129655 (Конфликтолоия. Способы решения конфликтов по Берну)

Вступ

Упродовж ХХ і початку ХХІ століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття. Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого осмислення їхньої природи, динаміки, й вимагає створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв'язання.

Зараз в перехідний час, який триває в нашій країні в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед різноманітними проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій. Це призводить до того, що все актуальнішою стає проблема підготовки фахівців-конфліктологів, які можуть консультувати з різних проблем у різних сферах життя, швидко розвивається конфліктологія.

В уяві багатьох людей конфлікти асоціюються з негативними явищами: війнами, революціями, скандалами, сварками. Тому, найчастіше конфлікт вважається небажаним. Але конфлікт є невід'ємною частиною нашого життя, важливо знати та уміти їх конструктивно вирішувати, бо від цього залежить подальший розвиток організації, колективу чи людини, особистості. Тому знання у галузі конфліктології, психології конфлікту повинні мати не тільки вузькі спеціалісти, але й педагоги, психологи, адміністратори, управлінці, політики та інші фахівці, які працюють з колективами, з іншими людьми.

Ми існуємо, пізнаємо світ, розвиваємося, творимо завдяки тому, що завжди стоїмо перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великий потенціал нашого життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів.

1. Предмет конфліктології. Розвиток науки. Стан конфліктології в Україні.

1.1. Предмет конфліктології

Як і будь-яка інша наука , конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками - психологією, біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання - одну з галузей соціально-психологічного циклу. Як справедливо зазначає Пірен М.І., [8] предмет науки не може бути тотожним об'єктові (чи об'єктам), який вона вивчає, бо об'єкт -- це емпірично дана реальність, як відображає ту чи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки -- відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обґрунтування, що дає змогу виокремити закономірності розвитку та функціонування об'єкту, процесу, стану суспільних і людських відносин. Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення, актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується і конфліктології.

Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки т взаємодії. Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний, філософський та інші підходи. Воднораз перевага у вивченні конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніх межах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду соціолога чи психолога , від домінуючої наукової парадигми.

1.2 Розвиток конфліктології.

Проблеми конфліктології знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія, математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття.

Багато психологів теж у своїх теоріях особистості робили спроби пояснити, чому виникають конфлікти, яка їхня природа, та в який спосіб їх можна вирішувати, чи їм запобігати. До пояснення конфлікту вдавалися: З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Берн та інші.

Вже більш за півстоліття назад британським фахівцем з організаційної психології Маргарет Фоллет була зроблена спроба корінним чином змінити відношення дослідників до конфлікту. Вона запропонувала подивитися на конфлікт як на явище, в якому є і позитивні функції [9]. Тим самим було позначено наближення кінця епохи „конфліктобоязні”. В той же час, до початку дев'яностих років ця традиція була пануючою.

Наприкінці ХХ ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося.

1.3. Стан конфліктології в Україні.

В Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих закладах освіти.

Вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з основних напрямків роботи провідних наукових центрів Заходу. Дослідження характеризуються взаємопов'язаністю теоретичних пошуків з їхнім практичним втіленням. На військових, поліцейських, юридичних, економічних, політологічних, соціологічних, психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін, до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреб буття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо інакше загальмується суспільний прогрес.

Останніми роками українська громадськість активізувала дослідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики та психології конфліктів. Цьому були присвячені міжнародні конференції, моніторингові дослідження проблеми "Соціальні конфлікти і молодь" Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, праці науковців Інституту соціології НАН України, Інституту психології НАПН України, Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича та Київського військового гуманітарного інституту з організації роботи, пов'язаної з виданням 25 томів п'яти міжнародних і чотирьох всеукраїнських конференцій та першого словника термінів з конфліктології, підручників, інші напрацювання. Перед українськими дослідниками цієї проблеми постала низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології: напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук; інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ; підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів, створення спецгруп практиків-конфліктологів; вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"; організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам. Доцільно розглянути таке проблемне питання, як створення підручників і цікавих монографій у сфері конфліктології, які мали б теоретико-практичний характер. Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних конфліктів. Проблем полягає в тому, що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства , якого в Україні немає. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібно розглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю його історичного розвитку, українською ментальністю. Саме це враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні дослідники. Вивчення конфліктології має суттєве значення, бо знання цієї галузі науки дасть змогу попереджувати й вирішувати конфлікти. Конфліктологія стає надійним опертям повсякденного життя кожного, бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей, проблеми фізичного здоров'я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, які поставило перед людством ХХІ століття. Перед людством постала складна парадигма - зберегти людину й природу в гармонійному єднанні

