91704 (Кінетотерапія хворих після ампутації нижніх кінцівок)

Вищій навчальний заклад

«Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Горлівськй регіональний інститут

Контрольна робота

з дисципліни: «Фізична реабілітація в травматології та ортопедії»

за темою: «Кінетотерапія хворих після ампутації нижніх кінцівок»

Горлівка 2009р.

План

Вступ

Основна частина:

1. Показання до ампутації.

2. Клінічна характеристика хворого після ампутації правої нижньої кінцівки.

3. Механізм лікувальної дії ЛФК при ампутації нижніх кінцівок

4. Лікувальна гімнастика для хворих з ампутованими кінцівками.

5. Кінетотерапія на етапах лікування при ампутації нижньої кінцівки.

6. Комплекс лікувальної гімнастики після ампутації гомілки в післяопераційному періоді (на 4 – 5 день).

Висновок

Список літератури

Вступ

Реабілітація хворих з порушенням опорно-рухової системи є одній з найбільш актуальних медико-соціальних проблем сучасного суспільства. Контингент інвалідів, що перенесли ампутації нижніх кінцівок, є вельми неоднорідним як по причинах, що викликає втрату кінцівок, як по соматичному статусу, так і по реакціях організму.

Причиною ампутацій нижніх кінцівок в осіб молодого і середнього віку в більшості випадків є травми. В переважній більшості випадків ампутації нижніх кінцівок унаслідок травм виробляється особам чоловічої статі у віці 30-40 років.

Добре відомо, що зменшення маси тіла, судинного русла, унаслідок ампутації не проходіт безслідно для організму людини. Дуже часто розвивається гипокинетичний синдром, комплекс морфофункціональних і патофізіологічних змін, обмінних порушень, знижується толерантність до фізичного навантаження і фізична працездатність. Дані обставини обумовлюють активізацію пошуку нових адекватних засобів лікувально-профілактичної і педагогічної дії, направлених на зниження відмічених змін. Унаслідок втрати нижньої кінцівки розвиваються порушення адаптаційно-компенсаторних реакцій, вегетативних функцій, які відображають глибокі зміни регуляторних систем організму.

Ампутація кінцівок сприймається людиною як трагедія, є переломною подією на життєвій дорозі людини і може розглядатися як стресова ситуація і психологічна криза особи. Наявність важкого захворювання або фізичного дефекту є значним психотравмуючим чинником, здатне змінити нервово-психічний статус, життєвий стереотип, і в цілому бути причиною дізадаптації особи. Втрата кінцівок, особливо в молодому і середньому віці служить причиною розвитку вираженого емоційного і фізичного стресу, при чому ознаки стресової реакції зберігаються вельми тривалий період після травми, ампутації, завершення первинного протезування.

При тривалому стресі до реакції залучаються всі функціональні системи, що в цілому забезпечують формування адаптаційно-компенсаторних реакцій організму. В той же час, тривала напруга механізмів адаптації веде до порушення саморегуляції основних фізіологічних систем організму, і може бути чинником розвитку різних захворювань психонейрогенного і соматичного характеру.

Окрім цього необхідно враховувати, що хронічний стрес після ампутації нижніх кінцівок супроводиться комплексом морфофункциональних змін, значним фізичним навантаженням, пов'язаним з протезуванням напругою механізмів адаптації і іншими змінами, що підсилюють його негативний вплив. Без вживання цілеспрямованих, патогенетично обґрунтованих педагогічних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів, направлених на його корекцію, тривалий стрес може привести до виснаження нейроендокрінних механізмів регуляції, зумовити стійкі функціональні і нервово-психічні розлади, зниження імунологічної резистентності, активацію вільно-радикального окислення і т.д. Наведені вище дані зі всією очевидністю свідчать про необхідність виявлення і оцінки відмічених змін, а також розробки і обгрунтування основних підходів до корекції стресової реакції інвалідів після ампутації нижніх кінцівок.

В процесі корекції стресових станів широко використовується рефлексотерапія, психотерапія, аутогенне тренування, медитація, самомассаж. Проте необхідно враховувати, що стрес хворих після ампутації нижніх кінцівок відбувається на тлі гипокинетичного синдрому, що розвивається, що вимагає використання в реабілітаційному процесі адекватної дії. Це завдання, на наш погляд, сповна може бути вирішена за допомогою засобів кінезотерапії, як чинника природного біологічного вмісту природно-біологічна дія дозволяє уникнути алергічних і побічних реакцій активізувати процеси адаптивної саморегуляції, мобілізувати захисні сили організму, добитися стійкості досягнутих результатів. У комплексній реабілітації інвалідів, що перенесли ампутації нижніх кінцівок фізична культура давно займає одне з провідних місць. Систематичні заняття фізичними вправами надають комплексну дію на організм, і багато в чому сприяють підвищенню функціональних можливостей кардіо-респіраторної і дихальної систем, підвищенню толерантності до фізичного навантаження, профілактиці гипокинетічеського синдрому, зниженню психоемоційної напруги, і в цілому підвищенню адаптаційно-компенсаторних можливостей організму.

Відомо, що в основі кінезотерапії знаходиться рухова діяльність, в якій людина бере участь цілісно, втілюючи свій біосоціальний потенціал. Поза сумнівом, кінезотерапія, будучи чинником багатобічної дії на психофізичний стан тих, що займаються, виступає як найбільш адекватного, психологічно і фізіологічно доцільного засобу корекції стресової реакції.

На сьогоднішній день, не дивлячись на широке вживання різних засобів кінезотерапії в комплексній реабілітації інвалідів, що перенесли ампутації нижніх кінцівок, практично відсутні методичні розробки і практичні рекомендації по методиці проведення занять, направлених на корекцію стресової реакції. До теперішнього часу залишається недостатньо дослідженим комплексне вживання занять з тими, що обтяжили плавання і гімнастики у воді, елементів спортивних ігор, а також питання корекції психоемоційних, фізіологічних і поведінкових змін, викликаних тривалим стресом. У зв'язку з цим, круг питань, пов'язаних з виявленням відмічених змін унаслідок ампутації, посттравматичної кризи і стресу, а також обгрунтування, дидактичних основ вживання різних засобів кінезотерапії для їх корекції, є на наш погляд важливими і актуальними.

1. Показання до ампутації

Ампутація - це видалення периферичного відділу кінцівки протягом кістки (у проміжку між суглобами). Экзартикуляція - видалення периферичного відділу кінцівки на рівні суглоба.

Показання до ампутації. Визначення показань до ампутації кінцівки накладає на лікаря особливу відповідальність, тому в рішенні цього питання повинен брати участь консиліум лікарів.

На проведення операції повинне бути отримане згода хворого й родичів. При цьому потрібно переконати їх у тім, що операція, що вони звичайно вважають що калічить, спрямована на порятунок життя хворого або рятування його від тієї недуги, через якого він дійсно є інвалідом.

Ампутацію варто розцінювати, як єдино можливий засіб для найшвидшого відновлення функції опори й пересування й, саме головне, працездатності. У цьому змісті ампутація може розглядатися як відбудовна, а не операція, що калічить.

Всі показання до ампутації або экзартикуляции можна розділити на дві групи: абсолютні й відносні.

До абсолютних відносяться такі показання, коли є необоротні процеси й консервативні методи лікування не в змозі зберегти кінцівку. Наприклад, травматичний відрив кінцівки, гангрена, ушкодження двох третин м'яких тканин, ушкодження костей.

Відносні показання - це такі показання, коли питання про ампутації або экзартикуляции кінцівки вирішується з урахуванням стану хворого в кожному конкретному випадку в індивідуальному порядку. Оперувати необхідно тільки в тому випадку якщо травма або захворювання кінцівки угражает життя хворого.

1. На перше місце серед інших відносних показань до ампутації варто поставити розвиток у рані гострої інфекції (наприклад, газова флегмона, що супроводжується звичайними явищами інтоксикації, що загрожують життя потерпілого).

Слід зазначити, що тактика хірурга в доантибиотиковый період вимагала, щоб ніж хірурга визначив інфекцію (тобто з появою нових ознак інфекції в рані й інтоксикації кінцівка усікали).

У цей час із застосуванням антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, специфічних сироваток, препаратів оксигенотерапії ампутації по даному показанню значно скоротилися.

2. Хронічні інфекційні процеси кінцівки також можуть бути причиною ампутації (хронічний остеомиелит, туберкульоз кінцівки або суглобів, що загрожують амилоидозы бруньки й інших внутрішніх органів, внаслідок хронічного захворювання кінцівки)

3. Злоякісні новотвори.

Великі трофічні виразки, якщо вони не піддаються консервативному лікуванню й довгостроково не гояться й прогресують (розвиваються).

5. Відносними показаннями до ампутації служать непоправні деформації кінцівки (посттравматические, паралітичні, уроджені).

6. До відносних показань можна віднести також ушкодження кінцівки, коли размозжены 2/3 м'яких тканин, ушкоджена кістка на значній відстані при збереженні цілісності сосудисто - нервових пучків.

2 Клінічна характеристика хворого після ампутації правої нижньої кінцівки

Біль в нижній правій кінцівці, особливо під час ходьби. Час від часу з`являється переміжна кульгавість, парастезія і похолодання правої нижньої кінцівки. Хворий скаржиться на безсоння, загальну слабість, головний біль, головокружіння час від часу у хворого можуть з`являтися набряки під очима.

Загальний стан хворого – важкий.

Свідомість - ясна.

Положення в ліжку – пасивне.

Тілобудова - правильна, конституція – нормостенік. Вага 62кг. Зріст 167 см.

Вираз обличча – страждальне, міміка виражена добре.

Стан шкірних покривів та видимих слизових оболонок – шкіра бліда, суха, тургор збережений, на шкірі правої гомілки трофічна виразка, гомілка і стопа ціанотичні. Краї виразки нерівні. Слизові оболонки без змін.

Підшкірна клітковина - розвинена помірно. Час від часу бувають набряки під очима.

Лімфатична система - пальпуються тільки підщелепні лімфатичні вузли.

Опірно-руховий апарат – м`язи без змін, неболючі тонус збережений (крім м`язів правої нижньої кінцівки.) Суглоби не змінені , форма їх збережена.

Дихальна система – дихання ритмічне 15 разів у хвилину, іноді буває задишка.

Форма грудної клітки конічна, міжреберні проміжки не розширені.

Порівняльна перкусія легень - ясний легеневий звук.

Аускультація легень – дихання везикулярне; хрипи, крепітація і шум тертя плеври не визначається.

Серцево – судинна система. Пульс – 76 за хв, ритмічний, м`який, задовільного наповнення. Артеріальний тиск 170/90 мм рт.ст.

Статева система – змін не виявлено.

Ендокринна система – щитовидна залоза не змінена.

Нервова система та психоемоційна сфера – зіниці звужені симетричні, чутливість шкіри – гіперстезія, червоний дермографізм на 2 секунді. Мова нормальна, патологічні рефлекси не виявляються. Поведінка адекватна, в часі і просторі орієнтується.

Сечовидільна система – нирки не пальпіруються, синдром Пастернацького від`ємний.

3. Механізм лікувальної дії ЛФК при ампутації нижніх кінцівок

Одним з головних методів фізичної реабілітації є лікувальна фізична культура. Лікувальна фізична культура - метод лікування, що використає засоби й принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження загострень і ускладнень, відновлення здоров'я й працездатності хворих і інвалідів.

Головним засобом ЛФК є фізичні вправи. Їхньою основою є м'язова діяльність, біологічна роль яких має дуже велике значення в житті людини. Існує певна закономірність і тісний взаємозв'язок між м'язовою роботою й діяльністю внутрішній органів, нормальним функціонуванням центральної нервової системи.

При захворюваннях порушується нормальна життєдіяльність і функціональний стан організму, знижується пристосувальна здатність його до умов, що змінюються, середовища, зменшується м'язова працездатність і бажання виконувати фізичну роботу.

ЛФК зменшує негативний вплив змушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні й компенсаторні реакції, попереджають ускладнення, відновлюють і розширюють функціональні можливості організму, скорочують час лікування.

Головною особливістю, що відрізняє ЛФК від всіх інших методів лікування, є усвідомлення й активна участь хворого в процесі лікування фізичними вправами. Хворий, що знає мети застосування фізичних вправ, усвідомлено виконує призначені рухи, іноді зусиллям волі змушує себе перебороти лінь або неприємні відчуття, які можуть виникнути в процесі виконання вправ.

Лікувальна дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової й гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м'язів дратує закладені в них нервові закінчення й потік імпульсів з них, а також пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарата, направляється в ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію й перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно в цьому процесі регуляції бере участь і гуморальну систему, у якій продукти обміну речовин, які утворяться в м'язах, попадають у кров і впливають на нервову систему (безпосередньо на центри й через хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію й трофіку внутрішніх органів.

ЛФК після операцій у лікарняний період реабілітації призначається, у випадку відсутності протипоказань, того самого дня через кілька годин або на другий, іноді - третій. Раннє використання фізичних вправ зв'язано, у першу чергу, з попередженням можливих ускладнень, стимуляцією компенсоторно-приспособительних реакцій і діяльності органів і систем організму. Лікувальна дія фізичних вправ чітко проявляється у вигляді всіх чотирьох основних механізмів: тонізуючий вплив, трофічна дії, формування компенсацій, нормалізація функцій.

Виконання фізичних вправ прилучає хворого до свідомої й активної участі в здійсненні свого власного лікування, що підвищує його психо-емоційний стан і загальний тонус організму, надає впевненості у своїх силах і якнайшвидшому видужанні.

Вправи також викликають зрушення у серцево-судинній системі. Вони проявляються в активізації крово- та лімфообігу в зоні ушкодження, збільшенні обсягу й швидкості кровотоку, що усуває порушення периферичного кровообігу. Рухи зменшують застійні явища й у паренхіматозних органах, у порожніх венах, сприяючи надходженню крові до серця й полегшення його роботи. Все це разом з іншими методами лікування попереджає тромбоемболію.