97312 (Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері)

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Індивідуальна робота

на тему:

«Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері»

Виконав:

студент 41 групи

факультету міжнародних відносин

Гут А.В.

Луцьк 2010

Зміст

Вступ 3

1. Довкілля та безпека 4

1.1 На випадок надзвичайних ситуацій 4

1.2 Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи 5

1.3 Сприяння ефективній координації зусиль 7

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені 8

1.5 Допомога біженцям 9

2. Наука і технології 11

2.1 Науковий комітет НАТО 11

2.2 Застосування досягнень науки для безпеки 13

2.3 Співпраця у галузі науки та екології 14

2.4 Розв'язання проблем сучасного суспільства 15

2.5 "Віртуальний шовковий шлях" 16

2.6 Співпраця Україна-НАТО у невійськовій сфері 17

Висновок 20

Використані джерела 22

Вступ

НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією. Це союз незалежних, суверенних держав, що об'єдналися в інтересах спільної безпеки та захисту спільних цінностей.

Зазвичай НАТО перш за все асоціюється із військово-політичною діяльністю. Це військово-політичний блок створений у 1949 році 12-ма країнами по обидва боки Атлантики з метою протистояння СРСР.

Свого часу це дійсно було так.

На початку 90-х років минулого століття, з розпуском Організації Варшавського договору і розпадом Радянського Союзу, традиційні противники НАТО зникли, що викликало дебати щодо доцільності існування самого Альянсу.

Невдовзі стало очевидним, що із завершенням «холодної війни», хоча й була усунута безпосередня військова загроза конфлікту ворогуючих блоків, загальносвітова безпека, на жаль, не зміцніла. Регіональні та міжетнічні конфлікти, міжнародний тероризм, техногенні катастрофи – все це створило нові виклики безпеці як Альянсу, так і всього світового співтовариства.

У нових умовах стало очевидним, що роль НАТО, як організації безпекового спрямування, жодним чином не зменшується.

Альянс почав еволюціонувати від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового [2].

1. Довкілля та безпека

1.1 На випадок надзвичайних ситуацій

Міжнародний характер проблем навколишнього середовища призвів до того, що світова спільнота почала більш активно здійснювати проекти, спрямовані не лише на подальший розвиток соціальної та економічної сфери, а також на сприяння безпеці та стабільності у природо небезпечних районах [1].

З урахуванням обсягів соціальної та фінансово-економічної шкоди, що завдається цивільному населенню держав світу внаслідок техногенних катастроф, стихійних лих та терористичних актів, у НАТО приділяється велика увага вдосконаленню системи спільного реагування на надзвичайні ситуації [2].

Природні або техногенні катастрофи можуть статися будь-де та будь-коли і тому необхідно бути завжди готовими до них та їх наслідків. Великомасштабні надзвичайні стани цивільного характеру також можуть стати потенційними джерелами загрози безпеці та стабільності. Хоча кожна країна сама несе відповідальність за подолання наслідків надзвичайних ситуацій, що сталися на її території, а також за надання допомоги жертвам таких катастроф, масштаби та тривалість надзвичайних ситуацій можуть виходити за рамки можливостей однієї країни, що постраждала, а наслідки цих катастроф можуть виходити далеко за межі національних кордонів окремих країн. Тому міжнародна співпраця у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій та підвищення рівня готовності до них мають величезне значення.

Країни НАТО роками співпрацювали в галузі підготовки до будь-яких надзвичайних обставин та належного реагування на них, що визначається в НАТО як "планування на випадок надзвичайних ситуацій". У 1990-х роках цю практику було також поширено на країни-партнери, і зараз це найбільший невійськовий компонент програми ПЗМ [1].

Основна роль у цій діяльності належить Головному комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій (ГК ПНС) – вищий дорадчий орган з відповідних питань при Північноатлантичній Раді, який функціонує, переважно, в форматі РЄАП. До його повноважень входить проведення заходів, спрямованих на підвищення рівня готовності держав-членів РЄАП до ліквідації наслідків техногенних катастроф, стихійних лих, терористичних актів. До цієї роботи активно залучені представники національних органів у сфері ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, оборони, транспорту, зв’язку, охорони здоров’я тощо.

У підпорядкуванні ГК ПНС перебувають вісім робочих органів – так званих планувальних комітетів та комісій: Комітет з планування цивільної авіації, Комітет із захисту цивільного населення, Об’єднаний медичний комітет, Комітет з планування промисловості, Комітет з планування продовольства та сільського господарства, Комітет з планування цивільного зв’язку, Комісія з планування океанських перевезень та Комісія з планування внутрішнього континентального транспорту. Працюючи на рівні представників національних міністерств і відомств, а також експертів з числа провідних установ та компаній, зазначені комітети та комісії надають ГК ПНС консультативну допомогу відповідно до їх компетенції [2].

