17865 (Українська школа бухгалтерського обліку)

Контрольная работа

по дисципліни: "Історія бухгалтерського обліку"

Зміст контрольної роботи

1. Зародження української держави і обліку на її території

2. Українська школа бухгалтерського обліку

Список використаної літератури

1. Зародження української держави і обліку на її території

Територію України у дослав`янський період населяли різні народи і племена. Найвідомішою і найдавнішою визнається трипільська культура, яка існувала в період з 2500 р. до 2000 р. до н. е.

Починаючи з VIII ст. до н.е. на території Чорноморського узбережжя сучасної України почали створюватися грецькі поселення. Греки вели торгівлю з народами, що тут проживали, заснували ряд міст-колоній. Облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в самій Греції.

Відомо, що в V-VII ст. н. е., за часів життя наших пращурів, зокрема, таких слов'янських племен як анти, на території України в обігу з'явились іранські монети.

У VII-IX століттях утворився союз племен під назвою "Руська земля" з центром у м. Київ.

Систематизація облікової літератури та інших джерел дозволили розглянути історичний розвиток України та визначити в ньому етапи виникнення облікової культури, які будуть розглянуті нижче.

Зародження обліку в період княжої і литовсько-польської доби.

Київська Україна-Русь, як держава, виникла в IX столітті, у 882 р. На території цієї держави близько півтора століття використовувались примітивні прийоми обліку, пов'язані зі збором данини та обліком торгових оборотів. У період, коли київські князі тільки завойовували та об`єднували слов`янські племена, населення відбувало так зване "полюддя" - данину шкірами, воском, медом. Пізніше все населення було зобов`язане сплачувати данину від "диму", тобто землі, на якій проживали ("двору"), або "рала" - від землі, яку обробляли. Встановлювались і окремі спеціальні податки, такі як "ловчий" (утримання княжого двору під час полювання), повіз від перевезень, мито від торгів у місті тощо.

Недоторканість приватної земельної власності закріпив збірник законів України-Русі "Руська правда" Я. Мудрого (середина XI ст). Власність князя і держави ототожнювались, розмір данини та податків не регламентувались, тобто все було в руках князя. Таке юридично закріплене господарювання певним чином впливало на формування обліку в майбутньому, адже діяв принцип: держава є власником всього (або майже всього) майна, яке знаходилось в країні, що і зумовило необхідність створення єдиного органу, який би регламентував порядок ведення облікових записів, підпорядкувавши їх вертикальним правовим відносинам. Народ віддавав все державі в особі князя. Тому найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням був догляд за княжим двором і всім княжим майном.

Ведення обліку в ті часи, в тому числі і облікової роботи, знаходилось безпосередньо в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої канцелярії (канцелярем) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку.

Поштовхом у розвитку культури, освіти і облікової науки в Київській державі стало християнство: створювались школи, видавались книги, розвивалась наука, зокрема, математика - як основа обліку.

Так, ідеї української бухгалтерії зародились в монастирях під впливом візантійської наукової думки. Відповідна підготовка людей, які займались обліком та іншою писарською роботою, здійснювалась в монастирях Київської Русі, а пізніше і Галицько-Волинського князівства. Там була сконцентрована вся наукова думка, відкривались школи, де учні мали змогу навчатись веденню обліку і записів.

Облік в монастирях був організований за принципом камеральної форми. Об`єктами обліку була готівка, доходи, видатки, а також дебіторська і кредиторська заборгованість. Суми дебіторської заборгованості клієнтів відображались по дебету, а по кредиту - їх внески. В окремих касових журналах реєструвались прибуткові та видаткові операції. Але облік не був систематичним. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія, хоча вже почали з`являтись паростки застосування подвійного запису.

В обліку тих часів застосовувався такий принцип: за кожен майновий об'єкт повинна відповідати певна особа або група осіб.

Комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий зберігав ключі від комор і магазинів.

Комірники несли матеріальну і кримінальну відповідальність за збереження довірених їм цінностей. Винних били, "карали на горло", садили на "дибу" за кожну виявлену недостачу. Пропонувалося навіть, щоб у приміщенні складів до стін прибивати шкіру покараних за значну недостачу комірників як попередження для новоприйнятих.

У монастирях був свій порядок розподілу облікових обов`язків: управителем був келійник, йому підпорядковувались казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і виданих їм під звіт матеріальних цінностей. В деяких монастирях були ще й прикажчики, які виконували обов`язки комірників, а також будівничі, на яких покладались функції ревізорів.

