24128 (Азербайджан сьогодні, історії нафтовидобутку)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА ПО ТЕМІ:

Азербайджан сьогодні, історії нафтовидобутку

ЗМІСТ

ВСТУП

«ЧОРНЕ ЗОЛОТО» ІМПЕРІЇ, історії нафтовидобутку

РОСІЙСЬКА ІСТОРІЯ ШВЕДСЬКОЇ СІМ'Ї

СУЧАСНИЙ АЗЕРБАЙДЖАН

НАФТОВІ КАМІННЯ

Грозненський ЗАПАС

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Видобуток нафти в Азербайджані нерозривно пов'язана початком нафтовидобутку, як у Росії, так і в усьому світі з XVIII століття. Якщо говорити про історію нафтовидобутку в Азербайджані, то не можна не розповісти про історію нафтовидобутку в цілому.

У своїй роботі я розповім про історію розвитку нафтовидобутку в Росії і Азербайджані, про роботу братів Нобелів, про творців нафтопроводу і танкерів для перевезення нафти.

Як історико-політичний розвиток країн Росії та Азербайджану не завжди благотворно впливає на розвиток нафтової галузі та економіку країн у цілому. Про сучасний Азербайджані, 70% території якого є потенціалом для розвитку нафтової та газової промисловості.Про розробку першого морського родовища «Нафтові камені» і втрати Грозненської нафти.

«ЧОРНЕ ЗОЛОТО» ІМПЕРІЇ, історії нафтовидобутку

Історія нафтовидобутку в нашій країні налічує не одне століття. А точніше - три. Як відомо, майже все хороше, так само як і погане, в Росії почалося з царя Петра Великого. Російська нафта не була винятком. Відомий навіть її формальний день народження. Перша російська газета "Ведомости", редактором якої був сам цар, 2 січня 1703 повідомляла: "З Казані пишуть, що на річці Соку знайшли багато нафти. Петро високо оцінив нафту, вважаючи, що цей мінерал, якщо не нам, то нашим нащадкам вельми корисний буде ". І мав рацію.

Практичне застосування нафти та продуктів її переробки в промисловості і в побуті виявилося залежно від стану науково-технічної думки. Нафтові родовища в ХVIII столітті відкривалися в Росії з завидною постійністю, але їх використання залишалося на самому примітивному рівні.

У 1721 році на річці Ухті в Пустозерській повіті інженер Григорій Черепанов знайшов нафтові джерела, але їх промислова розробка виявилася збитковою через високу собівартість. Однак, заводи по перегонці нафти в цьому районі все ж таки були побудовані двома купцями незалежно один від одного - Набатова і Прядуновим. Щоправда, зі смертю і першого, і другого організовані ними нафтові виробництва прийшли в занепад, а потім і зовсім були занедбані.

Як відомо, війни з-за нафти почалися не вчора. Росія воювала з турками через Баку і його околиць багато років. У 1806 році російські оволоділи цією територій, що було офіційно підтверджено Гюлістанський світом 1813 року. У 1821 році нафтові колодязі бакинських родовищ були віддані на відкуп купцю Мірзоєву. У 1823 році на Кавказі з'явився перший нафтоперегінний завод трьох братів-селян Дубініна в Моздоку, потім купців Воскобойникова в Балаханов і Кокорева в Сураханах (Азербайджан). З цього часу Росія щорічно видобувала близько 4000 тонн нафти в рік і займала почесне перше місце у світі. Аж до 1872 року діяла відкупна система, за якою родовища кожні чотири роки змінювали власників, так що росла собівартість, а інвестиції падали - гарантії продовження розробок не було ніяких.

