96144 (Міжнародний поділ факторів виробництва), страница 2

Крім того, не приймаються в увагу такі істотні риси міжнародних економічних відносин, як трансграничне переміщення праці і капіталу (не тільки товарів), втручання держав, міжнародних корпорацій у спеціалізацію виробництва й інші фактори.

Основні фактори, що впливають на участь країн у МРП, і показники його розвитку

Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвинутим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації і товарообміні. У той же час розвинутий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукає розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їх розширенням експортної спеціалізації.

Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МРП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий рівень забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МРП.

Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добуваючі галузі, металургія й ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МРП.

Варто мати на увазі, що всі названі фактори не абсолютні у своєму прояві, їхній вплив може бути в тій чи Іншій мірі зменшено, наприклад, зміною міжнародної конкурентоспроможності місцевої продукції, обмеженнями експорту.

Головне в процесі розвитку МРП - це те, що кожен його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МРП.

Реалізація переваг МРП у процесі міжнародного обміну будь-якої країни при сприятливих умовах дає: по-перше, одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмовлення від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.

Тенденції розвитку МРП дозволяють економістам стверджувати, що в перспективі воно буде поступово поглиблюватися. А на його основі випереджальними темпами буде рости міжнародний обмін товарами і послугами (табл. 1).

Таблиця 1. Коефіцієнти темпів міжнародного поділу праці

Передбачається, що виробництво промислове розвинутих країн в усе більшій мірі буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, а внутрішній попит — на імпорт. У країнах, що розвиваються, передбачається порівняно швидке, переважно екстенсивне розширення внутрішнього ринку.

Процес розвитку МРП ставить проблему необхідності його виміру. Економісти для виміру МРП пропонують ряд коефіцієнтів. Серед них:

питома вага експорту в загальному обсязі зробленої продукції;

питома вага галузі в загальній вартості експорту;

темпи росту галузей експортної спеціалізації в порівнянні з темпами росту всієї промисловості країни. У числі показників розвитку МРП на регіональному рівні виділяють:

коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні зі зростанням суспільного виробництва взаємодіючих країн;

частку взаємного товарообігу в суспільному виробництві цих країн;

коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні з ростом загального зовнішньоторговельного обороту.

Деякі економісти основними показниками розвитку МРП вважають експортну, імпортну і, відповідно, зовнішньоторговельну квоти, питома вага країни в міжнародній торгівлі по окремих товарах, зовнішньоторговельний оборот на душу населення й ін.

Очевидно, кожний з названих показників може бути використаний для характеристики тих чи інших аспектів участі країни в зовнішньоекономічних зв'язках. У залежності від ступеня важливості того чи іншого аспекту в процесі конкретного аналізу на перший план може вийти той чи інший показник.

Класифікація показників, що характеризують участь окремої країни МРП

Група А. Рівень розвитку МРП з урахуванням експортно-імпортних операцій

Експортна квота країни в її ВВП.

Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.

Імпортна квота в її ВВП.

Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.

Зовнішньоторговельна квота.

Група Б. Місце міжнародного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків окремих країн з урахуванням експортних операцій.

Частка експорту країни в міжнародному регіоні в її валовому експорті.

Коефіцієнт випередження темпами росту експорту країни в міжнародний регіон темпів росту її валового експорту.

8. Частка експорту окремої країни у взаємному експорті країн міжнародного регіону.

9. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту окремої країни в міжнародний регіон темпів росту взаємного експорту групи країн даного регіону.

3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва

Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу інших факторів виробництва, перш за все капіталу і технологій, то зараз слід відзначити, що ці процеси вже розглядаються не в рамках окремих держав, а в рамках специфічних наднаціональних економічних утворень - транснаціональних корпорацій.

Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу, вираженням яких стали транснаціональні корпорації, є основою і рушійною силою сучасної глобалізації світової економіки. Одночасно глобалізація веде до виникнення економічної взаємозалежності держав, у результаті чого відбувається поступове руйнування національного економічного державного суверенітету і появи нових наднаціональних економічних утворень — глобальних корпорацій — транснаціональних управлінських структур.

Світовий порядок, що складається, усе більш виявляє себе як порядок економічний. Глобальна економіка поступово стає повсюдним імперативом. Якщо раніше світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то тепер світова економіка перетворюється в самостійний суб'єкт, що діє на полі національних держав.

При цьому виникає щось більше, ніж просто єдиний економічний механізм світу. Відбувається зміна звичних способів керування і володарювання: зі сфери військово-політичної вони переходять у сферу економічну. Економіка починає виявляти себе як політика й ідеологія. У результаті, геополітичні імперативи уступають геоекономічним.

Панування у світовому господарстві декількох сотень найбільших компаній-гігантів приводить до того, що основні пропорції світового виробництва і збуту є під впливом економічної політики цих компаній. Найважливішим засобом такого впливу виступає узгодження політики капіталовкладень між декількома фірмами-гігантами, що фактично визначають розвиток найважливіших галузей світового господарства.