1.2 Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи

У червні 1998 року на основі пропозиції, що надійшла від Росії в структурі ГК ПНС був створений Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи. ЄАЦКРК було сформовано з метою координування зусиль країн Ради євроатлантичного партнерства у подоланні наслідків катастроф в євроатлантичній зоні. Центр працює цілодобово і координує обмін інформацією та взаємодію між НАТО і країнами-партнерами у разі катастрофи в євроатлантичному регіоні. Центр також організує масштабні навчання у галузі планування на випадок надзвичайних станів, під час яких відпрацьовується реагування на природні та техногенні катастрофи, а також подолання наслідків можливих терористичних актів із застосуванням хімічної, біологічної і радіологічної зброї та речовин.

Центр тісно співпрацює з міжнародними організаціями, що відіграють ключову роль у реагуванні та ліквідації наслідків катастроф міжнародного масштабу, а саме: Відділом ООН з питань координації гуманітарних справ та Організацією із заборони хімічної зброї тощо.

ЄАЦКРК брав участь у операціях з надання гуманітарної допомоги біженцям під час кризи в Косові й зробив значний внесок у ліквідацію наслідків руйнівних повеней в Україні, Румунії, Угорщині, Албанії та Чеській Республіці; землетрусу 1999 року в Туреччині; лісових пожеж у Республіці Македонія та Португалії; екстремальних погодних умов в Україні та Молдові.

Центр діє в тісній співпраці зі структурами ООН, що відіграють провідну роль у реагуванні на міжнародні катастрофи - Управлінням з координації гуманітарної діяльності, Управлінням Верховного комісара у справах біженців та іншими організаціями [1].

Країни також заохочуються до розвитку двосторонніх та багатосторонніх механізмів удосконалення візових режимів, процедур перетину кордонів, проходження транзиту та митного контролю вантажів, визначення статусу іноземного особового складу на території інших держав. Врегулювання цих питань дозволяє уникнути бюрократичного зволікання в процесі задіяння ресурсів та груп з ліквідації наслідків катастроф у регіоні надзвичайної ситуації.

Також було вжито заходів щодо забезпечення негайного залучення Євроатлантичного підрозділу реагування на катастрофи, до якого входять різні національні групи, які країни готові підготувати у найкоротший термін у разі катастрофи [4].

Новим елементом діяльності Альянсу в рамках ЄАЦКРК з допомоги у ліквідації наслідків стихійних лих стали окремі авіатранспортні операції на виконання відповідних рішень Північноатлантичної Ради.

Зазначені операції проводились Альянсом у 2005-2006 роках у зв’язку з ліквідацією наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані з використанням, серед іншого, засобів транспортної авіації Сил реагування НАТО. Особливістю надання допомоги Пакистану стало розгортання у цій країні, за погодженням з національним урядом, інженерних та медичних підрозділів Сил реагування НАТО. У зони стихійного лиха направлялись офіцери зв’язку центру, до реалізації операцій активно залучались експерти планувальних комітетів і комісій, підпорядкованих ГК ПНС [2].

Окрім допомоги США та Пакистану, координаційний центр з часу створення також був задіяний у зв’язку з ліквідацією наслідків повеней в Румунії, Угорщині, Албанії, Чехії, Болгарії, Грузії, Киргизстані, Словаччині, снігопадів 2006 року в Киргизстані, землетрусу 1999 року в Туреччині, боротьбою з лісовими пожежами в Македонії та Португалії. Значний внесок було зроблено у наданні гуманітарної допомоги населенню Косово у 1999 році.

1.3 Сприяння ефективній координації зусиль

Для ефективного подолання наслідків катастроф необхідно забезпечити координацію зусиль у застосуванні транспортних засобів, медичних служб, засобів комунікації, ресурсів у галузі подолання наслідків катастроф та інших цивільних ресурсів. Усі країни повинні мати узгоджені національні плани дій в надзвичайних обставинах. Однак з огляду на те, що певні надзвичайні ситуації виходять за межі національних кордонів окремих країн і тому реагувати на них потрібно у спільний організований спосіб, необхідно забезпечити належний рівень надання міжнародної допомоги, співробітництва та планування зусиль на міжнаціональному рівні.

Співробітництво між НАТО та країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого, регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.

Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи [1].

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені

У минулому столітті західні регіони України пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.

З 1997 року, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні. Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних лих, а також ефективного подолання їх наслідків. Навчання, проведені в рамках програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року, допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси [1].

1.5 Допомога біженцям