112073 (Біографія Cтепана Андрійовича Ананьїна), страница 2

Клубні заняття С. А. Ананьїн тлумачить як близькі до напівдальтонської системи. Ідея клубу, на його думку, дає більшу можливість для дитячої свободи дій, виявлення індивідуальних інтересів, більшої диференціації дітей, групування їх не за віком, а за ступенем знань і вмінь, за інтересами тощо. Водночас учений застерігає, що перехід з класно-урочної системи на клубну зумовлює серйозні технічні труднощі в роботі школи, «більше ламання», ніж за комплексного навчання, вимагає належної методичної підготовки викладачів. Проте найголовніша вада, за С. А. Ананьїним, полягає в тому, що клубну систему недостатньо розроблено. Вона не вилилася в чіткі форми, а тому поряд з комплексним навчанням завдає найбільше труднощів ї застосуванні.

Далі учений пояснює, що система предметних асоціацій (ще одна нова організаційна форма, за якої предмети шкільного плану поділяються на гру­пи, асоціації споріднених предметів) не стримує вчителя в часі, бо залежно від педагогічної ситуації (психологічні моменти, запланована робота, тема) він може розподіляти матеріал за різноманітними комбінаціями у межах не одного предмета, а групи споріднених предметів. Єдина перешкода - необхідність долати вузьку спеціалізацію вчительства.

Розподіл предметів за окремими частинами навчального року, коли одна його частина (триместр, півріччя) призначається для вивчення певних предметів з шкільного плану, друга — для інших предметів, сприяє, за тлумаченням ученого, зосередженню уваги учнів на не багатьох предметах, ще поглиблює їхнє студіювання, бо учень надовго занурюється в них, пристосовується до певного освітнього матеріалу й певних методів роботи. Водно час учений звертає увагу на такі недоліки цієї форми навчання, як можлива втрата набутих навичок з раніше вивченої теми, втрата дитиною інтересу до перерваної роботи, суто технічні труднощі.

Аналізуючи форму подовження уроку, педагог тлумачить цей підхід я найпростіший спосіб пом'якшити, але не усунути зовсім хиби класно-урочної системи.

Завершуючи аналіз нових організаційних підходів до навчання розглядом комбінованої системи як поєднання різних наведених систем С. А. Ананьїн справедливо пише, що можливих комбінацій є дуже багато. Висновок про їхнє впровадження мають робити шкільні ради, зваживши в можливості та всі умови, які має школа. Ця розвідка свідчить про глибокі знання автором зарубіжного педагогічного досвіду, про його помірковані критичне, раціональне ставлення до нововведень, про творчий підхід розв'язання практичних проблем тогочасної школи на основі орієнтації на світову прогресивну педагогіку.

Ще одним важливим починанням педагога стало відкриття за його ініціативною пропозицією наприкінці 1922 р. педагогічного факультету в Київській державній консерваторії, яка була схвалена радою музичного закладу. У резолюції зазначалося, що цей факультет мав готувати «кваліфікованих працівників у галузі музичної педагогіки», тобто викладачів музичних шкіл. С. А. Ананьїн обійняв посаду декана новоствореного факультету, маючи на меті реалізувати свою ідею про перетворення навчальної дисципліни «музика» у справжній виховний засіб, щоб «мистецтво вийшло з периферії навчального плану і стало поряд із наукою і фізичною працею як підвалина буд-якого виховання».

У цей час педагог виступає на сторінках журналу «Путь просвещения» з актуальними статтями «Эстетическое воспитание» та «Экскурсионный метод преподавания», де розкриває своє бачення важливої ролі мистецтва в витку художньо-образного мислення, необхідність забезпечення самодіяльної ініціативи учнів і використання активних методів навчання. Розкриваючи елітарний зміст естетичного виховання в буржуазній школі, С. А. Ананьїн зазначав, що воно «залишалося чужим для дітей». Він наголошував на необхідності широкого впровадження у шкільну програму предметів, пов'язаних із різними видами мистецтв для виявлення художніх здібностей дітей.

