35290 (Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України)

7

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

1.1 Історія розвитку інституту адміністративного судочинства в Україні

1.2 Погляди сучасних українських вчених на сутність адміністративного судочинства

1.3 Значення досліджень сутності адміністративної юстиції в Україні та їх місце в сучасній науковій діяльності

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А.О.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Стаття 55 Конституції України проголошує, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом, а тому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [1].

Соціальний, правовий, економічний захист громадян, забезпечення прав и свобод людини та громадянина - це найважливіша конституційна функція держави. Реалізація цього положення значною мірою залежить від державного управління та адміністративного судочинства. А, враховуючи, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, розробка питання адміністративного судочинства є надзвичайно важливою.

В даний період часу Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує головні принципи будь-якої правової держави.

Питанням адміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені як Н. Саліщева, В. Сорокін, Б. Лазарєв, Ю. Козлов, Ю. Старилов. Нові тенденції відображені у працях В. Авер'янова, А. Селіванова, В. Стефанюка, Ю. Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, В.Г. Перепелюка, М.М. Тищенка та ін..

Метою даного дослідження являється теоретико-методологічне та практичне обґрунтування мети та завдань адміністративного судочинства в Україні.

Виходячи з мети, завданнями дослідження є:

1) загальна характеристика історії становлення інституту адміністративного судочинства;

2) визначення поняття адміністративного судочинства з точки зору сучасних українських вчених;

3) виявлення завдань та функцій адміністративного судочинства;

4) аналіз поглядів доктора юридичних наук, професора Анатолія Олександровича Селіванова на сутність адміністративного судочинства.

Об’єктом дослідження виступає теоретично-правовий аспект адміністративного судочинства.

Предметом дослідження являються адміністративно-правові відносини, які виникають у зв’язку із провадженням адміністративних справ.

У ході дослідження застосовувалися такі методи дослідження: історичний, порівняльно-правовий метод, метод системного аналізу, узагальнення та систематизації.

Сьогодні проблеми становлення і розвитку адміністративного судочинства як складової адміністративного процесу є предметом активних дискусій, що безперечно свідчить про актуальність даної теми.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Адміністративне судочинство є формою здійснення адміністративної юстиції. Інститут адміністративної юстиції являє собою один з найбільш демократичних інститутів адміністративного права, засіб захисту прав громадян притаманний правовим демократичним державам, до співтовариства яких прагне Україна.

1.1 Історія розвитку інституту адміністративного судочинства в Україні

Наша держава вже протягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державного управління, яка стане близько до потреб людини, а пріоритетом її діяльності буде служіння народу, національним інтересам.

Ще Гетьман України Пилип Орлик, у своїй праці «Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорізького»(1710 р.), заклав ідею природного права і договірного походження держави, згідно з якою народ України укладає договір з гетьманом, передаючи йому частину своїх прав свобод заради забезпечення внутрішньої злагоди і зовнішньої безпеки держави. У документі сформульовано засади розподілу представницької і виконавчої влади та незалежності суду, який має підкорятися лише закону. Пізніше ідеї справедливості, свободи, рівності і братерства звучали в документах Кирило-Мефодіївського товариства (1845-1847). Наступні кроки до гармонійного суспільства зробили великі українці Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський.

Першим кроком на шляху створення системи адміністративної юстиції України було прийняття у 1992 році Концепції судово-правової реформи. З 1996 року, робочою групою на чолі з Першим заступником Голови Верховного Суду України В. Стефанюком, почалась підготовка проекту Адміністративно-процесуального кодексу. Наукове обґрунтування цього важливого документу, забезпечували такі видатні українські вчені і фахівці своєї справи, як В.Б. Авер`янов, В.І Андрєйцев, Ю.П. Битяк, Р.А. Калюжний, В.К. Колпаков, В.В. Копєйчиков, В.Г. Перепелюк та інші. Своїми дослідженнями, через огляд історичного становлення суті адміністративного судочинства, фахівці створили теоретичну базу інституту адміністративного судочинства в Україні як нової галузі права [2; с. 86].

