31408 (Права, вільності і зобов’язання громадян України)

Контрольна робота

з дисципліни «Конституційне Право України»

тема № 1

«Права, вільності і зобов’язання

людини і громадянина»

Зміст

Вступ

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов’язків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави. Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи.

1.Основи конституційного статусу людини і громадянина на

Україні

Громадянином України, як і іншої держави, є не будь-яка людина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов’язки – перебуває в особливих правових зв’язках з Україною.

На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни утворюють її народ, який є правовою категорією. саме український народ відповідно до Конституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Відповідно до загально визначених норм міжнародного права, право на громадянство є невід’ємним правом кожної людини. це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24). Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України».

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов’язках. Отже, громадянство – це стійкий правовий взаємозв’язок між особою і державою, де обидва суб’єкти мають взаємні права та обов’язки.

Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.

Взаємні права та обов’язки особи та української держави передбачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть усі обов’язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мають неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб’єктів права, не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальний цілісність України. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації ними своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадян в усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів їхніх як всередині країни, так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, що проживають на території держави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на території іншої держави.

Громадянство як правове становище має певні характеристики: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про належність до громадян України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв’язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов’язків та відповідальності, який базується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Громадянство України як специфічний правовий зв’язок особи й української держави засновано на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України «Про громадянство України».

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону):

• принцип єдиного громадянства;

• принцип запобігання виникненню випадків без громадянства;

• принцип неможливості позбавлення громадянства України;

• принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства;

• принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя;

• рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

• збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України.

Одним із перших питань, що виникають в основі громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР. які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4. особи, які набули громадянство України відповідно до Законів України та міжнародних договорів України.

Згідно з п. 4 ст. 3 Закону «Про громадянство України» громадянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до нього.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме:

• за народженням;

• за територіальним походженням;

• внаслідок прийняття громадянства України;

• внаслідок поновлення громадянства України;

• внаслідок усиновлення;

• внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування;

• внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування;

• внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

• внаслідок встановлення батьківства;

• за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набувши громадянство України, особа, як правило, перебуває в ньому все життя. але об’єктивно можливо й припинення громадянства України.

Підстави припинення громадянства України є:

1. вихід з громадянства України;

2. втрата громадянства України;

3. припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Втрата громадянства України відбувається, насамперед, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави.

Крім того, громадянство України втрачається, якщо:

• іноземець набув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

• іноземець набув громадянства України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

• особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

• громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом України, Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними та консульськими установами України.

2. Громадські права і свободи людини і громадянина в Україні

Пріоритетними елементом системи основних прав і свобод людини і громадянина є громадські права і свободи людини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді називають особистими, в силу того, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

Певним невід’ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Право на життя не може бути скасовано чи обмежено ким-небудь. На вимогу Ради Європи Україна відмовилась від смертної кари як вищої міри покарання. кримінальний кодекс України 2001 р. скасував смертну кару.

Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов’язок захищати це право. Окрім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я та життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Істотним громадським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід’ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим, та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умов наукового характеру таких досліджень.

Наступним громадським правом, що закріплює Конституція України, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). це право передбачає, що ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Утім, Конституція передбачає, що у разі негайної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його, уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, такі затримання особи здійснюються в разі запобігання особливо тяжких злочинів.

Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб’єктів конституційно-правових відносин. Зокрема ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.