У 1853 році у Львові сталася подія, якщо не перевернуло світ, то вже точно освітлювала його по-новому. Аптекарі Іван Лукасевич і Ян Зех винайшли безпечну гасову лампу. На інших підмосковних дачах вона в ході і понині. Керосиновое висвітлення в Росії, де майже 200 днів у році бувають темні і дуже довгі вечори, швидко увійшло в повсякденний побут. Виробництво гасу різко збільшилася. Так, тільки один завод Василя Кокорева в Сураханах щорічно переробляв 100 тисяч пудів нафти. Великі нафтопереробні підприємства з'явилися буквально скрізь, куди можна було транспортувати сиру нафту. Навіть у Москві діяв завод акціонерного товариства К. Зіллер. Багато підприємств переробляли понад 300 тисяч тонн нафти щорічно.

Взагалі-то в Росії аж до 1877 року більше користувалися американським гасом, але восени того пріснопам'ятного року міністр фінансів граф М.Х. Рейтери перевів на золоте числення стягування мит з імпортного гасу і в той же час відмінив казенний акциз зі своїх, російських підприємців. У результаті імпорт скоротився в п'ять разів, а виробництво гасу в Росії збільшилася в п'ятнадцять. Проте наша держава чомусь ніколи не любило курок, що несуть золоті яйця. Через 11 років на російську гас були накладені такі податки, що виробляти його стало собі в збиток. Втім, вітчизняні підприємці не сумували Вони перейшли на виробництво мазуту, і щорічно скарбниця стала втрачати 30 млн. рублів через зниження виробництва гасу.

Великий російський хімік Дмитро Іванович Менделєєв одним з перших в Росії зрозумів, що нафта - це невиправна джерело мінеральної сировини. "Нафта - не паливо, топити можна й асигнаціями", - писав він у зверненні до всіх нафтопромисловця, закликаючи їх зайнятися більш глибокою переробкою нафти і витягом з неї всіх найцінніших продуктів.

РОСІЙСЬКА ІСТОРІЯ ШВЕДСЬКОЇ СІМ'Ї

У другій половині ХІХ століття в Росії поступово складалися кілька нафтових імперій. Одна з них належала сімейству Нобелів, так що в Нобелівської премії чималу частку становлять саме російські гроші.

З середини XIX століття і аж до Жовтневої революції одну з найважливіших ролей у російській економіці грала сім'я Нобелів - міжнародних підприємців шведського походження. Вони багато в чому задавали тон в російському військово-промисловому комплексі, і вони ж стояли біля витоків російського паливно-енергетичного комплексу. На відміну від сучасних олігархів практично усі вони були не тільки бізнесменами, але і винахідниками. Нобелі не перерозподіляли, а створювали. Стратегія товариства братів Нобель з постачання паливом Росії була проста і визначалася, одним словом розмаху. Товариству належало 150 підприємств по збуту продукції з нафти. Більш того, "Товариство" так побудувало свою політику, що на нафту з вугілля поступово стали переходити залізниці - Курська, Рязанська, Вяземська.

У 1873 році на Кавказ приїхав представник молодшої гілки роду Роберт Нобель. Тоді якраз почався черговий криза, і ціна на пуд нафти впала з 45 до 2-3 копійок. Через п'ять років брати Роберт і Людвіг Нобелі володіли 7 з 301 загальноросійськими свердловинами, нафтоносними ділянками, нафтопроводом і першим у світі металевим танкером.

У 1879 році було створено "Товариство нафтових промислів братів Нобель" (скорочено "Бранобель"). Нафта добувалася на Апшеронському півострові, на території нинішнього Азербайджану, що входив тоді до складу Російської Імперії. Головна контора ж товариства "Бранобель" розташовувалася в Москві, в лівому крилі Політехнічного музею, недалеко від нинішнього Міністерства енергетики. Брати Нобелі не просто змогли незабаром зайняти лідируючі позиції в російському нафтовому бізнесі, але і вперше в світі впровадили в цій області безліч революційних технічних нововведень. Вони почали зливати нафту замість ям - в металеві цистерни. Вони ж створили перший танкерний флот на Волзі і Каспії.

