71887 (Розвиток друкарства в Україні в ХІХ ст. Теорія мистецтва книги), страница 2

У другій половині XIV століття у нас з'являється набагато дешевший і зручніший для письма матеріал — папір. Першою східнослов'янською книгою, написаною на папері, вважають «Поученіє Ісаака Сіріна» з 1381 року. Найдавніші паперові українські рукописи відносяться до-другої половини XV століття.

Писали гусячими, зрідка павиними перами. Для писання золотом, інколи й кіновар'ю використовувався пензель. Перед тим як писати, на пергамент, а пізніше і на. папір легким натискуванням спеціальним приладом «штільцем» наносили лінії для рядків, а також відграфлювали поля. Легкі, ледве помітні лінії не перешкоджали читанню тексту, не розбивали композиції сторінки, як це було в латинських кодексах, у яких такі лінії виконувались фарбою.

Тодішнє чорнило відзначалось надзвичайною стійкістю, воно добре закріплювалось на пергаменті чи папері. Назви книг, статей, розділів, початкові літери, інколи приписки, замітки і поправки, як правило, виконувались кіновар'ю, суриком і золотом. Особливо широко використовувався червоний колір, чого не було у західноєвропейських книгах. У цьому відношенні оздоблення рукописної книги можна порівняти з чудовими древньоруськими вишивками, в яких червоний і чорний колір становлять основну кольорову гаму.

Обкладинки рукописних, а потім і друкованих книг, до кінця XVII століття виготовлялись виключно з дерев’яних (дубових або соснових) дощок, обтягнутих шкірою чи коштовними тканинами (оксамитом, шовком).

До початку XV століття палітурки були гладкими,, без прикрас. Згодом з'являється сліпе або блінтове тиснення і металеві прикраси -- середники, угольники, жуковини. Часом були коштовні оправи із золота і срібла,, які прикрашались дорогоцінним камінням, перлами, емаллю і черню. Для збереження аркушів книги від псування обкладинки скріплювались спеціальними застібками. Наскільки уважно рукописні майстри ставились до збереження книг, свідчать численні приписки, одна з яких має такий зміст: «А которий поп или диякон чтеть [прочитавши] а не застегает всих застежек, буди проклят».

Переписувачами книг були ремісники-книгописці, які працювали поодинці або в майстернях, а також монахи в монастирях, попи, дяки. Мистецтво каліграфа дуже високо цінилося, воно переходило від батька до сина. Переписувачі мали звичай робити в кінці книги або на полях різноманітні приписки, в яких вказували своє прізвище, місце і час написання, а також повідомляли про різні події побутового, культурного, історичного та іншого характеру. Так, наприклад, у приписці до «Апостола» 1307 року знаходимо згадку про розбрат між руськими князями Юрієм Московським і Михайлом Тверським: «При сих князех сеяшется и ростяше усобицами, гиняше жизнь наша...»

У роботі над виготовленням рукописної книги поряд з переписувачами брали участь також художники. На жаль, вони дуже рідко підписувались під своїми творами, а переписувачі, яким напевно належала провідна роль у виготовленні книги, не вважали за потрібне, за рідкісними винятками, вказувати прізвище художника.

У тих випадках, коли художник рукопису наважувався назвати своє прізвище, робив це досить скромно. У «Сійському євангелії» 1339 року художник всередині заставки найдрібнійшми літерами написав: «Господи, помози многогрешному Іоану "написать ми заставицю сию». В розкішно оздобленому волинському рукописі середини XVI століття («Служебник», Державний історичний музей, Москва, Вос. 3), художник так визначив свою роль: «А мазал Андричина многогрешний».

Майстри книг високо цінили свою працю. У зв'язку з тим, що при переписуванні могли траплятись помилки, переписувачі заздалегідь просили у читачів пробачення. «Исправляюче чьтете, не кльнуче, но поминаюче, ацезда буду где описался худым умом грешным, простите, благословите» («Галицьке євангеліє» 1266 рік).

Переписування книг було важкою, виснажливою працею. Одна книга часом писалась близько року. Тому зрозуміла та радість і задоволення, з якими закінчував свою роботу переписувач. «Яко радуется жених о невесте, -- читаємо в «Добриловому євангелії» 1164 року, — тако радуется писец, видя последний лист». Або: «Яко рад заяц сети избег, так рад писец последнюю страницу дописав».

Рукописне мистецтво — дуже цікаве і своєрідне. Рукописна книга протягом кількох століть розвитку досягла високого художнього рівня.