Найважливішим досягненням С.А. Ананьїна - вченого у 20-ті роки стала ця «Трудове виховання. Його минуле і сучасне» (1925). Проблема трудового виховання і навчання в цей період була надзвичайно актуальною, бо влада взяла напрям на організацію єдиної трудової школи, в основу якої їй марксистсько-ленінські методологічні настанови. Проте саме питання трудового виховання своїми витоками сягало давньої історії. За мету свого дослідження С. А. Ананьїн обрав з'ясування суті трудового виховання з усіма його соціально-економічними засадами у минулому й у сучасному», дає таке визначення трудового виховання: «...це перш за все виховання, використовує фізичну працю, доступну для дітей і посильну для них. друге, це — виховання, яке прагне тісно і неподільно поєднати з фізичною працею працю розумову, як дві сторони одного й того самого єдиного у собі виховного процесу. При цьому розумову працю беруть не у його колишній формі, а як розумову діяльність, спрямовану на те, щоб подолати низку перепон розумового характеру, щоб внаслідок цього дитина набула відповідних знань. Знання не дають, їх відшукують. У розумовій праці задіяна не лише одна сторона психіки дитини, сприймаюча, а й та, що обробляє, ставить проблему, завдання, шукає засоби її розв'язання, сприймає й обробляє сприйняте». Далі автор додає, що трудове виховання — це процес впливу на природу дитини, який повинен поширюватися на всі найважливіші сторони «психофізичного організму дитини». Він пише, що «через працю необхідно виховним чином впливати і культивувати у відповідності з вимогами суспільного життя трудового колективу певної ш усі найсуттєвіші прояви особистості дитини».

Прагнучи відповісти на практичне питання, яке постало перед українським учительством у 20-ті роки, С. А. Ананьїн проаналізував проблеми трудового виховання в контексті ідейних і соціально-економічних вимог часу, висвітливши досягнення світової педагогіки. Цю його працю можна розглядати як значний крок уперед у вітчизняній теорії трудового виховання. Найістотнішим у ній є те, що до критичного зіставно-порівняльного аналізу зарубіжних і вітчизняних концепцій педагог підійшов неупереджено, об'єктивно оцінюючи процес розвитку ідей трудового виховання. Монографія «Трудове виховання...» є спробою не тільки науково узагальнити теоретичні й практичні надбання західної і радянської педагогіки, а й визначити шляхи розвитку цього педагогічного феномену. Зважаючи на те, що трудове виховання стало основною формою соціального виховання за радянської доби, вчений одним із перших дослідив положення про поєднання трудового навчання й виховання з продуктивною працею, висунуте К. Марксом і розвинуте К. Цеткін та діячами І Інтернаціоналу. С. А. Ананьїн вважав, що науковий водорозділ має розмежувати трудову педагогіку на соціалістичну й буржуазну за цілями, які ставить школа у відповідних суспільствах. Але при цьому він не впадав у крайнощі заперечення значних досягнень трудової педагогіки Заходу.

Книга С. А. Ананьїна набула великого поширення і серед науковців, і серед учителів. І донині її автора вважають теоретиком трудового виховання 20-х років в Україні.

На жаль, після 1925 р. через тяжку хворобу вчений змушений був полишити активну педагогічну діяльність і повернутися на батьківщину, до м. Змієва, де, прикутий до ліжка, продовжував працювати. Серед праць цього періоду — курс лекцій «Історія педагогічних течій» (1929) для Всеукраїнського заочного інституту народної освіти в Харкові. Зазначений курс охоплював усі найвідоміші на той час педагогічні концепції і характеризувався класовим підходом автора до оцінки педагогічних течій. Це одна з не багатьох виданих тоді в Україні узагальнюючих праць, що містила спробу підійти до розгляду буржуазної педагогіки з позицій марксистської педагогіки, не допускаючи вульгаризації і перекручення західних ідей.

Взимку 1942 р. життя С. А. Ананьїна та його дружини трагічно обірвалося. Залишившись через хворобу на окупованій німецькими військами території, за нез'ясованих обставин подружжя було знайдене мертвим у своєму будинку. За наказом поліції їхні тіла були вивезені в передмістя, а наукова бібліотека та рукописи вченого конфісковані й спалені.

Спадщина С. А. Ананьїна вивчена мало, тому потребує уваги сучасних вчених. Дослідженню його творчості присвячені лише статті М. М. Ярошенко та Н. П. Дічек. Ім'я вченого побіжно згадується також у книгах «Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР» (1957), «Нариси історії українського шкільництва» (1996).

Праці

1. Ананьин С. А. Детские идеалы // Рус. шк. 1911. № 7—9.

2. Ананьин С. А. Педагогический словарь-справочник / Под общ. ред. С. А. Ананьина и М. Л. Цитрона. К., 1912.

3. Ананьин С: А. Очерки по педагогике средней школы // Журн. М-ва нар. просвещения. 1914. № 1.

4. Ананьин С. А. Интерес по учению современной психологии и педагогики. К. 1915.

5. Ананьин С. А. Эстетическое воспитание // Путь просвещения. 1922. № 2—3,

6. Ананьин С. А. Экскурсионный метод преподавания // Путь просвещения. 1922. № 5.