34185 (Товариства та співдружності в державному устрої зарубіжних країн. Законодавча влада в США), страница 2

Конфедерації формуються на наступних принципах: утворення конфедерацій здійснюється на основі відповідних договорів, це може бути військовий, економічний, митний союз або їх сукупність; володіння членами конфедерації суверенітетом (ніякі вирішення конфедеративної влади не мають сили без згоди членів конфедерації); право на вільний вихід з складу конфедерації її суб'єктів; право відмови суб'єктів конфедерації від визнання або застосування актів союзної влади [акти органів конфедерації, в усякому разі, акти законодавчої і старанної влади, не діють безпосередньо на територіях держав – суб'єктів конфедерації, а потребують підтвердження (ратифікації) їх відповідними органами, які можуть їх і нуллифицировать, тобто відхилити]; обмежений круг предметів ведення конфедерації (питання війни і миру, зовнішньої політики, формування армії і загальної системи комунікацій, вирішення суперечок між членами конфедерації, причому розширення переліку можливе тільки з відома всіх членів конфедерації); формування тільки тих державних органів, які вирішують особливо обумовлені в договорах завдання; відсутність у державних органів, що постійно діють, конфедерації владних повноважень; формування парламенту конфедерації представницькими органами її суб'єктів, що означає обов'язковість для членів парламенту неухильно слідувати рекомендаціям і вказівкам цих органів; формування бюджету конфедерації за рахунок добровільних внесків; відсутність у конфедерації права безпосереднього оподаткування; право суб'єктів конфедерації на встановлення митних і інших обмежень, на обмеження вільного руху осіб, товарів, послуг, капіталів; відсутність, як правило, єдиної системи грошового звернення; набір (що нерідко мають подвійне підпорядкування) військових формувань суб'єктами конфедерації; відсутність союзного громадянства.

Спроби утворити конфедеративний союз в світовій практиці робилися не одного разу. Звертаючись до історичного минулого, нагадаємо, що конфедераціями були Рейнська Конфедерація (1254–1350 рр.), ліга (1367–1669 рр.) Ганзейськая, Швейцарська Конфедерація (1291–1798 рр., 1815–1848 рр.), конфедерація в Нідерландах – Республіка Сполучених провінцій (1579–1795 рр.). Конфедерація Сполучені штати Америки (1781–1787 рр.), німецький союз (1815–1866 рр.), Конфедеративні штати Америки (1861–1865 рр.), що утворилися під час громадянської війни в США. У грудні 1981 р. Республіка Сенегал і Республіка Гамбія підписали Пакт про створення Конфедерації Сенегамбія. Обидві держави ратифікували Пакт, після чого він набув чинності. В рамках Пакту передбачалося, що держави встановлюють протоколами застосування реалізацію зазначених цілей. Для їх реалізації було поміщено 17 протоколів, серед найбільш істотних – про об'єднання сил оборони і безпеки, про координацію політики в області інформації, про координацію в області міжнародної політики, про економічний союз і ін. У Конфедерації були створені найвищі органи для координації сумісних дій і вирішення поставлених цілей: Президент і Віце-президент Конфедерації, Рада міністрів Конфедерації, Конфедеральноє збори. Президент за узгодженням з Віце-президентом визначає політику Конфедерації в області оборони і безпеки, проводить призначення на всі конфедеральные посади, розпоряджається озброєними силами і силами безпеки Конфедерації. Головою Ради міністрів Конфедерациі Сенегамбія є Президент, а заступником Голови Ради міністрів – Віце-президент. Рада міністрів складається з членів, які призначаються Президентом Конфедерації за узгодженням з Віце-президентом. Конфедеральні збори складаються з депутатів, які обираються Палатою представників Гамбії (1/3) і Національними зборами Сенегалу (2/3) зі своїх членів. Зі свого складу Конфедеральні збори обирають голову. Вся діяльність даного органу встановлюється внутрішнім регламентом. Президент Конфедерації може поставити на голосування Конфедеральних зборів будь-який проект, що має для Конфедерації важливе економічне, соціальне і фінансове значення. Конфедеральні збори повинні були збиратися двічі в рік і надавати доповідь про діяльність Конфедерації Президентові і Віце-президентові Конфедерації, а також державам – учасникам союзу. Після цього повинна скликатися Конференція представників урядів держав для зміни Пакту, якщо того вимагала одна з держав. Кожна держава володіла правом укладати міжнародні угоди відповідно до своєї конституції. Конфедерація проіснувала до жовтня 1989 р. і розпалася із-за небажання Гамбії піти на створення нічим не обмеженого митного союзу. Така ж доля спіткала в 1961 р. Об'єднану Арабську Республіку, створену Єгиптом і Сирією в 1958 р.

Не можна не обернути уваги на позиції дослідників в питанні про конфедеративних союзах на сучасному світі, де є видимою еволюція поглядів. На думку A.M. Осаве-люка: «Європейський союз несе в собі риси не тільки конфедеративні, але навіть вже і федеральні, оскільки деякі акти органів Союзу мають пряму дію на територіях государств-членов» 1.

М.Ф. Диваків рахує, що «сильно нагадує конфедерацію військовий союз НАТО… Дуже схоже на конфедерацію об'єднання держав під назвою Європейський союз (ЄС), об'єднуюче більшість країн Європи». Далі автор робить висновок, що «ці об'єднання – класичні конфедерації».

На думку Ю.А. Тихомірова, ув'язнений в квітні 1996 р. Договір про утворення Співтовариства Росії і Білорусії (у 1997 р. перетворено в Союз) «дає ілюстрацію різновиду розвиненішої конфедерации» ^.

К.В. Арановський вважає, що «в даний час не можна безумовно затверджувати про існування якій-небудь конфедерації». Разом з тим «ряд ознак дає привід розцінювати міждержавні об'єднувальні тенденції в Європі і на території колишнього СРСР як конфедеративні по своїй природе».

Позиція в.Е. Чиркина з даного питання полягає в тому, що: «В даний час по суті конфедераціями є Республіка Боснія і Герцеговина і Союзна держава Білорусії і Росії». Незначні елементи конституційно-правового регулювання має Британська Співдружність, властиві вони і Європейському союзу, а також, але в меншому об'ємі, СНД і Співдружності чотирьох держав – Білорусії, Казахстану, Киргизії і Росії. Але далі він схиляється до думки, що Союзній державі Білорусії і Росії властиві «елементи федерализма» 5.

На відміну від викладених позицій, думка Ю.І. Лейбо достатньо категорично. «В даний час», – пише автор – «конфедерацій в світі немає, проте конфедеративні елементи є у ряду союзів, наприклад Європейського союзу, Британської Співдружності, СНД».

Не можна не відмітити, що сучасні конфедеративні союзи виходять за традиційні рамки класичних конфедерацій минулого, вбираючи в себе риси і елементи федеральних держав, а також нові якості, обумовлені інтеграційними процесами, що відбуваються в світі.

1.2 Інші види союзів і співтовариств зарубіжних країн в сучасному інтеграційному процесі

Історичний і сучасний досвід взаємин держав свідчить, що, виходячи з єдності цілей, спільності історичного розвитку і інших об'єктивних причин, вони часто йдуть на тіснішу співпрацю, обираючи для цього прийнятні правові і організаційні форми. Так, тривалий термін існує Співдружність націй під егідою Великобританії.

На європейському континенті після Другої світової війни значне інтеграційне об'єднання було створене у зв'язку з підписанням 18 квітня 1951 р. Паризького договору (набув чинності 1 січня 1952 р.) про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Засновниками з'явилися Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН. Основними були цілі не політичні, а економічні: сприяти економічному розвитку, зайнятості населення, поліпшенню умов життя людей на основі використання переваг спільного ринку у сфері виробництва вугілля і сталі. Услід за цим в Римі 25 березня 1957 р. були підписані договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства по атомній енергії (Евратом). Основним завданням ЄЕС було забезпечення збалансованого економічного розвитку, зміцнення міждержавних зв'язків ради підвищення життєвого рівня людей. В рамках Європейського співтовариства в 1968 р. був створений Митний союз, що дозволило пом'якшити внутрішні митні бар'єри, ввести в дію єдиний митний тариф.

У 1972 р. в співтовариство вступила Великобританія, Ірландія, Данія, в 1979 р. – Греція, в 1986 р. – Іспанія і Португалія, що значно підвищило роль і вплив Співтовариства, а також дозволило об'єднати, а значить збільшити, сили по подоланню економічних труднощів.

У лютому 1986 р. держави – члени Співтовариства підписали Єдиний європейський акт. У нім вже йшла мова не тільки про єдину економічну, але і соціальну політику. У цьому акті також мовилося про ширше застосування правила ухвалення рішень не консенсусом, а кваліфікованою більшістю голосів.

