29250 (Найдавніші державні утворення і право на сучасних українських землях), страница 2

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли зберегти колишню помісну структуру управління.

Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в ІV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликгй групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта.

Про посилання аристократизації державного ладу свідчить і така немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини ІІІ ст. до н.е. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропону­валися приватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії ­проксенічні та почесні. Починаючи з середини ІІІ ст. до н.е., усі проксенії висуваються приватними особами, а почесні декрети - ­різними коленями магістратів, окремими чи їх сукупністю: архонта­ми, архонтами і колегією "семи", комісією сінедрів. Таким чином, приблизно з середини Ш ст. до н.е. прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти відповідних постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, за останніми ж резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромних проксенічних псефісмів.

В основу права міст Північного Причорномор'я було покладе­но правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які перебували у сфері впливу цих міст­-держав або проживали по сусідству з ними.

Основними джерелами права у зв'язку у цим були закон и народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій посадо­вих осіб, а також місцеві звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини існувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у приватній власності, так і в держав­ній. У Херсонесі, наприклад. Клери належали приватним особам, але могли бути і власністю держави. Про не свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби покро­вителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто

було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олек­сандра Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.

Розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгів­ля, роль купецтва в економічному житті міст - зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшість важливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відку­пщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, вказував розмір одер­жаної суми і разом з покупцем сплачував податок.

Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Прак­тикувалася тут і наймана праця.

Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічною пам'яткою як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До них можна віднести: змову, спроби повалення демократичного ладу, розголо­шення державної таємниці. Суворому покаранню піддавався кож­ний, хто зраджував ворогам місто або його володіння, замишляв щось проти Херсонеса або його громадян. Захищалася, зрозуміло, і приватна власність.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу обері­галося тут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.

Боспорське царство. У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки. Ви­никло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. У середині ІV ст. до н.е. після об’єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, шо займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса. Феодосія), невеличкі міські центри (Мір­мекій, Німфей, Kіммepік та ін.), а. крім того, - землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфсь­ких племен - основної частини населення Керченського півост­рова, тільки починався. Центром цієї території було місто Панті­капей (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економіч­ному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства.

Свого розквіту Боспорське царство досягає у ІV-ІІІ ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з ІІІ ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують, повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і Підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Бос­пору повернути не вдалося.

На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VІ Євпатор о6'єднав під своєю владою 6ільшість держав Північного Причорно­мор’я у тому числі і Боспорське царство. Шоправда, Боспор знахо­дився у складі Понтійської дсржави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VІ у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині ІІІ ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті ІV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйно­вано. 3 VІ ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На цьому його існування припинилося.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст­во, яке не тільки давало продукти харчування для власного населен­ня, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогос­подарських продуктів. Густа мережа сільських населень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового госпо­дарства, садів і городів. Жителі Боспору до ІІІ ст. до н.е. перетво­рили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство - у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивало­ся також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.

У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з провідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які оброб­ляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробни­цтво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї.

3 ІV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником антич­них товарів у північночорноморські степи.

Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви­магала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VІ ст. до н.е., інші боспорські міста - у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загаль­нодержавними .

Основним класовим поділом в Боспорському царстві був роз­кол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.

Пануючий клас складався з правителів з їx оточенням, чинов­ників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотсъкої знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер­жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп­лювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купу­вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс­ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського сус­пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залеж­ного населення. Звичайно - із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласни­ки. і все ж основною соціальною суперечністю Боспорського цар­ства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший ви­раз воно одержало у повстанні в Панпкапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Періса­да", Савмак - скіф за походженням.

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін­ним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких збігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Уcі вони вважалися архонтами Панпкапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової впади. У 438 р. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток. Коли його наступникам у ІV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів, Так, у середині ІV ст. до н.е. на боспорсь­кий престол вступили одночасно Спарток ІІ і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Под­війний титул зберігався до початку ІІІ ст. до н.е., доки Спарток ІІІ (304-284 рр. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демок­ратичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї Боспорська держава перероджувалась у мо­нархію.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськи­ми ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції. Прави­телів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земель­них угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга рим­лян", При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади - курульне крісло, скіпетр та ін. 3 початку ІІІ ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид ІІІ був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя - військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий цар­ський секретар.