60823 (Таври: суспільний устрій, господарство, культура та вірування)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра історії України

Контрольна робота з теми:

«Таври: суспільний устрій, господарство, культура та вірування»

Донецьк – 2010

ВСТУП

В І тис. до н.е. на території Північного Причорномор’я відбувалися доволі бурхливі етнічні процеси. У пошуках нових пасовищ сюди зі Сходу приходили кочові народи і певний час займали ці терени. Як тільки одні починали тут обживатись, освоюватись, пускати свої корні, за ними приходили інші. І це спонукало до різного роду стосунків. Вони торгували між собою, конфліктували, влаштовували спільні походи та ін. Таким чином одні були асимільовані або просто витіснені іншими. Так в період І тис. до н.е. територію Північного Причорномор’я займали кіммерійці (ІХ-VII ст.ст. до н.е.), на зміну яким прийшли скіфи (VII-III ст.ст. до н.е.), що в свою чергу були витіснені сарматами (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.). Узбережжя Чорного моря починаючи вже в VII ст. до н.е. було зайняте грецькими колоністами.

Та в тіні цих бурхливих подій в гірському районі Криму весь цей час (ХІ - ІІІ ст. до н.е.) існував інший, хоч і невеличкий, але не менш цікавий народ – таври. Звідси і походить назва Таврії – етнічного регіону, що займає територію не лише Криму, а й південної частини сучасної України.

Згадки про таврів зустрічаються вже у творах античних авторів. Перший згадав про них Геродот. В своїй «Історії» він так окреслив територію їхнього проживання: «Звідси йде гориста сторона, що лежить вздовж того ж [Чорного] моря. Вона впирається в Понт і населена плем’ям таврів аж до так званого Херсонесу Скалистого ». Дещо є і в «Географія» Страбона: «а більшу частину [Великого Херсонесу] до перешийка і Каркінітської [Арабатської] затоки займало скіфське плем’я таврів ». Римляни також писали про них (Тацит, Діодор Сицилійський, Пліній та ін.).

З розвитком археології пожвавилось і дослідження історії таврів. Адже все ж таки археологічний матеріал є основним джерелом при вивченні даного періоду. А таври лишили по собі доволі багато різноманітних пам’яток. Це і поселення, і захисні укріплення, і звичайно ж могильники.

Вже в 1833 р. Дюбуа де Монпере оглянув на вершині Аю-Дагу давнє укріплення і відніс його до таврів, а до їхніх могил він відніс кам’яні ящики, що так розповсюджені в гірському районі Криму, і назвав їх дольменами. Так почалась історія дослідження археологічних пам’яток цього народу.

В другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. було проведено розкопки в Байдарській долині і на південному березі Криму (А.С. Уваров, Ф.П. Кеппен, Ю.Д. Філімонов та ін.), що ясно показали поховальне значення кам’яних ящиків.

Г.А. Бонч-Осмоловський дослідивши в 20-х роках пам’ятки горного Криму ототожнив їх з пам’ятками кизилкобінської культури. Що пізніше підтвердилося.

В 1946 р. була організована тавро-скіфська експедиція ІІМК АН СССР начальником якої був П.Н. Шульц. За результатами цієї експедиції в 1965 р. Олександр Михайлович Лєсков видав першу узагальнюючу роботу «Горный Крим в первом тысячелетии до нашей эры», де вперше був структурований накопичений до цього матеріал.

Впродовж тисячоліття таври були основними мешканцями гірського Криму і безумовно зіграли якщо не ведучу, то одну з ведучих ролей в історії півострова. Вони співіснували з кіммерійцями, скіфами, сарматами та античними колоністами, а це означає, що між таврами і цьома народами були певні стосунки. І саме тому існує необхідність дослідження цього народу.

1. ЕТНОГЕНЕЗ

Таври з’явилися на території Криму в період фінальної бронзи, а саме в ХІ ст. до н.е. Вперше цей етнонім зустрічається в творах античних авторів в середині І тис. до н.е. Існує кілька версій щодо його походження: 1) таври самі себе називали так або якимось созвучним терміном; 2) етнонім «таври» походить від назви гірського масиву в Малій Азії, продовженням якого греки вважали Кавказькі, і Кримські гори; 3) слово «тавр» походить від грецького слова tαυροι, що означає бик. Та якби там не було, але безсумнівним залишається те, ще ця назва має грецьке походження.

