37035 (Основи юридичної психології), страница 3

Правова поведінка мотиви правової поведінки

- всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну

правові настанови

- відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості

Класифікація форм правосвідомості за суб'єктами і глибиною відображення правової дійсності

За суб'єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:

1) індивідуальну — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групову — виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільну — виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість — це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1) повсякденною, непрофесійною — являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;

2) професійною — спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор — обвинувачує, адвокат — захищає та ін.). Вона включає:

а) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вузів;

б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість -елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Відзначимо, що правова інформація — це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.

Джерела правової інформації:

- документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти).

- повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань ("Офіційний вісник України", газети "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Юридичний вісник України", телерадіоканал "Право" та ін.);

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові настанови.

Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи оодержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:

— когнітивний (пізнавальний, інформаційний),

— правостворюючий (цінносний, емоційний),

— регулюючий (настановний).

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права.

Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:

- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує "до" права;

- діє "паралельно" з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

- існує "після" права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;

- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

- служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.

4. Соціально - психологічні відмінності злочинної групи, злочинного угрупування і злочинної організації

Більшість соціальних психологів визначають злочинну групу як неформальне об’єднання людей з метою задоволення своєкорисливих особистих потреб та інтересів на основі злочинної діяльності. Будь-яка злочинна група характеризується насамперед асоціальною, антигромадською спрямованістю своєї діяльності, що виявляється і в особливостях групових думок, оцінок і переживань, у специфіці психологічного спілкування членів групи один з одним і, що особливо важливо, у суспільно шкідливій поведінці. Для таких груп характерним є зневажливе та іноді цинічне ставлення до суспільних цінностей, байдуже або негативне відношення до вимог соціальних і моральних норм

Таким чином, будь-яка злочинна група з позиції соціальної психології є малою неформальною групою з антисоціальною спрямованістю, учасники якої об’єдналися з метою вчинення злочину (злочинів). Саме злочинна діяльність є як основою об’єднання учасників, так і видовою ознакою.

За ступенем узгодженості спільних дій та організованості (мається на увазі, що йдеться про групу, то вона, з точки зору загальної соціології, вже є організованою) на нижчому рівні знаходяться так звані ситуативні злочинні групи.

Щодо класифікації злочинних груп, то тут також відсутня єдність. Відповідно до кримінально-правової теорії і практики виокремлюють організовані злочинні групи, банди тощо. Соціальні психологи роблять спроби класифікувати злочинні групи. Однак на сьогодні немає загальноприйнятої, несуперечливої класифікації злочинних груп. Навіть більше, у літературі трапляються такі поняття, як "злочинна група", "злочинне угруповання", "злочинне співтовариство" та ін.

Характеристиками злочинної групи є кількісний склад, причини виникнення, статусно-рольова структура (кожен член групи виконує певну роль і має той чи інший статус); система внутрішньогрупових зв'язків (каналів, засобів, місць і часу "сходок" (зустрічей), способів маскування цілей і дій), характер норм і "санкцій" у разі відхилення від цих норм, становище групи серед інших.

До структури злочинного співтовариства входять: "елітарна група", "мозковий центр", "система зв'язків", "служба безпеки", "розвідка", "контррозвідка", "бойовики". У будь-якому разі, більшість викритих злочинних груп функціонували за цією схемою.

Більшість соціальних психологів визначають злочинну групу як неформальне об’єднання людей з метою задоволення своєкорисливих особистих потреб та інтересів на основі злочинної діяльності. Будь-яка злочинна група характеризується насамперед асоціальною, антигромадською спрямованістю своєї діяльності, що виявляється і в особливостях групових думок, оцінок і переживань, у специфіці психологічного спілкування членів групи один з одним і, що особливо важливо, у суспільно шкідливій поведінці. Для таких груп характерним є зневажливе та іноді цинічне ставлення до суспільних цінностей, байдуже або негативне відношення до вимог соціальних і моральних норм

Злочинна організація (угруповання). — найбільш небезпечна форма співучасті. Нормування її частіше всього свідчить про наслідки винних скоїти посягання, неможливе дія однієї особи

