118615 (Політичні партії в Україні)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: “Громадські об'єднання в Україні”

на тему: “Політичні партії в Україні”

ПЛАН:

• 1. Вступ.

• 2. Політичні партії та їх класифікація

• 3. Історія становлення багатопартійності в Україні

• 4. Провідні принципи у партійній політиці

• 5. Висновки.

• 6. Література.

Невід'ємною частиною політичної системи сучасного демократичного суспільства є політичні партії.

Політична партія - це організація, що об'єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності - захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об'єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об'єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.

Отже, політична партія -- це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії -- здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі -- економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Статус та особливості діяльності політичних партій регламентовано Конституцією України та Законом України "Про об'єднання громадян". Для визначення особливостей функціонування партій у суспільстві та їх впливу на формування органів державної влади і місцевого самоврядування передбачено ухвалити Закон "Про політичні партії".

Згідно зі ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про об'єднання громадян", політичною партією називається об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми громадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління і представництво в їх складі.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

-- виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

-- активізація та об'єднання великих суспільних груп;

-- формування ідеології та політичних доктрин;

-- участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

-- участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

-- участь у здійсненні державної влади;

-- формування громадської думки;

-- політичне виховання всього суспільства або його частини;

-- рекрутування й соціалізація нових членів партії;

-- підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.

Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує). За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські. За принципами організації та членства: кадрові та масові. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, мусульманські. Називають іще партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:

-- однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

-- домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років;

-- двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу;

-- трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті;

-- чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;

-- партійна система обмеженого, чи поміркованого, плюралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями;

-- партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними;

-- атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій -- десять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кожна з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.

Ще донедавна партійну систему України можна було б кваліфікувати як типово атомізовану. І справді, політичних партій нараховувалось чотири десятки, але жодна з них не мала ані того рівня чисельності, що дозволив би утворити дієві партійні організації на місцях, ані того рівня популярності, що давав можливість бодай половині потенційних виборців знати партії і розрізняти їх між собою, ані того рівня впливовості, що дозволяв би партійним фракціям у парламенті чи у місцевих представницьких органах впливати на формування уряду чи виконавчих структур на місцях.

Атомізована система ніколи не буває стабільною і ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу. Вона з часом трансформується у стабільніші системи. Прогресивним варіантом такої трансформації є еволюція атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюралізму або інших стабільніших систем, а регресивним варіантом є скочування атомізованої анархії до однопартійних чи гегемоністських систем, або встановлення військових диктатур.

Який варіант найвірогідніший? Сьогодні є не тільки надія, але й підстави стверджувати, що стабілізація партійної системи України пішла прогресивним шляхом трансформації атомізованої системи в систему поляризованого плюралізму. Сучасна партійна система країни є, фактично, перехідною від атомізованої системи до системи поляризованого плюралізму, навіть ближчою до останньої.

Аргументуємо цю гіпотезу. Сьогодні в Україні практично склалася ліва опозиція до влади, репрезентована Компартією, Соцпартією та частково Селянською партією. Ця опозиція майже не репрезентована у виконавчих структурах, проте має вагоме представництво у Верховній Раді та практично в усіх місцевих радах.

Права опозиція сьогодні передусім репрезентована блоком “Наша Україна” та БЮТ. Праві опоненти, як і ліві, педалюють «антикорупційну» тему. Але, на відміну від лівих, звинувачують владу не в «розвалі єдиного економічного простору», а у «зраді національних інтересів України».

Політичний центр залишається досить аморфним. Його ядро все ще складає позапартійна владна номенклатура, яка не поспішає ділитися важелями влади з політичними партіями.

• Історія становлення української багатопартійності має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

• Перший період української багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу від утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). На той час система ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо були значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Дала себе знати схожість різних політичних сил у підході до проблем державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угруповань великої кількості загальнодемократичних догм.

• Якщо спробувати класифікувати загальноукраїнські партії зазначеного вище періоду, можна зробити такий висновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювали ідеї парламентської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 10 партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України -- або в системі співдружності, або із самостійницьким статусом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об'єднана соціал-демократична партія, Партія демократичного виродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська республіканська, Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ринок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до механізмів державної політики. Між ними почалися розмежування, тертя, протиборство лідерів.

• Від часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи. У такому стані розпочали свою діяльність політичні партії України на наступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати "лояльнодержавним". Хронологічно цей період можна окреслити від грудня 1991 року до початку 1993 року.

• Після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України виявилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес "оксамитового" одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.

• У цей же період формувався тип партійної системи, який мав елементи мультипартійності (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні політичні теології: ліва -- соціалістами і комуністами та права -- національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992--93 роках).

• Наступний етап -- передвиборчий -- видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило головні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.

• Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).

За умов відсутності розгалуженої організаційної структури та достатньої кількості підготовлених кандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищі напередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатами виборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого законодавства) можна зробити низку висновків:

-- виборці віддали перевагу кандидатові в депутати від політичної партії або політичної команди;