2. Поняття конфлікту. Структура конфлікту. Типологія конфліктів.

2.1. Визначення поняття конфлікту

Сьогодні в літературі з конфліктології існують різні визначення конфлікту. Так, на Заході широкого поширено поняття конфлікту, сформульоване відомим американським теоретиком Л. Козером. Під ним він розуміє боротьбу за цінності і домагання на певний статус, владу і ресурси, в якій цілями супротивника є нейтралізація, завдання збитку або усунення соперника.[7]

Л.Г. Здравомислов. Конфлікт — це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протистоячими цінностями і нормами, інтересами і потребностями.[5, с. 96]

Ю.Г. Запрудській: Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства інтересів, що об'єктивно розходяться, цілей і тенденцій розвитку соціальних об'єктів, пряме і непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому громадському порядку, особлива форма історичного руху до новї соціальної єдності.[4, с.54]

А.В. Дмітрієв: Під соціальним конфліктом зазвичай розуміється той вид протистояння, при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожують опозиційним індивідам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба приймає форму атакування або оборони.[3, с.54]

Усі ці визначення не включають внутрішньоособовий конфлікт і не залишають для нього «місця». Йдеться лише про сторони конфлікту, починаючи від «боротьби між індивідами» і вище. Але існує боротьба і на рівні окремого індивіда, протиборство між елементами внутрішньої структури особи, яке і знаходить свій вираз у внутрішньоособовому конфлікті. Цей конфлікт — прояв суперечностей не на рівні соціальних груп або цілих народів, а на особовому рівні, але від цього він не робиться менш актуальним.

Ситуація, що склалася, можливо, пояснюється тим, що, на думку деяких авторів, внутрішньоособовий конфлікт не відноситься до соціального конфлікту, а є лише психологічним конфліктом, що не охоплюється об'ємом поняття «соціальний» і що не має до соціального конфлікту прямого відношення.

2.2. Структура конфлікту

Під структурою будь-якого об'єкту розуміється сукупність його частин, елементів і зв'язків, відносин між ними, що забезпечують його цілісність. Основними елементами конфліктної взаємодії є:

1) об'єкт конфлікту

2) учасники конфлікту

3) соціальне середовище, умови конфлікту

4) суб'єктивне сприйняття конфлікту і його особові елементи.

1 Об'єкт конфлікту. Всякий конфлікт має свою причину, виникає з приводу необхідності задоволення якої-небудь потреби. Та цінність, яка здатна задовольнити цю потребу і із-за оволодіння якої виникає конфлікт, і є його об'єктом. Як об'єкт конфлікту можуть виступати матеріальні, соціальні і духовні цінності.

2 Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави, коаліції держав. Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторони або супротивники. Вони утворюють стрижень конфлікту. При виході з протиборства хоч би однієї з головних сторін конфлікт припиняється. Залежно від характеру цих сторін конфлікти можуть бути підрозділені на чотири типи:

1) внутрішньоособовий, при якому один аспект особи протистоїть іншому її аспекту; такий конфлікт, що переживається шекспірівським Гамлетом;

2) міжособовий, при якому одна особа протистоїть іншій, як це має місце в повісті Гоголя «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»;

3) конфлікт типу особа — група;

4) конфлікт група — група, носіями якого можуть бути як малі, так і великі соціальні утворення, наприклад, нації, класи, держави.

Можна виділити наступні три основні стадії розвитку конфлікту: