24161 (Нафтова, нафтопереробна й газова промисловість України), страница 3

За п'ять місяців 2009 року на українському ринку нафтопродуктів не були досягнуті рівноваги попиту та пропозиції. За даними джерела в Міністерстві аграрної політики України, недостача палива під час посівної кампанії привела до катастрофічних наслідків: удалося засіяти не набагато більше 50% площ - це найгірший результат за десятиліття. І велика частина врожаю може бути загублена через дефіцит "горючки".

Гендиректор компанії "Українанафтосервіс" Іван Басараб, вважає, що ринку нафтопродуктів заважають нормально розвиватися постійно мінливе законодавство, утручання держави в діяльність трейдерів і виробників, недолік сировини на нафтопереробних заводах (НПЗ) і ринкова ціна пального, не покриваючої собівартості виробництва й імпорту.

Уряд поки всерйоз не приступило до рішення перерахованих проблем. Тим часом, за даними Державної митної служби, у березні імпорт складав 70% від рівня лютого, у квітні - половину, а в травні - лише 30% від лютневого. Це ще не ставить нафторинок на грань літньої кризи зразка минулого року, коли імпорт у червні складав не більш 10% лютневих обсягів, але аналогія просліджується. Ця тенденція збільшується скороченням імпортних постачань, ростом світових цін на нафту, сезонним подорожчання нафтопродуктів на внутрішньому ринку, диктаторською політикою фіскальних органів, частими і необґрунтованими перевірками торгуючих організацій, неузгодженою акцизною політикою.

І, нарешті, важлива причина, що провокує дефіцит палива, - недолік постачань нафти на НПЗ. Найбільше повно можливість рішення цієї проблеми описав Віктор Попов, президент компанії "Співдружність" (м. Херсон), що є акціонером ОАО "Херсонський НПК": "Ритмічність роботи заводів можлива при головній умові: вони повинні бути частиною вертикально-інтегрованих структур нафтових компаній. Чиїх - російських, казахських, інших - і на яких умовах - це окрема тема для переговорів. Уряд не повинний відходити від цих пріоритетів, працювати на відновлення і стабільність вітчизняних НПЗ, а не на сіюхвилинне наповнення бюджету чи ліквідацію дефіциту палива. Будуть стабільно працювати заводи - не буде ні дефіциту, ні заборгованості перед бюджетом".

3. Основні проблеми й перспективи розвитку нафтової, нафтопереробної та газової промисловості України

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому закономірно, що в усіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою інвестиції у паливно-енергетичний комплекс становлять близько 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим в економіці держави, значно впливає на рівень розвитку її економіки. У 2003 р. в Україні вироблялося 94 млн т умовного палива, а для нормального енергозабезпечення потрібно 250 млн т. Держава забезпечує енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів на 42%, у газі - на 15-20%, у вугіллі - на 80%, у нафті на 7-8%. Тому значну масу енергоносіїв доводиться імпортувати: вугілля - до 20 млн т, нафти - 28 млн т, газу 40-45 млрд м1 на рік, що за сучасними цінами становить 1,5 1 млрд гривень.

Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного продукту. З 1990 по 2003 р. виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 42,1%, видобуток нафти - на 26,4° о, газу - на 36%, вугілля - на 53,2%.

Високими темпами зростає потреба в різних видах енергії і палива при використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля.

Розміщення підприємств важкої Індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, значно залежить від забезпеченості паливом Переробка палива - основа формування промислових комплексів, особливо нафто- і вуглехімічних. Велику роль відіграє паливо як чинник формування промислових районів Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, впливає на спеціалізацію господарства району. Крім того, паливо використовується в енергетиці і є сировиною для виробництва різноманітних цінних продуктів. Наприклад, з нафти виробляють не тільки паливні матеріали, а й різні масла та мастила, пластмаси, мийні речовини, синтетичні волокна, добрива, а з природного газу-синтетичні спирти й білкові препарати, сірку Вугілля є цінною сировиною для виробництва пластмас, бензину, інших продуктів.

У структурі промисловості України на частку паливної припадає 15% вартості основних фондів І майже 8% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу, 11% вартості промислової продукції.

У 50-80-х роках в Україні видобуток палива, особливо газу, поступово зростав. У структурі споживання палива почала знижуватись частка вугілля й нафти і збільшуватись - газу. У 80-ті роки частка газу в структурі паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися. Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1987 р. Однак останніми роками абсолютні його розміри почали спадати переважно внаслідок погіршення гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільності роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важкого фінансового становища країни в цілому.

Збільшення витрат на видобуток і транспортування палива потребує обгрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ. Для їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники кінцевих витрат, які дають змогу визначити в розрізі України та її економічних районів суспільне виправданий верхній рівень витрат на виробництво окремих видів палива. За кінцевими витратами встановлюють рівень енергозабезпечення України в цілому та її окремих економічних районів.

