129564 (Історичні етапи розвитку психології), страница 2

Напрями буржуазної психології – біхевіоризм, гештальтизм, ейдетизм –відображають периферичні механізми людської поведінки; фрейдизм безуспішно намагається зайняти її центр – з’ясувати енергетично – мотиваційний бік психічного. Ще до виникнення цих напрямків психології XX століття. В.Дільтей показав протилежність між пояснювальною психологією та описовою. Спроби їх поєднання були здійснені всіма напрямками психології, в тому числі й суто біхевіористичними. Але тільки «особистісний» напрямок на ґрунті марксистської методології долає цей дуалізм наукової психології. Разом з цим завершується психологія як наука про два фактори людської поведінки – природний та соціальний. До цього дуалістичного тупика впритул підійшли різні відгалуження психоаналітичної теорії. Л.С.Виготський був одним з перших, показав зв’язок натурального та суспільного в людині, висунувши ідеї культурно – історичного розвитку.

Висунення на перший план проблем особистості і творчості, що припадає найбільше на середину XX століття і характеризує другу половину, свідчить про дійсне становлення гуманістичної психології. З повним правом таку психологію розвивають радянські психологи. В капіталістичних країнах психологічні напрямки, які обговорюють проблеми особистості і творчості, приходять в сучасно світі. Радянська гуманістична психологія починається з особистості як свої головної проблеми. Особистість пов’язується з прагненням до не повторного виразу своїх рис. Прагнення до найвиразнішої об’єктивізації здійснюється найбільше у вчинковому, творчому акті. Так здійснюється іманентний зв’язок проблем особистості і творчості . Творчість не заперечується закономірністю. Остання виявляється в неповторному, непередбачувальному. В цьому розумінні вона сама себе й заперечує – не абсолютно, а відносно. Цим долається гострота та штучність ідеї про несумісність пояснювальної та описової психології.

Висновок

Поділ історії психології на три частини – міфологічну (народну), філософську (метафізичну, спекулятивну) і наукову не враховує перехрещувань її особливостей. Філософську психологія (особливо – ідеалістична, якоюсь мірою – стародавня матеріалістична) містить у собі міфологічний компонент, найбільше – в трактуванні проблем детермінізму, коли вона деградує до міфологічного уявлення про фатум у вигляді теорії ентелехії, преформізму, віталізму, а також механізму. Наукова психологія, що не змикається в межах голої емпірії, шукає (і знаходить) філософське обґрунтування, адже її кардинальні проблеми найчастіше пов’язані з філософією, з філософськими проблемами людини.

Такі зв’язки не є суттєво психологічними, а стосуються всього людського знання, встановлення будь – якої науки. Ідея щодо трьох епох у розвитку людського мислення в ідеалістичній формі вже вступила в історію філософії. В періодизації історії психології слід виходити з суті основної проблеми – відношення тіла і душі. Це відношення має вчинків характер. На рівні міфології душа і тіло виступають як відокремлені одна від одної сутності, без історичних своєрідностей, включені в фаталістичну пов’язаність світових подій. На рівні філософського світогляду уявлення про фатум замінюються ідеєю субстанції, що детермінує поведінку, а в науковому мислені – ідея абстрактної субстанції поступається місцем вченню про активний, творчий характер психічного з постановкою питань про компоненти вчинку – ситуація, мотивація – та її здійснення. Розуміння вчинку як визначальної структури людської психології усвідомлення сил, що керуються людською поведінкою, - ось що лежить в основі періодизації історії психології.

Революційний перевороту філософії, здійснений К.Марксом і Ф.Енгельсом, докорінно вплинув на історичну долю світової психології: було проголошено її нові, наукові принципи, розроблено методологічні засади, викладено її читку систему, розв’язано окремі кардинальні питання.

Психологія К.Маркса і Ф.Енгельса, заперечуючи стару метафізичну, філософську психологію, дала початок науковій психології. Було виявлено не тільки рушійні сили розвитку психологічної науки в її історично – культурних зв’язках, а й встановлено її чітку обґрунтовану періодизацію.

Список використаної літератури

1. Психологія: Навч.посб./ О.В.Винославська, О.А.Бреусенко – Кузнєцов, В.Л.Зливков та ін.; За наук.ред. О.В.Винославської. – Київ: Фірма «ІНКОС», 2005.-(26-35)

2. Історія психології. Зав.редакцією В.Г.Петік. – 1978.-(40-55)

3. Психологія. Навчальний посібник. Рецензенти: Н.А.Буняк., А.В.Вихрущ, 2003.-(27-31)