35290 (Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України), страница 2

Описание файла

Документ из архива "Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "35290"

Текст 2 страницы из документа "35290"

Адміністративний процес згідно з визначенням, яке міститься у п. 5 ст. 3 Кодексу, становлять правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Однак, на думку проф. Селіванова А.О., через це не дуже вдале з правової точки зору формулювання обмежується простір для науково-практичної перспективи щодо формування складної концепції адміністративного процесу, зважаючи на значний нормативний обсяг регулювання у майбутньому адміністративно-правових (публічних) відносин.

Перший висновок, який одразу слід зробити, з’ясовуючи сутність адміністративного судочинства, це позбавлення його деліктної складової, коли юрисдикційна діяльність з метою застосування заходів примусу до фізичних або юридичних осіб (точка зору I.П. Голосніченка) при вирішенні індивідуально-конкретних справ не належить до його компетенції, оскільки може здійснюватись, як правило, чисельним складом уповноважених на це посадових осіб [7; с. 120].

Другий висновок, який спонукає до запровадження адміністративної юстиції, стосується підвищення ефективності правосуддя, коли можна оскаржити до суду всі рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень (органів влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб), що дає впевненість громадянам та юридичним особам, що їхні права і свободи, можливості у сфері здійснення повноважень, права економічного і соціального характеру, виборчі права та інші можна захистити в суді. Отже, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності (державного управління) захист законних прав та інтересів здійснює судова влада, яка є кінцевою інстанцією у вирішенні спорів про право.

Третій висновок стосується нових можливостей, які надає адміністративна юстиція у забезпеченні доступу до правосуддя громадянам, які отримали процесуальну можливість звертатися за захистом своїх прав до суду як кінцевої ланки у застосуванні впливу на бюрократію. Але саме в цьому може бути небезпека, якщо неефективність роботи суду блокуватиме проведення адміністративної реформи і боротьбу з адміністративним свавіллям (корупція, адміністративні перепони тощо). Якщо таке станеться в адміністративному судочинстві, то це негативно позначиться на довірі до органів правосуддя, що гальмуватиме розвиток позитивних суспільних відносин. Коли ж адміністративна юстиція швидко подолає шлях до свого становлення, це дасть змогу державі забезпечити правову, конституційну безпеку громадянам, суспільству і державі, оскільки спори з органами влади вирішуватимуть з позицій верховенства права, що усуває соціальну базу для виникнення конфліктів, протистоянь, непокори людей владі. Отже, відомий постулат про те, що без належної, чесної адміністративної юстиції влада легко перетворюється у деспотію, нині все ще актуальний [5].

Запровадження адміністративного судочинства викликає появу нових поглядів на теорію адміністративного процесу, що зумовлено загальними тенденціями у розвитку управлінської правової системи, а це стосується і розвитку системи правових галузей. У цьому сенсі можна лише підкреслити, що за останні 15 років активно і доволі успішно провадиться обговорення в Україні, а особливо в Росії, щодо проблем формування в правових системах нових галузевих інституцій (галузей і підгалузей права). Однак практика засвідчила, що до числа найактуальніших проблем теорії правових інституцій належить, насамперед, теорія юридичного процесу, його розуміння відповідно до рис та характеристики, структурної побудови та основних видів.

Якщо проаналізувати структурну будову нового КАС, то можна впевнено стверджувати, що з його появою розпочинається стадія принципового оновлення і змін всього процесуального законодавства.

Щодо адміністративного судочинства, то слід уважно проаналізувати і виокремити його головну спрямованість, що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а має судову правозахисну сутність адміністративного судочинства в структурі адміністративного процесу. Це дає можливість визначити його спеціальне призначення — процесуально-контрольна діяльність судів у сфері публічної влади. Російські вчені, зокрема, Ю.М. Старилов, схиляються саме до такої точки зору, відмічаючи, що на інститут адміністративного процесу необхідно зважати, як на адміністративне судочинство (адміністративну юстицію). Таким чином, судова влада, беручи до уваги конституційний принцип розподілу влад, існує у своїй процесуальній формі, коли здійснюється юридичний процес.

При цьому різні за предметом розгляду спори (цивільні, кримінальні, справи про адміністративну відповідальність) безпосередньо пов’язані з юридичним процесом: цивільним, кримінальним, адміністративним провадженням, що безпосередньо стосується судочинства. Водночас саме адміністративне судочинство у сфері публічного управління залишалося без законодавчого регулювання і за його відсутності громадяни змушені були звертатися до відповідних норм (глави 31, 31-А ЦПК у редакції 2004 р.), оспорюючи дії чи бездіяльність та акти органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Більше того, до адміністративного процесу з невідомих причин належало дисциплінарне провадження, що жодним чином не можна пояснити з позицій правосуддя у сфері публічного управління.

На погляд проф. Селіванова А.О., вагомою обставиною, що стосується діяльності суб’єктів владних повноважень, які діють в сфері публічного управління, є врахування специфіки адміністративного судочинства. Предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність органу публічної влади, тому важливо було б встановити, що як відповідач (сторона) у справі може залучатися судом не тільки певний державний орган або його посадова особа, а й Україна як держава загалом. Це випливає і з практики Європейського суду з прав людини. За нинішніх умов це цілком можливо, оскільки у вітчизняному судочинстві передбачено предметну підсудність у спорах, пов’язаних із порушенням виборчих прав громадян, правом на участь у референдумі, надання громадянства і виду на проживання, у спорах про визнання громадянина інвалідом, учасником бойових дій на захист Вітчизни, про надання пенсійних пільг, вилучення майна для державних потреб тощо.