Хронологічні рамки таврської історії окреслити можна так: їхнє формування почалось ще в ХІ ст. до н.е.; найбільшого розквіту вони зазнали в середині І тис. до н.е.; найпізніші археологічні пам’ятки датуються ІІІ ст. до н.е., а в письмових джерелах згадували про них аж до ІІ-ІІІ ст. н.е

Питання походження таврів, як і інших народів того часу, що мешкали на території Північного Причорномор’я, і досі є темою для суперечок. Сьогодні існує багато думок з цього приводу. Зокрема, такі - таври є: 1) нащадками кіммерійців, яких відтіснили в гори скіфи (Ф. Браун, М. Оберт та ін.); 2) разом з кіммерійцями фракійського походження, а кизил-кобинська культура це локальний варіант дністро-дунайської фракійської культури (В. Дьяков, М. Артамонов); 3) залишки індоаріїв, які осіли в Крима (О. Трубачов); 4) носіями кобанської культури, які переселилися до Криму із Північного Кавказу й зазнали незначного впливу зрубної культури (О. Лєсков); 5) вихідцями зі Східного Середземномор’я, оскільки там було розвинене піратство (Х. Кріс); 6) місцевими аборигенами, (С. Стржелецький).

Та щоб хоч якось розібратись в цьому розмаїті теорій, необхідно навести деякі факти. Наприклад, кам’яні ящики подібні кримським дольменам характерні кобанській культурі, що була розповсюджена на Кавказі. В той же час культура таврів генетично пов’язана з кримськими пам’ятками епохи бронзи. Тому теорія О.М. Лєскова про автохтоне походження не без впливу прийдешнього елементу є найбільш ймовірною.

2. ПОБУТ

Характеризуючи побут таврів, необхідно враховувати деякі географічні умови в яких вони жили. Адже довкілля не абияк впливає на розвиток суспільства, пожвавлюючи або затримуючи його. Чим нижче рівень розвитку виробничих сил суспільства, тим більшу роль відіграють географічні умови. Тому перед тим, як описувати побут таврів, треба спочатку розібратись в яких географічних умовах відбувалось його формування.

Гірський масив Криму утворений з трьох гряд, які простягаються вздовж всього південного та південно-східного узбережжя. Таври населяли найвищу та найпівденішу гряду Кримських гір і долину, яка примикала до неї з заходу. Вона має дуже крутий склон. Вершина уявляє собою покату рівнину, то кам’янисту, то трав’янисту. Ріки, русло яких проходило серед гір, швидкі.

Таким чином можна зробити висновок, що головним фактором у формуванні побуту таврів є місцевість, яку вони населяли, а саме скелясті гори, з бідною рослиністтю, що знаходилися неподалік від Чорного Моря.

2.1 Господарство

Поселення таврів займали площу від 0,5 до 5 га. Більшість з них розташовані в передгірських районах. Житла вони будували каркасні, стіни були обмазані глиною перемішаною з соломою (пізніше з’явилися кам’яні), по середині стояли стовпчики, які слугували опорою для крівлі. Відомі також землянки та напівземлянки. Вхід улаштовували з південної сторони. В центрі була розташована яма для вогнища, поряд знаходилась ще одна трохи менша, очевидно для приготування їжі. Біля житла таври в господарських ямах зберігали зерно. Ті що жили в горах облаштовували свої житла в печерах природного або штучного походження.

Основним заняттям таврів відгоне скотарство, тобто сезонна перекочівка з долин в гори і навпаки. Так це описує Скімн Хіосський: «Таври – народ багаточисельний, що полюбляє кочове життя в горах ». Розводили вони рогату худобу велику та особливо дрібну (вівці, кози), та свиней. Конярство не набуло особливого розвитку, як і використання коней для верхової їзди. Враховуючи особливості ландшафту, не важко здогадатися, що значну роль в житті таврів відігравало також рибальство та мисливство. Це підтверджується знахідками мідних вудочок.

Землеробство було характерним лише для представників передгірського населення. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, квасолю, горох та ін. Особливо популярним було хліборобство, що стало одним з головних занять мешканців неподалік розташованого Херсонесу.

Достеменно відомо про існування у таврів бронзолетійного виробництва.

Знаряддя праці таври виготовляли з металу (мідь, олово, бронза, дуже рідко залізо), каменю, кісток. Цікавою знахідкою є мотига з Черкес-Керменського могильника, яка була зроблена з оленячого рогу.

