97139 (Сучасний інвестиційний ринок), страница 2

Інвестиційний ринок - це система, що включає: суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.); об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.); інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.); ринковий механізм; контроль з боку держави за дією ринкового механізму. [1]

Також слід зазначити, що зовнішне інвестування в Україні на сьогодні регламентується такими блоками нормативних актів: Конституцию України, загальними нормативно-правовими актами України, законодавчими актами України, пов'язаними із здійсненням іноземних інвестицій, та міжнародними договорами, пов'язаними з здійсненням іноземних інвестицій, учасником яких є Україна, i які становлять частину национального законодавства України.

Окрім того, держава забезпечує захист конкуренції в підприємницької діяльності та переслідує зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.[2]

Іноземні інвестори, юридичні або фізичні особи можуть набувати частки статутного фонду українських підприємств у розмірі до 100%. Фактично, не існує ніяких обмежень щодо форми здійснення інвестицій в Україну. Внески до статутного фонду можуть бути здійснені грошовими коштами або майном (у вигляді матеріальних чи нематеріальних активів). Однак державні ліцензійні і адміністративні органи можуть обмежувати галузі для здійснення інвестицій.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” надає відносно мінімальні умови сприяння і гарантій для всіх видів іноземних інвестицій. Закон визначає “іноземну інвестицію” як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Українська юридична особа визнається підприємством з іноземною інвестицією, якщо вона має у своєму статутному фонді (тобто капіталі) не менше 10% іноземного капіталу; максимальна частка інвестора у статутному фонді не визначена. Обов'язковою є державна реєстрація іноземних інвестицій у місцевих органах влади. На незареєстровані іноземні інвестиції не поширюються права і пільги, передбачені Законом.

Закон зазначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах, між якими: створення спільного підприємства; придбання акцій існуючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; створення підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам; придбання майнових прав шляхом купівлі цінних паперів; придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у вигляді:

• іноземної валюти;

• валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в нові підприємства;

• будь-якого рухомого або нерухомого майна та майнових прав, пов'язаних з ним;

• акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також корпоративних прав;

• грошових вимог та права на вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у іноземній валюті;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора, включаючи авторські права, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства, та договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена і оцінена згідно з законами країни інвестора.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися шляхом передачі основних засобів в обмін на частку у статутному фонді (капіталі) підприємства України. Ці основні засоби повинні бути оцінені в іноземній конвертованій валюті та у національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. Треба зазначити, що згідно з чинним законодавством України іноземна інвестиція у вигляді майна звільняється від сплати ПДВ та ввізного мита.

Якщо інвестиція відчужується протягом трьох років з часу зарахування її на баланс українського підприємства, всі відповідні імпортні збори підлягають сплаті.

Законодавством України про іноземні інвестиції передбачено захист іноземних інвестицій в Україні від конфіскації державою за винятком випадків надзвичайного характеру. Такі випадки включають заходи по евакуації/рятуванню у зв'язку з катастрофами, аваріями або епідеміями. Іноземні інвестори мають право на компенсацію урядовими органами збитків, пов'язаних з вищезазначеними випадками [3].

1. Загальна характеристика фінансових ринків у сучасній ринковій економіці

Фінансовий ринок - це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.

З практичного погляду фінансовий ринок означає операції з цінними паперами і може охоплювати як окрему країну, так і регіон або економічний міждержавний простір. Оскільки операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб'єкти, як правило, організаційно оформлені, то існує інституціональна структура фінансового ринку, що є сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.

У ринковій економіці існує два типи операцій: первинне розміщення і вторинний ринок. За допомогою операцій на первинному ринку задовольняється попит на позичковий капітал з боку підприємців. Переливання позичкового капіталу в конкретну галузь здійснюється шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому ринку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однакової вартості.

На відміну від процесів переливання капіталів безпосередньо у сфери конкретного підприємства на первинних ринках на вторинних ринках власність переважно перетворюється на капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон'юнктуру, виокремлюють основні напрями нових вкладень, тобто переливання капіталів між галузями і територіями.

У сучасних умовах пріоритет віддається таким інвестиційним якостям цінних паперів, як стабільна прибутковість, швидке збільшення вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність. У розвинених країнах такі якості найбільшою мірою мають акції, що займають нині основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з іншими цінними паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих корпорацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний фінансовий стан.

Таким чином, вибір кращих цінних паперів, що безперервно відбувається упродовж усієї еволюції фінансових ринків, породжує ринки організовані (фондові біржі) і неорганізовані. Неорганізовані ринки завжди орієнтуються на біржі щодо якості та котирування цінних паперів. У результаті формується цілісна система фінансових ринків, де роль універсального індикатора ринкової кон'юнктури виконує фондова біржа.

Ефективність виконання двох основних функцій фінансового ринку - індикатора кон'юнктури і переливання капіталів - залежить переважно від ліквідності ринку і ступеня його монополізації. Ліквідність фінансового ринку означає його місткість, тобто спроможність залучення цінних паперів. Місткість ринку визначається насамперед кількістю учасників фондових угод. Чим більше учасників - як емітентів (закладів або підприємств, що здійснюють емісію цінних паперів), так і інвесторів, - тим більші обсяги угод з цінними паперами, швидший їх обіг, ширші можливості контролю за професійними працівниками.