Для них видатний російський інженер Шухов побудував перший промисловий нафтопровід. До цього ж нафта перевозилася в бурдюках бочках силами віслюків. Основними конкурентами Нобелів в кавказькому нафтовому бізнесі були міжнародні підприємці Ротшильди. З питання про те, чи припустимо вивозити з Росії сиру нафту, між ними розгорілася неабияка інформаційно-лобістська війна. У якій були задіяні всі: і тодішня російська преса, і великий російський хімік Дмитро Менделєєв, і імператор Олександр III. Нобелі були зацікавлені в тому, щоб нафта перероблялася в Росії, а на експорт йшов гас. Ротшильди домагалися зворотного. У нелегкій боротьбі перемогла протекціоністська точка зору. І при царях Росія сиру нафту не вивозила - тільки гас.

До кінця XIX століття Росія з видобутку нафти випередила тодішнього світового лідера - США. У 1901 році 53 відсотки нафти, видобутої у світі, видобувалося в Російській Імперії. 90 відсотків цієї видобутку контролювали Нобелі. У 1905 році на Бакинських нафтових промислах збунтували чорнороби-перси. На заклик ісламських фундаменталістів (попередників сьогоднішніх талібів) вони почали палити нафту і громити все навколо. Що було далі з російським капіталізмом, добре відомо всім. Сім'я Нобелів виїхала за кордон.

СУЧАСНИЙ АЗЕРБАЙДЖАН

Азербайджан знаходиться в східній частині Південного Кавказу, на березі Каспійського моря. Протяжність берегової лінії складає 713 км. Це колишня Радянська Соціалістична республіка, - один з найстаріших та найвідоміших регіонів видобутку нафти у світі. Суверенною державою Азербайджанська Республіка стала 18 жовтня 1991 року. Азербайджан має спільні кордони на півдні з Іраном і з Туреччиною, на півночі з Росією, на північно-заході з Грузією, на заході з Вірменією. Столиця Азербайджану - Баку. Великі міста - Мінгечаур, Сумгаїт, Гянджа, Нахічевань, Шеки, та ін. Глава держави - президент (з 1993 року по теперішній час - Гейдар Алієв). Законодавчий орган - однопалатний парламент (Міллі Меджліс). Національна валюта - манат.

Близько 70% території Азербайджанської Республіки вважаються перспективними на нафту і газ. Тому не дивно, що основа економіки республіки - нафтова і газова галузі, які знаходяться під контролем Державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки (ДНКАР). Президент ДНКАР в даний час - Натік Алієв. У частині Каспійського моря, що прилягає до території Азербайджану, виявлено та підготовлено до розробки близько 140 структур. Велика частина родовищ на суші відносяться до "старих", з високим показником виробленості запасів.

Азербайджан - одна з небагатьох колишніх радянських республік, яким вдалося залучити в якості інвесторів численні західні компанії. Переважна їх частина - нафтові компанії. На сьогоднішній день укладено 21 нафтове угоду із зарубіжними компаніями. Переважна більшість цих контрактів відноситься до проектів розробки каспійських (морських) родовищ. Сьогодні в реалізації цих угод беруть участь 30 нафтових компаній з 14 країн. Укладені угоди передбачають вкладення в нафтогазову промисловість Азербайджану близько 60 мільярдів доларів США. З цієї суми 4,5 млрд. вже інвестовані в країну.

Найвідомішим подібним контрактом, часто іменованим "контрактом століття", є 30-річний проект розробки трьох родовищ Азері-Чираг-Гюнешлі. Це був перший для Азербайджану контракт із західними компаніями з розробки морських родовищ, підписаний урядом Гейдара Алієва і консорціумом, очолюваним альянсом British Petroleum / Statoil. Хоча справедливості заради треба сказати, що переговори з інвесторами про розробку цих трьох родовищ були розпочаті першим президентом Азербайджану Аязом Муталібова ще на початку 90-х років, потім вони були продовжені урядом другого президента Абульфаза Ельчібея і завершені Гейдаром Алієвим підписанням контракту 20 вересня 1994 року. Запаси контрактних родовищ Азері-Чираг (вживається також написання Чираг)-Гюнешлі, за оцінками геологів, перевищують 500 млн. тонн нафти. До 1999 року, як склад консорціуму, так і розподіл часток у проекті значно змінилися.