Також знайдений археологічний інвентар, що свідчить про наявність в господарстві таких ремесел як гончарство, ткацтво, прядство.

2.2 Культура

Головною ознакою культури таврів є кам’яні ящики, в яких вони ховали померлих. На початку ХХ ст. було відкрито пам’ятки, що дістало назву кизил-кобинська культура. Серед них виявлено й могильники. Поховання здійснено в кам’яних ящиках різних конструкцій. Датується культура ХІ-ІІІ ст. до н.е.

Тому з виділенням кизил-кобинської культури постає питання чи можна її ототожнювати з кам’яними ящиками Гірського Криму чи все ж таки це дві різні археологічні культури, за якими стоять два різні народи.

Деякі вчені (В.М. Дьяков, Х.І. Кріс, А.О. Щепинський) ставлять під сумнів етнічну спорідненість цих двох культур, обґрунтовуючи це тим, що по-перше, регіон (передгір’я Криму) кизил-кобінських памяток не збігаються з територією поширення пам’яток таврів; по-друге, простежуються певні розбіжності в поховальному обряді – зокрема, у таврських ящиках немає лощеної кераміки, зате багато зброї та прикрас. Швидше за все ці відмінності пояснюється різним соціальним становищем представників цих культур.

А.О. Щепинський ідентифікував кизил-кобинську культуру із кіммерійцями, котрі осіли у передгірському Криму під натиском скіфів і культура яких зазнали змін у наслідок часткової асиміляції їх таврами. Даний аргумент можна спростувати тим, що кіммерійці на території Північного Причорномор’я з’являються лише у ІХ ст. до н.е.

Прибічниками ідеї етнічної спорідненості цих культур є Г.А. Бонч-Осмаловський, П.М. Шульц, О.М. Лєсков та ін. В підтвердження своєї теорії вони приводять такі аргументи: пам’ятки кизил-кобінців хронологічно збігаються з пам’ятками, що належать таврам; більшість знахідок кизил-кобинців ідентичні гірським знахідкам; в писемних джерелах немає свідчень про інший народ (окрім таврів), який би мешкав тут.

Таким чином напрошується висновок, що все ж таки прослідковується тенденція спорідненості цих двох культур і об’єднання їх в одну - кизил-кобинську.

Що стосується мистецтва таврів то, у порівнянні з іншим народами, які жили навколо, воно не набуло особливого розвитку. Кераміка була прикрашена примітивним геометричним орнаментом. Примітивними були і прикраси. Керамічні статуетки, що виконували сакральну функцію, були дуже прості і мають зооморфний або антропоморфний вигляд. Хоч, і є приклади наявності античних виробів, особливого впливу грецького мистецтва не простежується. Зате з утворенням Малої Скіфії таврському мистецтву стає характерним скіфський звіриний стиль.

2.3 Вірування

Покланялися таври богині Діві, яка була для них великою богинею води, землі та всього живого. За повідомленнями Амміана Марцеллина вона називалась Орсилохою, тобто богинею-матір’ю. «богиня, якій вони [таври] приносять жертву, з їх власних слів це – донька Агамемнона Іфігенія ». Так пиши про неї Геродот. Пізніше греки ототожнювали її з Артемідою (богиня звірів).

Крім цього Геродот та інші античні автори повідомляють про людські жертвоприношення своїй богині, відмічаючи не абияку жорстокість таврів. В жертву вони приносили полонених ворогів, та тих, хто потерпів під час аварії кораблів. Також він говорить про храм, де відбувалося вбивства жертв. Знаходився він на утесі, звідки зкидували нещасних. Але археологічних підтверджень про існування такого не має. Зате археологам відомі святилища в печерах. Там було знайдено велику кількість кісток тварин, залишки керамічного посуду ритуального призначення. На ньому зображались схематично сонце, гроза та дощ. Що говорить про культ плодючості.

Крім цього про культ плодючості свідчить і те, що поховальні ритуали таври влаштовували в зернових та господарських ямах, та наявність жіночих статуеток, а як відомо з етнології жіночий початок символізував матір-землю.

Отже, головним божеством таврів була богиня Діва, яка уособлювали в собі матір всього живого. Для них характерний культ плодючості. Супроводжувальний поховальний інвентар (зброя, знаряддя праці, прикраси) свідчать про анинімістичні риси в світогляді таврів. Про тотемізм свідчать глиняні фігурки з зображенням тварин.

3. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ТА СПІВІСНУВАННЯ З ІНШИМИ НАРОДАМИ