття ніяк не зуміє обійтися без пропаганди.

Звичайно ж існує й більше широке значення терміна "пропаганда" , що охоплює повністю всі можливі його відносини. " У самому широкому змісті під пропагандою мається на увазі особливий рід соціальної діяльності, основна функція якої складається в поширенні політичних, філософських, наукових, технічних знань, художніх цінностей і іншої інформації з метою формування певних поглядів, подань і емоційних станів, надання впливу на поводження людей." Якщо розглядати пропаганду під таким кутом , те безсумнівним стає факт володіння пропагандистськими можливостями будь-якого предмета, форми або образи, на це варто звернути увагу оскільки надалі нам оведеться звернутися до семантичної структури газети: до слів, фотографіям, малюнкам. Поки ж знову оборотний увага на сам термін " пропаганда".

"Слово "пропаганда" - історично обумовлена форма політичної й ідеологічної діяльності, що використається різними класами, партіями й державами для цілеспрямованого поширення своїх ідей, поглядів і цінностей , соціальне орієнтування й поводження індивідів і соціальних общностей," - пише Гуревич. Він вважає за необхідне для всебічного розкриття змісту пропаганди як теоретичного поняття представити точки зору різних авторів, і ми підемо за ним, оскільки без цього може виникнути деяка невизначеність при роботі із самим терміном.

При першому погляді на різні визначення пропаганди, які дають буржуазні дослідники, може здатися, що вони абсолютно тотожні. Загалом пропаганда розглядається як організоване переконання, звертання до свідомості індивіда, поширення певних ідей і подань

В американскої соціології втримується спроба розкрити природу пропаганди на основі виявлення її розходжень із іншими видами суспільної діяльності. Kris E. і Leites N. підкреслюють, що " утворення на відміну від пропаганди поширює результати пізнання, тобто такі подання, які не носять суперечливого характеру , однаково оцінюються різними групами людей. Якщо ж деякі подання, у тому числі й соціальному змісті, викликають різне відношення в тих або інших верств населення, можна все-таки думати, що це вже сфера пропаганди". На ці слова коштувало б звернути увагу виникає один спірний момент , що хотілося б дозволити. Проблема в тім, що американські соціологи ніколи, видимо не вчилися в радянських школах, особливо в 30-і роки, і ніколи не сприймали вага пропаганди на шкільній парті або в аудиторії. У суспільстві, де математика носить класовий характер навіть подання, що не носять суперечливого характеру, можуть носити пропагандистський відтінок. Продовживши цю дискусію звернемося до думки іншого фахівця. Lasswell H. визначає пропаганду як спробу вплинути на установку великої кількості людей по суперечливих питаннях. На думку американського політолога, нейтральне поширення поглядів не є пропагандою. Такої ж точки зору дотримується Davies I. Однак правомірно порушити питання, яке поширення поглядів можна вважати нейтральними, щоб відчути абстрактність такого підходу.

Зрозуміло, у цих визначеннях фіксуються певні грані пропагандистського процесу, але разом з тим утримується конкретна тенденція: замаскувати політичні цілі пропаганди, звести її до абстрактної освіти, комунікації або до акту символізації. При цьому пропаганда нерідко розуміється настільки широко, що містить у собі фактично все громадське життя. Так, англійський історик Thomson O., полемізуючи з Lasswell'ом пропонує наступне визначення: "До пропаганди ставляться будь-які засоби впровадження й передачі образів, ідей або інформації, які впливають на людське поводження, узяте з його активної або пасивної сторони. Сюди входять майже всі аспекти мистецтва й комунікації". Таким чином, для закордонних фахівців характерні дві основні точки зору: по-перше, подання про пропаганду як про вплив на установку великої кількості людей по " спірних питаннях ", при цьому не вважається пропагандою поширення нейтральних поглядів, друга позиція полягає в поданні пропаганди у вигляді будь-яких засобів впровадження й передачі інформації, що впливає на людське поводження.

Саме собою, виникає питання - чому саме печатка є об'єктом нашого дослідження? Відповідь полягає в тому, що друкована пропаганда була найбільш ефективним засобом пропагандистського впливу в 30-і роки. Після визнання неспроможності гурткового й індивідуального методів в 1939 році, ЦК в особі тов. Сталіна рекомендував "...зосередити увагу партії на пропаганді в пресі й організації лекційної системи пропаганди..." Ці два види пропаганди й стали основними на багато років, але перевага завжди віддавалася друкованій пропаганді, оскільки за нею була чисто психологічна перевага. За спостереженнями психологів, людина здатна уважно прочитати в нормальних умовах 25 тисяч слів, а вислухати лише 9 тисяч.(26) Це й визначило чільні позиції печатки в справі пропагування. Крім того, метод друкованої пропаганди дає можливість використати прийом нейтрального інформування, що дає прекрасні результати. Такі основні критерії вибору печатки, як об'єкта дослідження , а зараз необхідно дозволити ще одну важливу проблему термінологічного плану - проблему співвідношення пропаганди й агітації в пресі.

Ми можемо говорити про поділ пропаганди й агітації по характері завдань: пропаганда відає стратегією в поширенні ідеології, агітація займається тактикою. Але чого ж більше в радянській пресі 30-х років?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. «Угрозы и вызовы в сфере информационной безопасности», Материалы парламентских слушаний в Государственной Думе ФС РФ, ГД СФ России, 1996 г.

2. Почепцов Г.Г. Информационные войны. Киев: Ваклер, 2000. С. 20.

3. Манойло А.В., Государственная информационная политика в особых условиях: Монография. – М.: Изд. МИФИ, 2003 г. - 388 с.

4. Сайт INFOPOLITICA: www.infopolitica.w6.ru

5. Манойло А.В., Фролов Д.Б., Информационно-психологические операции как организационная форма реализации концепции информационно-психологической войны, С.Пб.: Проблемы информационной безопасности. Компьютерные системы, 2003 г., № 2, с. 7-14.

6. Амелин В.Н., Дегтярев А.А. Опыт развития прикладной полито­логии в России // Полис. 1998. №3. С. 157-178.

7. Мангейм К., Джарол Б., Рич Р., Ричард К. Политология: методы исследования. М., 1997.

8. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология. М., 1993.

9. Общая и прикладная политология / Под ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова М., 1997.

10. Шутов А.Ю. Прикладная политология: попытка систематизации // Вестн. Моск.ун-та. Сер. 12. Социально-политические ис­следования. 1994. № 3. С.76-88.

11. Соковнин В. Человеческое общение и идеология./ Идеология и общественная психология.- Фрунзе, 1968.-С.97.