Можна констатувати, що поява адміністративної юстиції у вигляді судів (суддів), апеляційної інстанції та Вищого адміністративного суду України забезпечена правилами адміністративного судочинства і цей вид судового контролю за публічною владою вже певним чином розвивається. Проте однією з основних проблем у цьому процесі є формування судового корпусу із авторитетних, незалежних від влади суддів, які б мали спеціальні знання, належну теоретичну і практичну підготовку в сфері застосування закону при вирішенні спорів, пов’язаних з адміністративно-правовими відносинами. Спеціалізований адміністративний суд — це вимога життя щодо існування окремої судової ланки.

У справді демократичному суспільстві громадянин вправі судитися з владою, із самою державою. Кілька десятиліть тому такий «спір» міг бути тільки у формі скарги до вищестоящого органу тієї ж самої влади. Створювалися офіційні бюро скарг, прийматися політичні рішення про роботу з листами, скаргами трудящих. Позитивних моментів в такому порядку дійсно було чимало, оскільки існував спеціальний закон, але все це було знову пов’язано з чиновниками публічної адміністрації, що породжувало протекціонізм, хабарництво, пряму залежність громадянина від органу державного управління.

Поява КАС дає можливість створити повноцінні процедури розгляду позовів, а не скарг громадян, в ньому визначені основоположні загальні принципи і порядок здійснення судочинства, передбачені норми, якими регулюються права та обов’язки осіб, котрі беруть участь у процесі, порядок апеляції і касації, а також судового нагляду Верховним Судом України щодо перегляду судових рішень адміністративних судів за винятковими обставинами. Це сприяє виробленню такого механізму, який передбачав би доступ кожного громадянина до правосуддя, тобто до судового вирішення його спору з владою [5].

Таким чином, головним висновком, що випливає з аналізу адміністративного судочинства як важливого інституту здійснення судової влади, є те, що розвиток цього інституту перебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питання судоустрою і здійснення судочинства. Формування адміністративних судів відповідає потребам побудови правової держави, в якій мають бути встановлені та забезпечені публічні інтереси, що означатиме необхідність піклування держави про судово-правовий захист суб’єктивних публічних прав і свобод громадян і юридичних осіб.

ВИСНОВКИ

Наша держава вже протягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державного управління та судочинства, яка стане близько до потреб людини, а пріоритетом її діяльності буде служіння народу, національним інтересам.

З набранням чинності з 1 вересня 2005 року Кодексом адміністративного судочинства України розпочалося практичне функціонування національної системи адміністративної юстиції.

Сучасні українські вчені визначають адміністративне судочинство як систему принципів та адміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правових відносин між суб’єктами права (фізичні та юридичні особи) у сфері здійснення владних управлінських функцій.

В Україні питанням адміністративної юстиції взагалі, та адміністративного судочинства зокрема, присвячені праці таких науковців і практиків як: А.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчук, Ю.П. Битяк, В.Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.М. Горшенев, Ю.М. Грошевий, С.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, В.В. Копейчиков, А.П. Коренєв, Є.Б. Кубко, В.М. Марчук, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І.М. Пахомов, П.М. Рабінович, В.І. Ремньов, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, В.Д. Сорокін, В.С. Стефаник, В.Я. Тацій, Ю.А. Тихомиров, М.М. Тищенко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Шишкін та інші вчені

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Ці завдання співпадають із загальними завданнями правосуддя як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад. Безпосереднім завданням адміністративної юстиції є вирішення адміністративно-правових спорів у сфері державної влади та управління. Спрямованість адміністративного судочинства визначає його сферу та об’єкт судового захисту у межах цього судочинства, а також відокремлює дане судочинство від інших його форм. Отже, виокремивши його головну спрямованість, що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а має судову правозахисну сутність адміністративного судочинства в структурі адміністративного процесу, можна дійти висновку щодо функціонального призначення адміністративного судочинства, більшість вчених вбачають його специфіку саме у функції судового контролю, але й не виключають існування функції правосуддя.

Особливістю адміністративного судочинства, на відміну від цивільного, є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача — орган публічної влади (посадову особу)

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, головним висновком, що випливає з аналізу адміністративного судочинства як важливого інституту здійснення судової влади, є те, що розвиток цього інституту перебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питання судоустрою і здійснення судочинства. Формування адміністративних судів відповідає потребам побудови правової держави, в якій мають бути встановлені та забезпечені публічні інтереси, що означатиме необхідність піклування держави про судово-правовий захист суб’єктивних публічних прав і свобод громадян і юридичних осіб

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Конституція України: за станом на 1 вересня 2010 р. / [Електронний ресурс] : http//www.rada.gov.ua

  2. Перепелюк В.Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики / В. Перепелюк. – К.: Конус-Ю, 2003. – 272 с. – с. 86-88

  3. Янюк Н. Щодо адміністративного судочинства: адміністративний позов чи адміністративна скарга? / Наталя Янюк // Право України. – 2003. – №8. – с. 16

  4. Селіванов А.О. Судове право: нова галузь права чи теоретична думка? / А.О. Селіванов // Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 6. – с.10

  5. Селіванов А.О. Адмiнiстративне судочинство - новий інститут реалiзацiї судової влади. Проблеми судово-правової реформи / А.О. Селіванов // [Електронний ресурс] : http://www.viaduk.net/clients/vs.nsf/0/1F84B04D473311CEC32570BD00232346?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=1F84B04D473311CEC32570BD00232346&Count=500&

  6. Старилов Ю.М. Административная юстиция (теория, история, перспективы) / Ю.М. Старилов. – М. – 2001. – с.235. – с.107, 108

  7. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред. Голосніченка І.П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с. – с. 120-122