Тривалий час основна дискусія виникала з приводу доцільності запровадження в Україні системи адміністративного судочинства. Проте після прийняття Закону України від 7 лютого 2002 р. „Про судоустрій України”, який визначив систему адміністративних судів в Україні, акценти цієї проблеми змістилися у напрямі дослідження процесуальних питань, які потребують вирішення, аби механізм адміністративного судочинства запрацював [3; с. 16]. Результатом багаторічної творчої діяльності колективу суддів, вчених-юристів, адвокатів, котрі були членами групи Кабінету Міністрів України з розробки першого Адміністративно-процесуального кодексу України, став остаточно підготовлений проект закону, який було внесено народними депутатами України на розгляд Верховної Ради України, за підсумками якого 6 липня 2005 р. його прийнято як Кодекс адміністративного судочинства України. Кодекс набрав чинності з 1 вересня цього ж року. З прийняттям цього нормативно-правового акта фактично завершився перший етап процесу правового забезпечення діяльності адміністративних судів України [2; с. 88].

1.2 Погляди сучасних українських вчених на сутність адміністративного судочинства

Серед гілок влади, які приймають участь у реалізації такої державної функції як забезпечення й захист прав і свобод людини, підкреслює Ю.М. Грошевий, центральне місце в усьому правозахисному механізмі відводиться суду. Реальність судового захисту, продовжує вчений, обумовлена справжньою самостійністю судової влади й незалежністю суддів як основи гарантій прав і свобод громадян.

В Україні питанням адміністративної юстиції взагалі, та адміністративного судочинства зокрема, присвячені праці таких науковців і практиків як: А.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчук, Ю.П. Битяк, В.Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.М. Горшенев, Ю.М. Грошевий, С.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, В.В. Копейчиков, А.П. Коренєв, Є.Б. Кубко, В.М. Марчук, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко, І.М. Пахомов, П.М. Рабінович, В.І. Ремньов, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, В.Д. Сорокін, В.С. Стефаник, В.Я. Тацій, Ю.А. Тихомиров, М.М. Тищенко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Шишкін та інші вчені.

Щодо функціонального призначення адміністративної юстиції, то у літературі в залежності від змісту і характеру виокремлюють:

– основні й додаткові функції адміністративної юстиції – до перших відносять правозахисну, до другої – правоохоронну;

– допоміжні – найвагомішою допоміжною функцією називають контрольну. Поряд з цим виокремлюють також право поновлювальну, превенційну, виховну і юрисдикційну;

– факультативні та специфічні – до них відносять консультативну, правотворчу, управлінського спрямування й політичну.

В.В. Скітович піддає сумніву, що у адміністративної юстиції є функція правосуддя. Інші автори не виключають існування цієї функції, хоча, все ж таки, саме в судовому контролі бачать специфіку адміністративного судочинства.

На думку більшості вчених, в першу чергу органи адміністративної юстиції (або такі, що виконують її функції) мають забезпечувати захист прав громадян і юридичних осіб, шляхом розв’язання адміністративно-правових спорів, чим, нарешті, забезпечується законність у сфері державного управління. Вони оцінюють правомірність актів та дій, застосовують право до встановлених юридичних фактів і виносять рішення щодо прав, свобод і законних інтересів осіб, а шляхом визнання акта незаконним і його скасування здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Можливість здійснювати обидві функції – правосуддя і контролю – при чому у специфічній сфері – сфері державного управління й місцевого самоврядування – і обумовлює специфіку адміністративного судочинства. Адміністративне судочинство слугує як інтересам окремих осіб, так і інтересам держави, суспільства в цілому.

Сьогодні не виникає питання бути чи не бути адміністративній юстиції в Україні та щодо її організаційної форми. Найбільш проблемним і маючим найвагоміше значення залишається процесуальний аспект цього інституту.

