58836 (Поява робітничих організацій в Україні), страница 3

В кінці 1903 р. уповноважені робітників Харківських залізничних майстерень створили ради цехових старост, що, по-суті, означало оформлення першої професійної спілки залізничників. До складу її правління ввійшли І. Торський (голова), А. Бібік, В. Матросов і Ф. Обухов.

Ідеї консолідації трудящих у боротьбі за свої права знайшли жвавий відгук у середовищі металістів. Щоправда, робітники харківських металообробних підприємств обережніше, ніж залізничники, брали участь у виступах та страйках і більше покладалися на угоди з адміністрацією заводів. Легальні форми роботи використовувало "Товариство взаємної допомоги ремісничих трудящих". На початок 1905 р. його членами стали 1200 чол., з яких понад 900 - робітники. На чолі об'єднання стояв Ф.А.Кондратьєв, який сповідував ідеї еволюційного реформізму, поступових кроків на шляху поліпшення становища працюючих. У планах "Товариства" значилися: організація майстерень для безробітних та навчання дітей членів об'єднання, створення бібліотеки, клубу, спорудження будинку для власних потреб на придбаній з цією метою земельній ділянці.

Мислячи масштабно й з розрахунком на перспективу, Кондратьєв висловив думку про клопотання перед Міністерством фінансів стосовно запровадження державного страхування від безробіття. Йому ж належала ідея скликання всеросійського з'їзду робітничих товариств взаємодопомоги. З цією метою на початку 1903 р. десяти товариствам було надіслано відповідні запрошення, хоча відгукнулися тільки два: тульське "Товариство взаємної допомоги ремісничих трудящих" і харківське "Товариство допомоги працюючих на тютюнових фабриках". Повторна спроба скликання всеросійського з'їзду спілок взаємодопомоги в 1904 р. також закінчилася безрезультатно. Очевидно, дався взнаки спад протистояння між працею та капіталом у той час. Однак сама поява ідеї об'єднання існуючих професійних спілок і намагання скликати з цією метою всеросійський з'їзд засвідчували перехід до якісно нових форм та методів соціально-економічної самодіяльності трудящих. Поряд зі страйками вони перетворювалися на ефективний засіб протистояння капіталу й пошуку компромісних рішень. Та все ж характерною особливістю діяльності товариств взаємодопомоги стали обмеженість матеріальною допомогою членам, а також схильність до суто мирних, неконфліктних засобів полагодження будь-яких ускладнень, що виникали на виробництві.