Але з розвитком суспільства, з піднесенням його економіки і культури, рукописне мистецтво не могло вже задовольняти зрослі потреби в книзі. Процес переписування, при якому кожну букву треба було вималювати за всіма правилами каліграфії, був дуже повільним і, отже, малопродуктивним/ А раз книга писалась довго, до того ж в одному примірнику, ціна на неї була дуже висока. Зрозуміло, що її могли купувати лише заможні люди. Є ряд приписок в книгах, які свідчать про те, що одна книга куплялась часом цілим селом і оплачувалась не грішми, яких селяни не мали, а натурою. Рукописні книги мали ще одну непереборну ваду: вони рясніли помилками, часто досить грубими. Адже важко було написати кількасотсторінкову книгу, не зробивши помилки. Були й випадки, коли переписувачі свідомо відходили від тексту оригіналу, трактуючи те чи інше положення так, як їм хотілось. Та в процесі економічного та культурного розвитку названі недоліки стали настільки відчутними й дошкульними, що необхідно було шукати якийсь інший, більш прогресивний спосіб виготовлення книги, який міг би задовольнити потреби суспільства. Таким засобом значного прискорення у виготовленні книги, притому не в одному примірнику, а в сотнях і тисячах ідентичних примірників з добре вивіреним текстом, і з'явилось книгодрукування.

Винайдення способу друкування рухомими металевими літерами — велика подія середньовіччя.

Уже сучасники в значній мірі усвідомлювали велику історичну вагу нового винаходу. Але тільки згодом, коли виявилось, що книгодрукування є могутнім засобом спілкування людей, незамінним засобом точного збереження і швидкого розповсюдження віками набутих знань та ідей, лише тоді було повністю усвідомлене епохальне значення цього винаходу. Віктор Гюго говорив: «Винайдення книгодрукування найвизначніша подія в історії... Це основа революцій...».

На велике значення винаходу книгодрукування вказували К. Маркс і Ф. Енгельс. «Піднесенню ремесла значно сприяв ряд більш або менш важливих винаходів, в історії яких найблискучішу сторінку становили винахід пороху і друкарство», - відзначав Ф. Енгельс.

Зрозуміло, книгодрукування в тому значенні слова, в якому ми його вживаємо тепер, було вінцем, а не початком винаходу. Йому передували численні спроби перенесення малюнка і навіть тексту з оригіналу на тканину чи на пергамент, які відносяться до глибокої давнини. В цьому нарисі ми не маємо можливості, та й немає потреби детально розглядати ці спроби. Відзначимо лише, що задовго до винаходу Івана Гутенберга відомі були такі види друкування:

1. Відтискування літер або фігурних зображень на м'якому матеріалі (глині, шкірі, пергаменті, м'якому металі) штемпелями, виготовленими з заліза чи іншого твердого матеріалу. Так у давнину здійснювалось карбування монет, таврувалась цегла у Вавілоні, робились фірменні помітки на амфорах у Римі.

2. Перенесення з дерев'яних або металевих дощок вирізьбленого на них малюнка або тексту на тканину, пергамент або папір шляхом намазування дощок фарбою і притискання їх до названого матеріалу. Таким чином отримувалась потрібна кількість цілком ідентичних відтисків — аж поки не псувалася дошка. Цим способом виготовлялась древньоруська набійка, друкувались у Західній Європі гральні карти (XIV —XV століття). Його вперше використано в Китаї для книгодрукування, друкарською формою при цьому служила дерев'яна дошка з вигравірованою на ній сторінкою тексту.

3. Друкування за допомогою рухомих літер. Цей спосіб також був відомий задовго до Гутенберга. Його винайшов китайський коваль Бі Шен у середині XI століття. Свої літери він виготовляв з глини при допомозі пунсонів і матриці та випалював їх у горні. Бронзовими літерами друкувались книги в Кореї в XIV —XV століттях. ЇВ Західній Європі запровадження книгодрукування рухомими металевими літерами, виготовленими з друкарського гарту, з застосуванням друкарського верстата зв'язано з іменем Івана Гутенберга, який з 1447 року почав друкувати книги.

Способом І. Гутенберга почали друкувати книги в 1465 році в Італії і Голландії, в 1468 році — в Чехії і Швейцарії, 1470 році - у Франції, 1473 році — в Угорщині та в Польщі, в 1476 році — в Англії.

Першою друкарнею, в якій було надруковано книги церковнослов'янською мовою кириличними літерами, була друкарня Швайпольта Фіоля, заснована ним у Кракові наприкінці XV століття. Фіоль надрукував 5 книг, дві з них датовані 1491 роком («Осмогласник» і «Часословець») і дві — «Тріодь цвітна» і «Тріодь постна» не мають вихідних даних. Бібліографії відома й п'ята книга цього друкаря — «Псалтир», яка ще не знайдена. В 1491 році друкарня була ліквідована внаслідок втручання інквізиції. Ряд дослідників цілком справедливо вважають, що за один" рік не можливо видати початкуючому друкареві зразу 5 книг значного обсягу, до того ж надрукованих вперше кириличним шрифтом. Він мусив розпочати друкування значно раніше. Професор П. М. Попов відносить дату появи слов'янського кириличного друку до 1483 року.

