116136 (Особливості західного та східного типів виховання людини), страница 3

Близькосхідна цивілізація формувалася під могутнім впливом ісламу, іудаїзму і християнства. Її культурна і, відповідно, педагогічна традиція була пройнята глибокою релігійністю, що поєднувалася з елементами раціоналізму. Людина в мусульманській культурі вважалася рабом всемогутнього аллаха. Під вихованням розуміли процес культивування чеснот, найважливішою з яких вважалася єдність слова і справи. Тому сенс виховання зводився до вироблення у вихованців навиків слухняності, покори волі аллаха і виконання релігійних обов'язків. А також потрібно було строго виконувати наказані норми поведінки, які носили сакральний характер і вводили людину в традиційний устрій життя – конфесійну, кастову, родову спільність.

До фундаментальних основ ісламського виховання і навчання відносили не тільки релігію, знання і науку, мудрість, справедливість, практику і мораль, але і обдарованість людини.

Базисні педагогічні традиції великих цивілізацій Сходу визначили східний тип виховання. Даному типу властиві жорсткі вимоги щодо виконання традиційних норм і канонів. Людина тут розуміється як духовна єдність емоцій, волі і розуму. Одночасно ця традиція прагне звернутися прямо до серця як осереддя божественного і людського. Тому знання носить вторинний характер як спосіб досягнення «локальних» завдань. В результаті, для людини Сходу обмеження індивідуальної свободи, незалежності мислення, самостійності в різних сферах суспільного життя було типове.

Західна цивілізація зародилася в античну епоху. Становлення західної педагогічної традиції почалося в Стародавній Греції. Саме тоді склалися спартанська і афінська моделі навчання і виховання, що стали першоджерелом розвитку західної педагогічної теорії і практики. Якщо Спарта продемонструвала миру зразок суспільного і військово-фізичного виховання, то Афіни – систему усестороннього і гармонійного розвитку людини. Саме тут був висунутий ідеал виховання вільної творчої особи, включеної в полісний (суспільний) устрій життя, пропорційно античному розумінню космосу. Пафос практики виховання і навчання в Стародавній Греції пронизував принцип агоністики. Діти, підлітки, хлопці постійно змагалися в гімнастиці, танцях, музиці, словесних спорах, самостверджується і відточуючи свої кращі якості. У трактаті «Держава» Платон одним з перших висунув ідею виховання людини впродовж всього життєвого шляху.

Вже на даному етапі розвитку західної цивілізації як генотипу сучасної європейської культури виявилася тенденція поєднання цілеспрямованих і ціннісно-раціональних підходів до вирішення виховно-освітніх проблем.

Базова педагогічна традиція західної цивілізації пройшла довгий і суперечливий шлях.

Слід виділити основні риси педагогічної традиції, що визначила західний тип виховання.

До них відносяться:

• ціннісно-раціональний характер навчання і виховання;

• переважна орієнтація на розвиток волі і розуму;

• твердження в людині індивідуального і творчого почав, такого, що поєднувалося з гармонізацією відносин з соціумом.

Для розуміння історичного розвитку педагогічних традицій західної цивілізації і формування відповідного процесу на Україні особливе значення має римський період.

Виховання в Римі носило цивільний і політичний характер, а освіта була по перевазі риторичним.

Виховання у Візантії орієнтувалося на пізнання душі або самопізнання і, відповідно, на самоудосконалення. Саме у цей період зароджується педагогічна традиція світської і книжкової освіти, прагнуча до незалежності від диктату церкви і пошуку гуманістичних ідеалів у вихованні людини.

Відповідні традиції складалися на Україні переважно під впливом західної культури і цивілізації, особливо візантійської.

В.О. Ключевський характеризував її таким чином:

• у стародавній період – сімейно-громадське виховання і міфологічну освіту;

• потім християнське виховання людини на «миру» і залучення людини до православ'я з найранішого віку;

• схоластична освіта.

Впродовж тривалого історичного періоду виховання на Україні підрозділялося на народне (селянське), домостроєвське (виховання в сім'ях купців і міщан) і дворянське. У свою чергу народна освіта була початковою і ремісничою, а дворянське вищим.

З 1917 року на Україні реалізуються ідеї комуністичного виховання. Останнє припускає програму загальної письменності і триступінчату систему безперервної освіти, що характеризується одноманітністю освітніх установ у всіх регіонах України (дитячий сад, школа, училище, технікум, інститут, університет).

З початку 1990-х років Україна перейшла до нового етапу вирішення виховних і освітніх завдань.

Висновки

Одні і ті ж виховні завдання можуть бути вирішені різними способами.

Ефективність рішення виховної задачі залежить від багатьох чинників, але в першу чергу від:

• логіки сукупного застосування методів, прийомів і виховних засобів;

• індивідуально-особових особливостей вихованця і вихователя;

• умов і обставин, в яких здійснювався виховний акт.

Насправді методи і засоби виховання застосовуються у взаємозв'язку. Таке поєднання можливе в контексті як комплексу, так і окремої виховної ситуації. Наприклад, в рамках виховної роботи батьків, членів трудового (учнівського, студентського) колективу і в ході виховної діяльності професіоналів в спеціальних установах.

До основних понять, використовуваних для розуміння способів виховної дії на людину і прийомів взаємодії вихователя і вихованця, відносять методи, прийоми і засоби виховання, форми виховання, методику і технологію виховання.

У історії розвитку педагогічної практики виділяють два головні типи виховання: первісної і соціально-орієнтованої людини.

В процесі цивілізаційного розвитку людства оформилися східний і західний типи виховання.

У історії розвитку педагогічних традицій кожного народу є характерні особливості, які визначають неповторність відповідних тенденцій в кожній країні. Також на процеси виховання і освіти роблять вплив чинники повсякденного життя, культури і цивілізації, історичної ситуації в країні. Україна, збагатившись культурно-освітніми традиціями Заходу і Сходу, створила свої традиції виховання і освіти людини.

Список літератури

1. Андрианов М. Философия для детей в сказках и рассказах: пособие по воспитанию детей в семье и шк. / М. Андрианов. – Минск: Современное слово, 2003. – 280 с.

2. Баранов С.П. Педагогика. – М., 1987. – 368 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал: підруч. для педагогів, виховників, молоді і батьків. Т. 1 / Г. Ващенко; авт. передм. О. Гентош. – Львів: Камула, 2006. – 276 с.

4. Веремій Л. Маленькі таємниці виховання дитини в українській родині / Л. Веремій; передм. О. Кондратюк. – К.: Поліграф Консалтинг, 2004. – 90 с.

5. Дерман-Спаркс Л. Антидискримінаційні методи виховання дітей дошкільного віку / Переклад з англійської О. Тереха – К., 2002. – 262 с.

6. Джуринский А.Н. «История педагогики. Древнего и средневекового мира». – М. «Совершенство» 1999 г. // с. 138,142 – 148.

7. Дмитриева О. Великобритания // сайт Alisa Studio 18. Макарова Е.В., Макаров В.А Среднее образование в Великобритании // Родительское собрание. – №4. – 2002.

8. Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К., 1997. – 181 с.

9. История педагогики – М. «Владос» 2000 г. // стр. 100–120.

10. Катаєва Е.А. Воспитание гражданственности у детей старшего дошкольного возраста. – Шадринск, 2001. – 92 с.

11. Концепція національного виховання // Освіта. – 1996. – 7 серпня.

12. Корнетов Г.Б. «История педагогики» – М. «Урао» 2003 // стр. 49–51.

13. Крутецкий В.А. Психология. – М., 1986. – 264 с.

14. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – К., 1993. – 152 с.