56982 (Голодомор 1932-1933 рр.), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Голодомор 1932-1933 рр.", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "56982"
Текст 2 страницы из документа "56982"
Розглянемо кількість народжень і смертей, зареєстрованих у республіці відділами запису актів громадянського стану (тис. чоловік):
Рік | Зареєстровано народжень | Зареєстровано смертей | Природний приріст |
1927 1928 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 | 1184,5 1139,3 1081,0 1023,0 975,3 782,0 470,7 571,6 759.1 895,0 | 522,6 495,7 538,7 538,1 514,7 668,2 1850,3 483.4 341,9 361,3 | 661,8 643,6 542,3 484,9 460,6 113,8 -1379,6 88,2 417,2 533,7 |
У якій мірі ця статистика відбивала дійсність? Очевидно, як будь-яка статистика реєстраційного характеру. У різних місцевостях через різні причини міг бути і таки спостерігався недооблік народжень або смертей (переоблік, зрозуміло, мав місце у виняткових випадках). І все-таки точність цих даних достатня, бо вона, в усякому разі, істотно перевищує точність іншого компоненту розрахунку демографічних втрат, яким доведеться користуватися далі - відомостей про механічний рух населення. Єдиний виняток становить 1933 рік. Не треба обґрунтовувати, що тоді робота державних органів, у тому числі відділів ЗАГСу, в сільській місцевості була у значній мірі паралізована.
Якби якість реєстрації смертей відділами ЗАГСу в 1933 р. збереглася на попередньому рівні, питання про демографічні наслідки голоду перестало б існувати як наукова проблема. Ми знали б цілком точно, хто, де, коли і від чого помер. Проте це питання існує! Наведені тут цифри офіційної статистики природного руху в рік голодомору аж ніяк не відбивають реального стану. Щоб встановити його, треба визначити природний приріст населення у міжпереписний період з урахуванням нормальної смертності у 1933 р. і зробити поправку на сальдо механічного руху за ці 10 років. Тоді, знаючи точні цифри народонаселення України за переписом 1926 і 1937 pp., тобто по обидві сторони від 1933 p., ми дістанемо дефіцит, який матиме тільки одне джерело - смертність під час голодомору.
Проаналізуємо помісячну динаміку природного руху в сільській місцевості усієї республіки за 1933 і попередні роки (у тис. чоловік):
Місяці | 1932 рік | 1933 рік | ||
Народилося | Померло | Народилося | Померло | |
січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень за рік | 73994 62663 60416 52 310 51 419 43566 55327 51 456 47 121 45732 37603 30408 615015 | 31 697 35404 43 100 46617 50401 66293 52818 46939 43265 47083 38716 34801 527 134 | 36725 27712 25401 23663 25822 23637 30809 38075 34764 33383 27607 21 725 354373 | 43901 60632 135767 174202 253155 361195 278 789 103 319 65649 42820 28 167 34421 1 582 017 |
Динаміка наведених даних відповідає подіям, що відбувалися на селі. У 1932 р. народжуваність від найвищої у січні поступово зменшилася до найнижчої у грудні. Це узгоджується, враховуючи дев'ятимісячне запізнювання, з коливанням в інтенсивності голодування населення. Викликаний хлібозаготівлями зими 1931 - 1932, голод 1932р. досяг максимуму у квітні –травні. Документи свідчать, що випадки голодної смерті були досить частими, але до голодомору не дійшло. Зростання смертності населення підтверджує й це. Вона перевищувала рівень народжуваності чотири місяці. Вперше це сталося у червні, коли почастішали випадки смерті селян, виснажених попереднім тривалим голодуванням. Останній квартал року теж характеризувався негативним сальдо природного руху населення. Це пояснювалося згадуваним уже зменшенням народжень.
У 1933 р. та динаміка народжень і смертей, яку вдалося зареєструвати відділам ЗАГСу, засвідчує сама за себе. Смертні випадки в усі місяці цього неймовірно тяжкого року перевищували кількість народжень, інколи-більш як удесятеро.
З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику - з усіма її страхітливими наслідками - швидшими темпами, ніж в інших республіках. Як писав Василь Гроссман, радянський прозаїк і колишній партійний активіст: "Було ясно, що Москва покладає на Україну великі сподівання. А результатом стало те, що найбільший гнів вона спрямувала проти України. Нам казали, що на Україні приватновласницькі інстинкти сильніші, ніж в Російській республіці. І справді, на Україні справи йшли набагато гірше, ніж у нас".
Інші вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність націоналізму з селянством не оминуло пильності радянського керівництва. Сталін казав, що "селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання... По суті, національне питання є селянським питанням". У 1930 р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: "спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб... знищити соціальну базу українського націоналізму - індивідуальне селянське господарство". Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.
Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Ще до зовсім недавнього часу радянська позиція зводилася до заперечення самого факту голоду. Якби стали відомими всі масштаби трагедії, то, цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.
Хоч деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно обставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Еріо, поверталися, захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети "Нью-Йорк Тайме" Уолтер Дуранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн. чоловік). "За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність" його репортажів з СРСР у 1932 р. Дуранті нагородили Пулітцерівською премією.
Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: "Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічної тій, що з'являлася в пресі... Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам з ним". До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р. Конквест, "ганебним було не те, що вони виправдовували дії Рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитися фактам в обличчя".
3. Голодомор і сьогодення
Указом Президента України від 31 жовтня 2001 року в нашій країні щорічно відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Але сьогоднішній рік має особливе значення, адже рівно 70 років тому Україна зазнала однієї з найстрашніших трагедій у своїй історії - голодомору 1932-33 років.
"Читати українську історію треба з бромом, до того ж, це одна з нещасних, безглуздих безпорадних Історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати як нещасна зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за час свого державного (чи правильніше пів-державного) існування, що одгризалась на всі боки од поляків, руських, татар, шведів. Уся Історія - безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду" Стоп. На цьому слові обірвемо цитування Володимира Винниченка. Коли він це писав, то не мав і гадки, що усі перелічу ваш трагедії нашої моторошної Історії - незрівнянні а тим жахом, який увійшов у світову Історію під назвою Голодомор в Україні 1932 33 років.
Протягом усіх часів існування людства масові голодомори були далеко не поодиноким явищем - внаслідок неврожаїв, військових дій, природних стихій. Але приголомшлива відмінність українського голодомору вражає світ тим, що він був ретельно спланований Радянською владою - в головній житниці Європи і в центрі Європи маніакальним режимом свідомо було закатовано голодом принаймні 7 мільйонів селян, і водночас завалено європейські ринки 1,7 мільйонами тонн зерна
Встановлення точної кількості жертв - важке завдання для істориків (сьогодні за різ ними оцінками вона коливається від 5 до 10 млн.), адже влада і в той період, і протягом майже шести десятиліть, приховувала і заперечувала свої чорні діяння Тим часом дослідниками пораховано (за даними Конгресу канадських українців) в пік голодомору вимирало 17 людей за хвилину, 1000 - за годину, 25000 - на день. Впродовж двох років опустіли тисячі сіл врятуватися, вийти із зони смерті, вдалося мало кому. До краю виснажених селян, що рятувалися від голоду і масового людоїдства (збожеволілі від голоду люди часто вбивали і поїдали членів своєї родини, особливо полювали на дітей), гнали батогами назад спеціальні „заградотряды”. Приречені поверталися і йшли на цвинтар до викопаних завбільшки з хату спільних могил, що залишалися відкритими допоки не будуть заповнені, і лягали серед трупів - чекали смерті.
Свідчень про ці страхіття за часи Незалежності опубліковано вже немало Очевидці, які вийшли живими із того пекла, встигли донести правду, Якщо людство хоче маїй майбутнє, воно повинно усвідомити, закарбувати в своїй пам’яті цей урок і дати оцінку подіям сімдесятирічної давнини. Перебіг останніх подій в Україні, і в найвпливовіших країнах світу свідчить про таке розуміння і дає підстави для таких сподівань. Так, 30 жовтня 2003 року сенатом парламенту Австралії було ухвалено резолюцію що до Голодомору в Україні 1932-33 років, важливим положенням якої є визнання, що Голодомор був одним із найжахливіших проявів геноциду в Історії людства, був насильницьким голодом, спричиненим цілеспрямованими діями комуністичного режиму. У резолюції також зазначається, що сенат приєднується до українців всього світу у відзначенні 70-х роковин цієї трагедії та вважає необхідним сприяти обізнаності теперішнього та прийдешнього поколінь щодо цього жахливого зла. Подібні резолюції трохи раніше були ухвалені в парламентах Канади і США. Відбуваються зрушення і в Європі - впливові представники парламентів країн членів Євросоюзу домагаються такої ж оцінки у Європарламенті. Геноцид українців сімдесятилітньої давності став об'єктом великої уваги з боку західних ЗМІ й громадськості. Одним із свідків цього злочину виступив Президент України Леонід Кучма: "Сам я родом з Чернігівщини і добре пам'ятаю перелякані очі людей, коли мова йшла про Великий Голод. Люди відкидали від себе пам'ять про Голодомор боялися згадувати. Страх укорінився в українцях, чого і добивалися організатори терору"