104845 (Фінансове забезпечення інноваційної діяльності)
Описание файла
Документ из архива "Фінансове забезпечення інноваційної діяльності", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "менеджмент" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "менеджмент" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "104845"
Текст из документа "104845"
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
План
Управління інноваційною діяльністю
Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу
Список джерел
Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю глибокого коригування економіки, мета якого - не просто економічне зростання, а набуття ним інноваційної природи як основи стійкого економічного прогресу.
Вирішальне значення у підвищенні економічної ефективності і технічної досконалості суспільного виробництва відіграє взаємопов'язаний процес розвитку науки, техніки і технології (1). Великого значення НТП надавали вчені-економісти, які вивчали проблеми економічного зростання (І.Шумпетер, .М.І.Туган-Барановський, Р.Солоу, Б.Твісс та інші).
У зарубіжній і вітчизняній літературі науково-технічний прогрес пов'язується із інноваційними процесами. Як зазначив американський економіст Джеймс Брайт, це єдині процеси, що об'єднують науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Інноваційні процеси можна трактувати як сукупність безперервно виникаючих якісно нових, прогресивних у технологічному відношенні явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, а тривають вони від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Інноваційні процеси охоплюють увесь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання (2).
Процеси розвитку науково-технічної сфери і її фінансування потребують наукового дослідження й аналізу, як усі явища та процеси в суспільстві, для виявлення головних тенденцій і закономірностей їхнього розвитку.
Останнім часом опубліковано низку робіт українських дослідників, що торкаються аналізу бюджетного фінансування досліджень і розробок (І.Бєлкін), джерел фінансування інноваційної діяльності й ролі фінансових інститутів у залученні коштів до інноваційної сфери (О.Лапко, О.Красовська), обґрунтування умов і оцінки фінансової ефективності упровадження інноваційних програм (В. Пазинич, С.Кравченко), розвитку фінансового механізму нововведень (О. Яковлєва).
Метою статті є вивчення стану фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні, розробка напрямків щодо його покращення за рахунок венчурного фінансування.
Активний розвиток будь-якої галузі, у т.ч. і промисловості, залежить, значною мірою, від сприйнятливості її підприємств до нововведень. Проте в останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств знижується. Так, у 2004 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1359 підприємств, або 13,7% їхньої загальної кількості, тоді як у 2003 році - 1496 (15,1%), а у 2002 році - 1808 (18,0%). Із них у 2004 р. кожне друге - витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% підприємств - на процесові інновації (3).
У виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення інновації здійснювали 39,2% підприємств, машинобудуванні, хімічній та нафтохімічній промисловості - майже кожне четверте підприємство, металургії та обробленні металу - 15,4% підприємств галузі. Значно меншою, ніж у середньому по Україні, була частка інноваційно активних підприємств у целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі, добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (відповідно 7,8%, 6,3%, 3,1%).
Серед факторів, які перешкоджають здійсненню інновацій, найвагомішими з них є, перш за все, економічні: нестача власних коштів, недостатня фінансова підтримка держави, великі витрати на нововведення, високий економічний ризик, недосконалість законодавчої бази, тривалий термін окупності нововведень, відсутність коштів у замовників.
Управління інноваційною діяльністю в Україні здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій. Інноваційна діяльність має стати одним із важелів виведення економіки України з кризової ситуації, адже-науковий потенціал достатньо потужний.
Важливим показником, що об'єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для США, Японії та Німеччини цей показник закріпився на рівні 2,5-2,8 %, у Франції й Великобританії - 2,2-2,4%, в Італії і Канаді - 1,3-1,5% (4).
Дані по Україні свідчать про значне відставання цього показника від більшості розвинених країн. У 2002 році обсяг фінансування науки становив 2611,7 млн. грн., або 1,18% ВВП. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету зменшився майже на 40,0% і становив 63,4 млн. грн. (у 2003 р. - 93,0 млн. грн.). При цьому, його частка складала лише 1,4% проти 3,0% у 2003 р. Усього 42 підприємства скористалися цими коштами (Таблиця 1).
Статистичний аналіз свідчить, що у 2004 році основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 77,3% (5).
Від вітчизняних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності кошти отримали 10 промислових підприємств України, від іноземних - 18 підприємств.
Для розвитку інноваційної діяльності 81 підприємство використовувало кредити, проти 77 підприємств у 2003 році.
Аналогічна ситуація, пов'язана з збільшенням обсягів фінансування на інноваційний розвиток, з змінами її структури, склалася і в окремих регіонах України (6), в т.ч. і в Донецькій області (Таблиця 2).