7 лютого 1992 р. в голландському місті Маастріхт був
підписаний Договір про створення Європейського союзу. Введення
його в дію зажадало внесення змін до текстів національних конституцій, оскільки у ведення Союзу передавалися
ряд повноважень держав. Договір про створення Європейського
союзу в результаті ратифікації всіма державами – членами Європейських співтовариств набув чинності 1 листопада 1997 р.

Європейський союз створений для тіснішого економічного і соціального розвитку, захисту має рацію і свобод громадян, відстоювання загальних інтересів Союзу на міжнародній арені. Європейський союз увібрав в себе три доданків: 1) існуючі співтовариства (ЕОУС, ЄЕС, Евратом); 2) сумісну зовнішню політику безпеки; 3) співпраця поліції і судів.

8 2004 р. до складу ЄС прийнято 10 нових держав (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Кіпр, Мальта). В даний час ЄС включає 25 європейських держав. У жовтні 2004 р. після тривалої роботи над проектом, жарких обговорень підписаний Договір про
Конституцію для Європи.

8 грудня 1991 р. у зв'язку з розпадом СРСР було утворено Співдружність Незалежних Держав, куди спочатку увійшли Росія, Україна, Білорусь. Угода була ратифікована Верховними Радами Росії, України і Білорусі в грудні 1991 р. Одночасно був денонсований Договір 1922 р. про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Як відмічено в преамбулі і ст. 1 Угоди, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави – засновники Союзу РСР, що підписали Союзний Договір 1922 р., далі іменовані Високими Договірними Сторонами, констатують, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Ґрунтуючись на історичній спільності наших народів і зв'язках, що склалися між ними, враховуючи двосторонні договори, ув’язнені між Високими Договірними Сторонами, прагнучи побудувати демократичні правові держави, маючи намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і пошани державного суверенітету, невід'ємного права на самовизначення, принципів рівноправ'я і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних або будь-яких інших методів тиску, врегулювання спірних проблем погоджувальними засобами, інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, вважаючи, що подальший розвиток і зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідної співпраці між нашими державами відповідають корінним національним інтересам їх народів і служать справі миру і безпеки, підтверджуючи свою прихильність цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй, Завершального акту Хельсінкі і інших документів Наради по безпеці і співпраці в Європі, зобов'язуючись дотримувати загальновизнані міжнародні норми про права людини і народів, домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав.

Подальшим кроком до розширення Співдружності з'явилася зустріч в Алма-Аті і ухвалення 21 грудня 1991 р. Алма-атинській Декларації, в якій Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан і Україна підтвердили свою прихильність цілям і принципам Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав.

В даний час до СНД входять 12 з 15 республік колишнього СРСР, а саме: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. Прибалтійські республіки – Латвія, Литва, Естонія, в яких першими, до речі, і почали розвиватися відцентрові сили і які доклали багато зусиль для виходу з СРСР, до складу нової освіти не увійшли.

Створенню СНД даються різні оцінки, деколи протилежні: починаючи від змови керівників трьох республік, що виступили засновниками СНД, і закінчуючи констатацією того факту, що СНД – це не що інше, як можливість мирного «шлюборозлучного процесу» між колишніми республіками СРСР.

Цілями СНД є розвиток рівноправної і взаємовигідної співпраці своїх народів і держав в області політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, в гуманітарній і інших областях, сприяння широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримувати взаємні зобов'язання.

Держави – члени Співдружності узяли на себе зобов'язання співробітничати в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійсненні ефективних мерів скорочення озброєнь і військових витрат. Вони прагнуть до ліквідації всіх ядерних озброєнь, загального і повного роззброєння під строгим міжнародним контролем.

Слід визнати, що виконання ухвалених рішень в рамках СНД, особливо на першому етапі, знаходилося на низькому рівні. І в першу чергу це можна говорити про базовий документ – Угоду про освіту СНД. Так, згідно ст. 7, Високі Договірні Сторони визнають, що до сфери їх спільної діяльності, що реалізовується на рівноправній основі через загальні координуючі інститути Співдружності, відносяться:

• координація зовнішньополітичної діяльності;

• співпраця у формуванні і розвитку загального економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринку, в області митної політики;

• співпраця в розвитку систем транспорту і зв'язку;

• співпраця в області охорони навколишнього середовища, участь в створенні всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки;

• питання міграційної політики;

боротьба з організованою злочинністю.