У розміщенні паливної промисловості відбуваються постійні зміни, щодо зв'язано із завершенням виробітку одних родовищ та відкриттям і розробкою інших Більш рівномірному її розміщенню сприяли створення вугільної промисловості у західному регіоні України, нафтової і газової - у східному, буровугільних родовищ - у Черкаській та Житомирській областях. Підприємства подільських, південних областей та АР Крим працюють на привізному вугіллі.

Удосконалення паливного балансу України пов'язане передусім із значною диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів. У перспективі вирішуватиметься подвійне завдання: вдосконалення галузевої й територіальної структури паливного балансу та реконструювання розміщення основних споживачів палива, тобто зниження енергомістко-сті матеріального виробництва в енергодефіцитних районах для збалансованого видобутку і споживання палива в регіональному плані. Вдосконалення структури паливного балансу означає, що в перспективі для західних і південних районів України найекономічнішими будуть електроенергія АЕС, а для східних районів - вугілля Донбасу.

Висновки

В умовах діючого законодавства провідні нафтові компанії світу ведуть конкретні переговори щодо можливостей вкладання інвестицій в нафтогазовий комплекс України. Хоча «Закон про розподіл продукції» ще не прийнято, компанія «Брітіш Петролеум» виявила готовність вкладати кошти в розвідку та видобуток газу в Дніпровсько-Донецькій западині, компанія «Шелл» пропонує провести реконструкцію газотранспортної системи України.

Усвідомлюючи важливість залучення прямих зарубіжних інвестицій, Держнафтогазпром проводить активну роботу з реформування організаційної структури галузі, включаючи створення умов для акціонування підприємств.

Докладаються великі зусилля для залучення України до створення Євразійського транспортного «коридору» для поставки каспійської нафти в Україну та країни Центральної Європи. У формуванні даного «коридору» значна роль відводиться будівництву нафтотерміналу «Південний» та нафтопроводу «Одеса-Броди». На сьогодні побудовано близько 20 % першої черги терміналу і прокладено понад 160 км з 670 км нафтопроводу. Комітетом напрацьовано ряд конкретних заходів із стимулювання надходження інвестицій на реалізацію даного проекту.

Створення умов для надходження в Україну нафти з Азербайджану, Казахстану та країн Близького Сходу має для нашої країни стратегічне значення. Це сприятиме надходженню інвестицій і в нафтопереробну промисловість. Потенційний інвестор, вклавши кошти в реконструкцію НПЗ, матиме надійні шляхи постачання нафти і отримає власний ресурс нафтопродуктів для реалізації в Україні чи експорт.

Пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу та подальшого розвитку нафтогазової промисловості України будуть:

розгортання нафтогазопошукових робіт в українській частині акваторії Азовського моря та продовження робіт з освоєння вуглеводневих ресурсів північно-західної частини шельфу Чорного моря;

поповнення фонду експлуатаційних свердловин за рахунок буріння нових свердловин, виводу з бездіі та з консервації, відновлення обводнених та аварійних свердловин і організація видобутку з них нафти і газу з метою компенсації зменшення видобутку із старих, виснажених родовищ нафти і газу;

розробка та впровадження нових методів інтенсифікації видобутку нафти і газу та підвищення нафтогазоконденсатовіддачі продуктивних горизонтів з метою повнішого і ефективнішого використання розвіданих запасів нафти і газу;

освоєння серійного виробництва машинобудівними заводами Мінпром-політики і Держнафтогазпрому нових конкурентоздатних видів обладнання для буріння свердловин, видобутку, транспорту та переробки нафти і газу:

подальше нарощування випуску вітчизняними заводами приладів обліку споживання газу з доведенням їх кількості на кінець 2004 року до 1,6 млн. шт;

діагностичні обстеження технічного стану лінійної частини магістральних нафтогазопроводів, їх ремонт та реконструкція, заміна газоперекачувальних агрегатів на сучасніші з підвищеним (до 35 %) коефіцієнтом корисної дії і забезпечення на цій основі ефективності і надійності їх експлуатації.

Список використаної літератури

1. Єпіфанов А. Регіональна економіка: Навч. посіб. – К.: Наукова думка, 2005. – 311с.

2. Жук В.М., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України. Підручник. – К.: Кондор, 2009. – 296с.

3. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). – К.: Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 2004. – 185с.

4. Ковалевский В.В., Михайлюк Е.А., Семенов В.Ф. Размещение производительных сил: Курс лекций. – К.: Знання-пресс, 2007. – 405с.

5. Продуктивні сили економічних районів України / Б.М. Данилишин; Л.Г. Чернюк, О.В. Горська, М.І. Фащевський, М.П. Нікітюк, Д.В. Клиновий. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2005. – 520с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. проф. Є.П. Качана. – К.: ВД “Юридична книга”, 2007. – 552с.

7. Сазонець І.Л., Джинджоян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 320с.