На сьогодні рівень інноваційної активності залишається недостатній, що є наслідком слабкої зорієнтованості інституційної, фінансової та банківської систем на підтримку прогресивної моделі розвитку національної економіки. Не можна визнати задовільним й участь суб'єктів малого підприємництва в інноваційному процесі. Майже відсутні посередницькі організації, які стикують попит і пропозицію на інновації, сприяють венчурному фінансуванню.
Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.
Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України (7). Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним з ефективних методів залучення капіталу для економічного розвитку країни.
В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високорозвинених країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов'язану зі створенням принципово нових видів продуктів і послуг. Венчурні підприємства при сприятливих умовах найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.
В 2004р. кількість малих підприємств (МП) галузі «Наука і наукове обслуговування» зростає. По областях України можна виокремити чотири класифікаційні групи:
-
регіони з високим ступенем розвитку МП приватної і колективної форм власно сті та великим науковим потенціалом - Донецька область (зосереджено 30% загальної кількості МП), м. Київ (21% МП), Автономна Республіка Крим (15%), Дніпропетровська, Харківська області;
-
регіони, в яких відбулося зростання кількості МП колективної і приватної форм власності, - Вінницька, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Тернопільська, Чернівецька області;
-області, в яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності, - Волинська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська;
- області, в яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств, - Житомирська, Одеська, Чернігівська.
Особливо необхідно виділити Київський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський і Львівський регіони, де зосереджено більше 50% наукового потенціалу України. Понад 20% загальної кількості наукових організацій розташовано в м. Києві, 14% - в Харківській, а в Донецькій, Дніпропетровській і Львівській областях - по 6%. У цих областях є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури, адже в них переважають наукомісткі і технічно складні галузі.
МП, що базуються на приватній і колективній формах власності, є найгнучкішими структурами, які без значних втрат адаптуються до зміни економічної ситуації в країні, використовуючи найсприятливіші умови функціонування. Цим пояснюються процеси їх трансформації з однієї форми в іншу. Але здебільшого ця тенденція стосується тільки приватних і колективних малих підприємств. Закордонний досвід показує, що венчурні форми господарювання ефективно функціонують і розвиваються переважно на засадах приватної і колективної форм власності.
Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.
Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно із Законом «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури повинні стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консал-тинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо.
У жовтні 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому стверджується, що підтримка малого бізнесу є одним з найважливіших завдань державної політики, а державні і регіональні програми спрямовані на створення інфраструктури - бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем.
Розпочали роботу і бізнес-центри, які надають допомогу в процесі реєстрації підприємств, отриманні ліцензії, патенту, а також здійснюють юридичне обслуговування. Такі центри нині працюють у кожному регіоні України.
Формування інфраструктури підтримки малого бізнесу продовжується і за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Бізнес-центри створюються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, програм ТАСІS та фондів «Відродження», «Євразія». Розпочато програму з розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, що фінансується агентством США з Міжнародного розвитку VSAID.
У січні 1996 р. Президентом України було підписано розпорядження про створення технопарків та інноваційних структур інших типів, яке підтримало ініціативу Державного комітету України з питань науки і техніки, Міністерства освіти України щодо створення технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів з метою інтенсифікації процесу розробки та впровадження у виробництво новітніх технологій, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кабінету Міністрів доручено розробити Положення про порядок створення і функціонування технопарків та бізнес-інкубаторів. Державним адміністраціям запропоновано всебічно сприяти створенню й становленню перспективних форм організації науки і виробництва.
Важливе значення для формування інноваційного середовища в Україні стало прийняття Верховною Радою Закону «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності і технологічних парків». Ці парки об'єднують десятки науково-дослідних, конструкторських і виробничих підприємств зі спеціальним пільговим режимом інвестиційної та інноваційної діяльності і мають великий стратегічний потенціал розвитку сучасної конкурентоспроможної промисловості (8).
Узагальнюючи досвід становлення венчурного підприємництва в Україні, можна констатувати, що скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в нашій країні поки що не існує. Гальмується розвиток венчурного бізнесу, насамперед, через економічну нестабільність в країні, дефіцит фінансових коштів та постійну загрозу інфляції, високий економічний ризик; відсутність активної державної підтримки, а також економічної зацікавленості більшості господарюючих суб'єктів в реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів; недостатню ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів; обмеженість правової бази, яка регулює сферу малого бізнесу; високі проценти за кредит; відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції; низьку професійну підготовку бізнесменів.