Найпоширенішим було визначення поняття "злочинна організація" як спільного об'єднання двох чи більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Злочинна організація (угруповання). Кількісний склад груп цього виду досить різноманітний і варіює в межах від кількох десятків до сотні осіб. Угруповання має розгалужену, кількарівневу, спеціалізовану структуру, до якої входять:

— керівний блок (3—8 осіб), що здійснює управлінську, координаційну, стратегічно-планувальну, представницьку діяльність;

— блок інформації, аналізу, поточного планування, розроблення найважливіших акцій;

— фінансово-матеріальний блок: зберігання спільного грошового та майнового фонду, забезпечення корупційних зв'язків, "відмивання" злочинних коштів і легального бізнесу;

— блок охорони та безпеки;

— блок безпосереднього виконання з однією чи кількома бандитськими групами.

Злочинна організація взаємодіє з іншими угрупованнями за функціональною і територіальною ознаками, має розгалужені корумповані зв'язки на таких рівнях, як адміністративна дільниця, район, місто, регіон.

Ряд ознак злочинної організації визначено в чинному Кримінальному кодексі України. Це:

1) стійке об'єднання з ієрархічними зв'язками між його членами або структурними частинами;

2) спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів;

3) безпосереднє вчинення злочинів або здійснення керівної, координаційної, забезпечувальної діяльності (функцій) щодо цієї організації, інших осіб, інших злочинних груп.

Основними сферами активності злочинних організацій є вимагання, контроль підпільного виробництва, контрабанда (алкогольні напої, тютюнові вироби, зброя, підакцизні товари), проституція, наркобізнес. Локальними та побічними сферами є викрадення людей, престижних автомобілів із метою викупу, торгівля людьми, розбійні напади, фізичне усунення конкурентів і тих, хто тим чи тим чином заважають цій діяльності.

Правоохоронна практика свідчить, що злочинні організації відрізняються одна від одної залежно від способу утворення.

Динаміка загальної та організованої злочинності в останні 20 років привела до суттєвих змін у кримінально-психологічному портреті банди. Якщо раніше банди функціонували самостійно, то зараз таке формування стає обов'язковою складовою злочинних організацій і спільнот. Значно розширилася злочинна спеціалізація, а бандитські дії почали поєднуватися з іншими видами злочинів і навіть підпорядковуватися їм.

1. Компетенція експерта психолога

Закон надає експертові ряд прав, які є найважливішими юридичними гарантіями сумлінності його експертних досліджень і правдивості висновків, що даються.

Проводити психологічну експертизу слід за наявності загальної підстави до її призначення, а вибір вигляду експертизи залежить від специфіки правової природи справи, що розглядається судом.

Отже, в першу чергу потрібно знати підставу, по якій призначена психологічна експертиза, і уміти відрізняти його від підстав призначення інших видів експертиз за визначенням психічного стану особи. Але загального законодавчо установленного підстави виробництва судових експертиз (необхідність в спеціальних пізнаннях для роз'яснення тих, що виникають при розгляді справи питань) недостатньо. Необхідно його конкретизувати. Спираючись на наявні в психології розробки, такою підставою слід вважати наявність в суду (судді) сумнівів в здатності громадянина (суб'єкта) правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати що мають значення для справи обставини.

Успішна діяльність експерта-психолога залежить від забезпечення його необхідними матеріалами. З цією метою закон наділив експерта правом заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновків. Подібне клопотання експерт може (усно або письмово) заявляти як у момент оголошення постанови про призначення експертизи, так і в ході її виробництва. Необхідно, щоб експерт вказав, які саме додаткові матеріали і для виробництва яких досліджень йому потрібні.

Відповідно до ст. 82 УПК РСФСР експерт-психолог, що не отримав всіх необхідних матеріалів, у письмовій формі повідомляє особу, що призначила експертизу, про неможливість дати висновок до здобуття матеріалів в повному об'ємі. Якщо вимога експерта не задовольняється, то матеріали експертизи залишаються без виконання.