Роль матеріально відповідальних осіб виконували виборні цілувальники. У Статутній грамоті часів І. Мазепи є досить цікавий матеріал про особливості обліку при будівництві Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря: інвентаризація і утримання недостач з попереднього будівничого; солідарна матеріальна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з казначеєм; казначей зберігав ключі від комор, а будівничий опечатував комори; грошові надходження обліковувались в спеціальній книзі, яку вели казначей та будівничий, при цьому зазначалась кожна стаття, вказувалась дата і джерело надходження; аналогічна книга відкривалась для видачі і виплати грошових коштів; облік борошна, одягу та іншого інвентаря вівся в двох окремих книгах, в одній по надходженню, в другій - по витрачанню.

Висока відповідальність при княжому дворі та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки ведення обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових та матеріальних цінностей, послідовного проведення інвентаризації'.

Свої корективи в економічні відносини того часу, і, відповідно, в облік вніс період татаро-монгольської навали, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури до Галицько-Волинського князівства. Татари нав'язали свої облікові правила, докорінно змінили податкову політику, запровадили подушне оподаткування. У 1257 р. китайські чиновники-баскаки провели перепис населення, під яким розуміли не статистичний облік населення, а бухгалтерську інвентаризацію людей, покладену в систему подушного оподаткування.

В цей період в державі формувався принцип: кожна людина - об'єкт обліку, вона є підзвітною владі. В умовах України-Русі подушний податок довго не протримався і був замінений "сохою". Нова система оподаткування була заснована на принципі кругової поруки: платіж був громадським, а недоїмка будь-кого з членів громади погашалась іншими членами.

Важливими центрами торгівлі на той час були міста Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. В створюваних купецьких куріях запроваджувалась оригінальна система обліку касових операцій. Вже в той час касову книгу складали з двох половин: у першій відображали надходження, а в другій - витрачання грошей. Надходження мало такі реквізити: дату, суму прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підставу платежу. Видаткова частина містила: дату, посилання на розпорядчий документ, відомості про одержувача грошей, суму прописом і цифрами, цільове призначення платежу, спосіб оплати. Книги на надходження або витрачання коштів з каси велися в двох примірниках, один з яких знаходився у купця або касира, другий - в особи, яка вела облік. Вільного місця між записами залишати не дозволялось. Особа, яка вела облік грошей в касовій книзі, повинна була складати присягу. Для виправлення запису слід було мати спеціальну постанову. При перерахунку грошей різницю записували на витрачання або надходження, неправильний запис закреслювати не дозволялось, його підкреслювали і над ним писали правильний. Виправлення в книгах мав виконувати лише один спеціальний нотаріус.

Необхідно зазначити, що комерційний облік купців, який поєднував облікову реєстрацію господарських явищ з сімейними розповідями, даними про війни та епідемії, був значно відсталішим від обліку, який вели при князівському дворі, в поміщицькому і монастирському господарствах.

В кінці XIV ст. торговельні міста, зокрема, Львів, отримали значні пільги від польського короля. Король Казимир у 1460 р. надав львівським купцям пільги по сплаті мита на території Польського королівства, а Львову - виняткове право оптової торгівлі та дорожнього примусу. Всіх купців, шлях яких проходив через Львів, "складське" право зобов`язувало протягом двох тижнів торгувати в місті своїми товарами, за винятком солі. Міське населення у той же час сплачувало податок із всього майна - як рухомого, так і нерухомого - в розмірі 4% від його вартості. Оподатковувалися копальні, млини, корчми. В середині XV ст. був введений непрямий податок - акциз, яким оподатковувались тільки алкогольні напої. Складна податкова система того часу, торгівля, банки, ремесла - все це вимагало подальшого розвитку та удосконалення рахунковедення, яке в ті часи було повністю зорієнтоване на Західну Європу.

2. Українська школа бухгалтерського обліку

Формування в Україні національної бухгалтерської школи відбувалось в невідривному зв'язку з російською, і лише з набуттям Україною незалежності розвиток її наукової школи став на самостійний шлях.

В радянський період українська бухгалтерська школа формувалась і розвивалась поряд з московською та ленінградською бухгалтерськими науковими школами. Спеціалізовані вищі навчальні заклади розташовувались в Києві, Харкові, Одесі, а згодом і у Тернополі.

Багато провідних вчених-бухгалтерів колишнього Радянського Союзу були вихідцями з України: проф. MX. Жебрак, проф. В.Б. Івашкевич, проф. А.І. Лозінський, проф. А.Ш. Маргуліс, проф. І.І. Поклад та ін.