Неліквідний ринок характеризується:

- невеликою кількістю учасників;

- незначним вибором цінних паперів;

- малим обсягом угод;

- істотним розривом між цінами покупців і продавців.

Неліквідний ринок не відбиває повною мірою руху дійсного і позичкового капіталів і, отже, дає викривлене уявлення про ринкову кон'юнктуру. Тим самим рух фінансового капіталу набирає хаотичного, часто випадкового характеру, оскільки втрачає орієнтири вигідних вкладень.

Неліквідний фінансовий ринок характерний, як правило, для країн із слаборозвиненими ринковими відносинами, а також для країн з високим рівнем монополізації ринку.

Підвищенню ліквідності фінансових ринків значною мірою сприяє їх спекулятивна форма. Якщо на первинних ринках спекулятивна складова набирає форми встановленого прибутку, то на вторинних є грою на курсовій різниці.

Спекулятивна складова, ґрунтуючись на безперервних коливаннях співвідношення попиту і пропозиції, позначається на зміні курсів цінних паперів. Насправді спекулянти або гравці не тільки користуються змінами курсів, а й самі постійно впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції. Спекуляція фондовими цінностями - процес безперервний, само відтворювальний.

Позитивний вплив спекуляції на ліквідність фінансового ринку полягає в тому, що вона розширює місткість ринку, залучаючи в обіг нові й нові цінні папери і забезпечуючи додатковий приплив позичкового капіталу. Причому приплив капіталу відбувається за рахунок мобілізації власних нагромаджень спекулянтів (гравців) у процесі розрахунків за курсовими різницями і кредитування фондових угод (банківські позички, депортні та репортні угоди).

Спекулятивні угоди, збільшуючи ринковість цінних паперів, сприяють інтенсифікації припливу позичкового капіталу на фінансові ринки, підвищенню курсів цінних паперів, пожвавленню кон'юнктури. Це ще більшою мірою посилює швидкодію механізму переливання капіталу.

На ефективність функціонування фінансового ринку істотно впливає ступінь його монополізації, що має своєрідні форми прояву. Це зумовлюється:

• по-перше, однорідною фінансовою формою вираження інвестиційного попиту і пропозиції;

• по-друге, - відокремленням фінансових ринків від ринків конкретних інвестиційних товарів.

Монополізація фінансових ринків є "несумлінною" спекуляцією. В умовах монополізації фінансовий ринок перестає бути індикатором загальноекономічної структури. Це означає, що фінансовий ринок викривлено відображає процеси, що відбуваються у сфері виробництва та руху реального капіталу. Очікування інвесторів і тенденції руху дійсного капіталу, що зумовлює майбутню прибутковість, не збігаються, тобто потоки позичкових капіталів і далі спрямовуються в галузі, де вже відбулося граничне насичення капіталом. Це, у свою чергу, призводить до максимально можливого відповідно до місткості цього ринку розширення обсягу пропозиції певних товарів і до зниження цін на них. У результаті зменшуються обсяги продажів, доходи і дивіденди.

Швидкодія механізму переливання капіталів на вторинних ринках посилюється ще й тому, що на основі індикації курсових співвідношень, здійсненої фондовими біржами і системами позабіржових ринків, відбувається постійна диверсифікація індивідуальних портфелів цінних паперів. Таким чином, ефективність функціонування фінансових ринків забезпечується в сучасних умовах переважно за рахунок розшарування функцій “поділу праці” між окремими організаційно відособленими ланками загального ринку.

Первинні ринки, переважно у формі позабіржових ринків, в умовах розвинених країн є основним каналом ліквідності для корпорацій нефінансового сектора. Дедалі підвищується значення цього джерела ліквідності й для комерційних банків, інших інститутів фінансового сектора. Первинні ринки виконують роль амортизатора циклічності, своєрідного фінансового буфера. Ця роль зовні відображається у зміні обсягів і структури емісій у різних фазах економічного циклу. Так, у фазі кризи у корпорацій нефінансового сектора виникає гостра потреба у грошовому капіталі для обслуговування платоспроможного обсягу. Оскільки у кризовому періоді показники платоспроможності та кредитоспроможності підприємств різко погіршуються, зменшуються можливості одержання короткострокового банківського кредиту. Відбувається поступове переорієнтування з короткострокових джерел фінансування у формі банківських кредитів на довгострокові у формі облігаційних позик. З практики розвинених країн випливає, що в умовах кризи у структурі емісій різко збільшується частка облігацій.

Фінансовий ринок як спосіб поєднання інтересів інвесторів і емітентів діє через систему інститутів. У розвинених країнах вирізняють такі типи ринків: фондові біржі, при біржові (паралельні) та позабір-жові ринки, у складі яких виокремлюють ринки роздрібних та оптових операцій інвестиційних корпорацій. Фондові біржі становлять офіційний організований ринок.