Правова проблема, що безпосередньо стосується адміністративної юстиції, яку має сформувати держава, зазначає А.О. Селіванов, полягає у виборі необхідних правил процесуального характеру (це головна риса і відмінність адміністративно-судового розгляду).

Зміст інституту адміністративної юстиції, підкреслює Ю.С. Педько, передбачає відповідне судове провадження, в якому у визначеному законом процесуальному порядку здійснюється розгляд адміністративних спорів.

1.3 Значення досліджень сутності адміністративної юстиції в Україні та їх місце в сучасній науковій діяльності

Роль і місце адміністративної юстиції в правовій системі надзвичайно істотна. Проблема наукового дослідження сутності адміністративної юстиції має нині велике теоретичне і практичне значення: вона концентрує у собі не тільки історичні та суто юридичні, а й сучасні соціально-політичні аспекти вітчизняної юридичної науки.

Відомо, що результатом юридичної наукової творчості є, насамперед, теоретичні ідеї про суд і судову діяльність. Вони впливають на праворозуміння категорії судового права, але не на розвиток законодавства про судовий устрій та організацію судової влади. Для доктрини судового права принципове значення мають її дієвість, визнання, обсяг розповсюдження і впливу на суспільні відносини, що визначає самодостатність цього явища.

Доктрина за змістом і метою — схвалене наукою вчення, яке асоціюється із поняттям «школа правової думки (концепції)» або з авторитетним юристом. Тому наука є джерелом доктрини. Під час здійснення правосуддя судді звертаються до авторитетних наукових джерел (науково-практичних коментарів Конституції України, кодексів галузевого права, процесуальних законів), що формує їх суддівське уявлення у конкретних справах щодо правових явищ, правовідносин, правового статусу суб’єктів права тощо. Юридична наука значною мірою впливає на судову діяльність, але не може сприйматись як вирішальна у праворозумінні через дискусійність. Принципи та ідеї мають для судової діяльності важливе методологічне значення, тому що вони пов’язані з аналогією права, але доктрина завжди базується відповідно до волі законодавця на юридичній силі норм, які мають бути застосовані судом. Саме тому доктринальний підхід у судовій діяльності (щодо предмета судового права) повинен мати свою методологічну базу.

У сучасному вітчизняному правознавстві створено передумови для формування нових поглядів вчених-юристів на зміст і форми судової діяльності, контрольні функції судової влади, застосування доктринальних підходів у здійсненні правосуддя як форми правозастосування і правотворчості, а спрямування змісту судових актів пропонується розглядати як виконання безпосередньо регулюючої функції стосовно учасників (сторін) судового процесу [4; с. 10].

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А.О.

Досліджуючи Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС), проф.. Селіванов А.О. звертає увагу на те, що вже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу [5]. На відміну від позиції російських вчених, які досліджують проблеми адміністративної юстиції (Ю.М. Старилов та інші), ми розрізняємо вказані категорії, оскільки головний смисл і завдання адміністративного судочинства — забезпечити дотримання принципу верховенства права у відносинах між публічними органами державної влади та місцевого самоврядування з людиною і громадянином, при цьому враховувати міжнародні зобов’язання України та практику Європейського суду з прав людини [6; с. 107]. Нормативні положення Конституції України про здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства є конституційно-правовим базисом, на основі якого відбуватиметься формування адміністративної юстиції в Україні як організаційно-правової форми здійснення права на судовий захист незалежним і неупередженим судом.

Отже, адміністративне судочинство слід визначити як систему принципів та адміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правових відносин між суб’єктами права (фізичні та юридичні особи) у сфері здійснення владних управлінських функцій. З цього випливає, що сучасне адміністративне судочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб. Таким чином, законодавець з прийняттям КАС відкрив шлях становленню нового процесуального судочинства у сфері судового контролю за публічним управлінням, втілюючи в життя пріоритет конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.