У своїй праці по створенню перших кириличних друків Фіоль опирався на мистецтво східнослов'янської рукописної книги, на її внутрішнє і зовнішнє оздоблення.

Усі чотири книги Швайпольта Фіоля надруковані шрифтом, який імітує рукописний кириличний устав. Заставка (спільна для чотирьох книг) та ініціали виконані в стилі плетінки, яка була провідним видом рукописного орнаменту в східнослов'янській книзі XV століття. Подекуди в окремих ініціалах використані елементи тератології. Фіоль друкував у дві фарби — чорну і червону. Він не вживав ще шпацій ні для розбивки букв в слові, ні для самих слів у рядку, не вживав пробільного матеріалу і для заповнення коротких рядків до відповідної довжини, не нумерував сторінок.

Через три роки після Фіоля кирилицею почали друкувати книги в місті Цетині (Чорногорія). За технікою друкування цетинські видання стоять вище швайпольтових. Щодо оздоблення, то крім прикрас, запозичених з слов'янських рукописів, у чорногорських інкунабулах відчутний певний вплив мистецтва італійського Відродження, особливо в трактовці фігурних ініціалів, у яких рослинна орнаментика збагачена зображенням птахів, тварин, навіть людськими фігурками.

друкарня книга автор поліграфіст

Список використаної літератури

1. Баренбаум И.Е. История книги. – М.: Книга, 1984. – 284с.

2. Буров К.М. Записки художественного редактора. – М., 1987. – 269с.

3. Герчук Ю.Л. Художественная структура книги. – М., 1984. – 207с.

4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – с. 68-93; 114-125; 13-157; 222-228; 239-249; 385-392; 430-433; 461-463; 500-502.

5. Запаско А.П. Первопечатник Иван Федоров. – Львів: Каменяр, 1964. – с. 9-20.

6. Запаско А.П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. – Львів, 1971. – 120с.

7. Клименко О. Національний буквар Західної України (перша половина ХІХ ст.); книгознавчий аспект // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Вип. 3. – К.: НБУВ, 2000. – с. 286-292.

8. Книги гражданського друку, видані на Україні ХVІІ – 1 пол. ХІХ ст.: Каталог / Скл. С.О. Петров. – Х., 1971. – с. 3-38.

9. Книгопечатание как искусство: Типографии и издатели ХVII-ХХ веков о секретах своего ремесла. – М., 1987. – 383 с.

10. Кузьмин Н. Художник и книга: Заметки об искусстве илюстрирования. – М., 1985. – 191с.

11. Купчинський А.О. Видавничо-археографічна діяльність „Руської трійці” // Бібліотека. Книга. Читач. – К., 1987. – с. 19-34.

12. Лосієвський И.Я. Роль изданий Харьковского университета в развитии социологической мысли в Украине в первой четверти ХІХ в. // Социологическая роль книги: Сб. науч. труд. – К., 1987. – с. 19-34.

13. Малиновська Н. Друкарі Миколаєва (кінець ХVІІІ- початок ХХ ст.) // Вісник книжної палати. – 2000. - №8. – с. 25-27.

14. Маслов С. Друкарство на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. – К., 1924.

15. Молодчиков А.В. Книгоиздательское дело в Украинской РСР. 1917-1960. В кн.: Исследования и материалы. Т. 5. М., 1961; Українська книга. – К.-Х., 1965.

16. Проблемы художественного оформления современной книги: Аналитический обзор // Науч.-производ. объединение «Всесоюзная книжная палата»; Науч.-исслед. ин-т книги. – М., 1990. – 84с.

17. Попов П.М. Початковий період книгодрукування у слов’ян. – К., 1958.

18. Райков Г.П. Дизайн книги. – М., 1988. – 222с.

19. Різник М.Г. Письмо і шрифт. – К., 1978.

20. Рукопись – художественный редактор – книга: Опыт художественного редактирования изданий: Сб. статей / Сост Е.Б. адамов. – М., 1985. – 295с.

21. Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХIХв.): Историко-социологический очерк. – К., 1991. – с. 36, 41, 42, 58-60, 85, 88, 98, 101, 103, 105, 128-129.

22. Шматов Б.Ф. Искусство книги Франциска Скорины. – М., 1990. – 205с

23. Фръев Ф.И. Цвет в искусстве книги. – К., 1987. – 246с.

Размещено на Allbest.ru