В 40-60 роках XX ст. в українських закладах науки було захищено 20 кандидатських дисертацій з обліково-економічної тематики: в Київському інституті народного господарства - П.С. Балицька, Ю.Я. Литвин; в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка - І.Г. Ковтун; в Харківському інженерно-технологічному інституті - В.Ф. Бєсєдін, А.І. Дворніков, Г.М. Макаров, І.К. Невлер, Л.У. Олійник, B. C. Філонич; Харківський сільськогосподарський інститут ім.В. В. Докучаєва - М.М. Голобородько, К.Е. Канський, Ф.М. Резніков; в Харківському державному університеті ім.О.М. Горького - Ю.Г. Красницький, В.П. Кутін, І.І. Лєвін; в Інституті чорної металургії Академії наук Української РСР - С.Л. Вольмир; в Українській сільськогосподарській академії - Л.А. Коробієвський, В.І. Медведко; в Інституті економіки Академії наук Української РСР - Н.Д. Нечипоренко; в Одеському сільськогосподарському інституті - Д.М. Рахлін. В інших республіках Союзу було захищено лише 11 дисертацій: Латвійська РСР - 2, Узбекська РСР - З, Грузинська РСР - 4, Білоруська РСР - 1, Казахська РСР - І.

Багато робіт українських вчених було присвячено науковим дослідженням в сфері бухгалтерського обліку. Серед них - монографія відомого науковця І.В. Малишева "Теория двойственности отражения хозяйственных актов в бухгалтерском учете" (1971). В своїй роботі професор дослідив проблему подвійного відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, дав теоретичне обгрунтування принципу подвійності, довів, що цей принцип є адекватним відображенням об'єктивно існуючої подвійності господарських операцій в умовах товарно-грошових відносин.

І.В. Малишев - один з найвідоміших наукових працівників в сфері обліку, який не лише багато зробив для удосконалення теорії бухгалтерського обліку, а й надав неоціненний поштовх до розвитку наукових поглядів його учнів - сучасних українських вчених.

За короткий період часу в радянській Україні сформувалась національна бухгалтерська школа, яку започаткував в свій час професор П.П. Німчинов. Найяскравішими представниками цієї школи були проф. І.В. Малишев, проф. Ю.Я. Литвин, проф. І.І. Каракоз, проф. A.M. Кузьмінський, проф.В.І. Самборський. Сьогодні на шляху незалежності цю роботу продовжують визнані корифеї бухгалтерської справи: академіки М.Я. Дем`яненко, П.Т. Саблук, М.Г. Чумаченко, професори О.С. Бородкін, A.M. Герасимович, В.Г. Горєлкін, Г.Г. Кірейцев, М.В. Кужельний, В.Г. Линник, Ю.І. Осадчий, Л.К. Сук, В.Г. Швець.

Окрім названих, сьогодні українську національну бухгалтерську школу представляють багато інших видатних вчених.

В наш час в багатьох вищих навчальних закладах України випускають друковані видання з питань бухгалтерського обліку, розраховані переважно на студентів. Так, в Харківському державному аграрному університеті виходить щомісячна науково-практична газета "Бухгалтерський та податковий облік", (головний редактор - проф. М.Ф. Огійчук), в Житомирському інженерно-технологічному інституті - газета "Актив" (головний редактор - проф. Ф.Ф. Бутинець, відповідальний секретар - М.О. Козлова).

Сьогодні українська наукова бухгалтерська думка представлена регіональними науковими школами.

Київська (столична) школа. Її започаткував відомий в Україні та за її межами проф. П.П. Німчинов. З цієї школи вийшли: акад. М.Г. Чумаченко, професори: М.Т. Барановський М.Т. Білуха, О.С. Бородкін, Ф.Ф. Бутинець, П.І. Гайдуцький, A.M. Герасимович, акад. М.Я. Дем`яненко, В.І. Єфіменко, І.П. Житна, В.П. Завгородній, І.І. Каракоз, Г.Г. Кірейцев, Б.С. Кругляк, MB. Кужельний, A.M. Кузьмінський, А.С. Лісецький, В.Г. Линник, Ю.Я. Литвин,І.В. Малишев, Ю.І. Осадчий, акад. П.Т. Саблук, В.І. Самборський, В.В. Сопко, Л.К. Сук, B.C. Труш, В.Г. Швець, В.О. Шевчук та багато інших.

Своїми науковими здобутками, підготовкою висококваліфікованих кадрів з бухгалтерського обліку Київська школа відома в усьому світі. Тут працюють кращі наукові сили держави, а її вчені допомагають розвитку регіональних наукових шкіл.

Основний напрям школи - розвиток теоретико-методологічних аспектів обліку і контролю, аналізу та аудиту.

Житомирська школа. Створена на початку 1970 р. доц.Ф. Ф. Бутинцем за активної підтримки його вчителів - проф. П.П. Німчинова та проф. І.В. Малишева. Напрям школи - розробка проблем теорії та методології господарського контролю. З цієї проблематики доц. Ф.Ф. Бутинець свого часу опублікував у московських виданнях більше 40 наукових праць, видав велику кількість навчально-методичної літератури, а пізніше захистив докторську дисертацію.