Слідом за "контрактом століття" в Азербайджані в подальшому були підписані угоди про розвідку і розробку таких родовищ, як Карабах, Талише-Деніз, Ленкорань-Деніз, Шах-Деніз, Інама та ін

Вирішується основна проблема для нафтової галузі Азербайджану - доставка нафти, що видобувається на світові ринки. З цією метою за останні роки в Азербайджані розглядалося не менше десяти проектів будівництва трубопроводів. У 1999 р. підписано міждержавну угоду про транспортування Азербайджанської нафти до Туреччини так званий Основний експортний трубопровід - Баку-Тбілісі-Джейхан (Туреччина). Нафтопровід, що дозволяє транспортувати нафту з Закавказзя до Європи без участі Росії, був відкритий в минулому році. Його довжина складає 1767 кілометрів, з яких 1076 кілометрів прокладено територією Туреччини. Нафтопровід розрахований на транспортування до 50 мільйонів тонн каспійської нафти. Вартість проекту склала 4 мільярди доларів. Перша нафта пройшла по БТД в кінці травня 2006 року.

Також у 1999 році за участю Азербайджанської Республіки, Грузії та Україні був введений в експлуатацію нафтопровід Баку-Супса і термінал Супса, розташований на Чорноморському узбережжі Грузії. Через порт Супса почався експорт на світові ринки нафти, видобутої з родовища "Чираг", вперше азербайджанська нафта потекла не на північ, а на захід.

НАФТОВІ КАМІННЯ

Азербайджан вперше у світі став видобувати нафту у відкритому морі. Перша спроба висадки десанту на скелясту, в штормову погоду повністю заливається хвилями, що користується серед місцевих рибалок поганою славою групу острівців, була зроблена 14 листопада 1948 До острівців наблизилося невелике судно "Перемога", на борту якого знаходилися відомий азербайджанський геолог А. Алієв, фахівець з бурових робіт Ю. Оруджев і керівник створеного в 1947 р. об'єднання "Азнефтеразведка" С. Оруджев. Десанту вдалося висадитися на маленький острів, і незабаром на палях, вбитих у дно моря, були побудовані перші на Нафтових каменях бурова установка і будиночок для бурової бригади площею всього в 14 м2! З цієї робочої площадки майбутній Герой Соціалістичної Праці, легендарний Михайло Каверочкін і пробурив першу нафтову свердловину, яка дала 7 листопада 1949 довгоочікувану нафту з глибини 942 м. І вже в лютому 1951 р. перший танкер, заповнений нафтою Нафтових Каменів, став під розвантаження до причалу нафтоналивного порту Дюбенді. Ще через кілька місяців на глибині 20-25 м почалося планомірне будівництво естакад, бурових і технологічних майданчиків. Поверхня головній площі, на якій розмістилися електростанція, насосно-компресорний комплекс, допоміжні цехи, а на початку 60-х років і 5-9-поверхові житлові будинки для нафтовиків, склала 70 тис. м2. А загальна довжина естакад, цих "вулиць" виріс в море міста на палях, перевищує сьогодні 200 км.

За минулі 50 років на родовищі було видобуто 160 млн. тонн нафти і 12,3 млрд. м3 попутного нафтового газу. Сьогодні там діють 377 експлуатаційних свердловин, кожна з яких дає в середньому до 5 т нафти на добу. Щорічно на Нафтових каменях буряться 5-6 нових свердловин.

Грозненський РЕЗЕРВ