Особливість сучасних ТНК полягає в тім, що ними сповідається в деякому змісті «подвійний стандарт»: з одного боку, ТНК кровно зацікавлені в подальшій лібералізації і демократизації світового економічного простору, з іншого, — закони вільного ринку, що діють у глобальному масштабі, не працюють усередині ТНК, де фактично реалізується планове господарство, встановлюються внутрішні ціни, обумовлені стратегією корпорації, а не ринком. Дане протиріччя характерне і для процесу глобалізації, рушійною силою якого, з одного боку, є лібералізація й інтернаціоналізація, а, з інший, — бажання перерозподілу сфер економічного впливу і встановлення нового економічного порядку у світі.

У ході досягнення кожною окремою державою своїх цілей між нею і іншим світом виникають протиріччя, пов'язані з боротьбою за обмежені паливні, сировинні, трудові ресурси. Особливо важливе значення при цьому здобуває глобальне суперництво за ринки збуту. Таким чином, глобальна економіка стає ареною дозволу міждержавних економічних конфліктів, з чого можна зробити висновок про те, що фундаментальні інтереси держав і базуючись на їхнє території транснаціональних корпорацій об'єктивно збігаються, оскільки транснаціональні корпорації дозволяють державам їхнього базування одержувати доступ до ресурсів інших країн. Крім того, що транснаціональні компанії розміщують своє виробництво за рубежем, рятуючи свої держави від необхідності переборювати протекціоністські бар'єри у випадку їхнього введення.

Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у виді філій і дочірніх підприємств. Така система власності за рубежем забезпечує реальний міжнародний вплив держави.

Транснаціональні корпорації впливають на міжнародні відносини, насамперед, на стан міжнародної безпеки, тому що вони сприяють розвитку взаємозалежності різних держав, роблячи будь-яку агресію країн, зв'язаних системою транснаціональних компаній, по відношенню друг до друга неможливої чи принаймні невигідної.

Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу є основою сучасної глобалізації світової економіки. Міжнародній торгівлі в даному випадку запропонована роль виконання задачі спеціалізації і кооперування. Примітний факт, що значною мірою дана задача виконується в рамках однієї і тієї ж ТНК.

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля. На нинішньому етапі світового розвитку міжнародних економічних відносин основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва.

Під транснаціоналізацією виробництва і капіталу в даному випадку маються на увазі:

нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

новий етап процесу інтернаціоналізації світового господарства, що відрізняється від попередніх: зміна самого характеру залучення країн і підприємств у міжнародний поділ праці, що знаходить прояв в інтернаціоналізації науково-технічного прогресу і процесу виробництва, коли світовий ринок фактично диктує стандарти якості і техніко-економічні показники продукції, що випускається як материнською компанією, так і її філіями і дочірніми компаніями;

форма інтернаціоналізації господарського життя, результатом якого є розвиток міжнародного виробництва в рамках ТНК, що включає на підприємствах материнської компанії, її філій і дочірніх компаній виробництво тих видів продукції, що беруть участь у міжнародному внутріфірмовому кооперуванні;

новий більш високий рівень інтернаціоналізації виробництва і капіталу, коли відбувається його перехід у нову якість;

процес транснаціоналізації, нерозривно пов'язаний з розширенням масштабів діяльності ТНК, з перетворенням ТНК у реальних суб'єктів міжнародних ринкових відносин;

нові форми організації господарського життя, що сприяють її інтернаціоналізації.

Процес транснаціоналізації розглядається як процес розширення міжнародної діяльності промислових фірм, банків, компаній сфери послуг, їхнього виходу за національні границі окремих країн, що приводить до переростання національних компаній у транснаціональні. Для нього характерне переплетення капіталів за рахунок поглинання фірм інших країн, створення спільних компаній, залучення фінансових коштів іноземних банків, установлення міцних довгострокових зв'язків за рубежем промислових компаній і банків однієї і тієї ж країни.

Процес транснаціоналізації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію господарського життя, науки, техніки, виробництва, різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн.

В основі ж торгівлі різних ТНК між собою і з іншими компаніями все частіше лежать не разові комерційні справи, а довгострокові виробничі зв'язки на базі відповідних союзів.

Глобалізація економічної діяльності вимагає лібералізації торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Генеральна угода про тарифи і торгівлю і Всесвітня організація по торгівлі з'явилися наслідком необхідності вирішення даної проблеми.

На ТНК приходиться приблизно половина світового промислового виробництва, 63%3 зовнішні торгівлі. ТНК контролюють до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту і залізної руди, 85% — ринку міді і бокситів, 80% — ринку олова, 75% — сирої нафти, натурального каучуку і бананів. Половина експортних операцій США здійснюється американськими й іноземними ТНК, у Великобританії цей показник складає 80%, у Сінгапурі — 90%.