16437 (Договірні відносини процесу аудиту та аудиторських послуг)

Контрольна робота

з дисципліни: “Аудит”

Зміст контрольної роботи

1. Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час проведення аудиту

2. Договірні відносини процесу аудиту та аудиторських послуг

Список використаної літератури

Додаток

1. Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час проведення аудиту

Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час проведення аудиту регламентована Міжнародним стандартом аудиту (МСА) „Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів", метою якого є встановлення відповідних положень і надання рекомендацій. Хоча в деяких випадках може наступати відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок, основна відповідальність за запобігання шахрайству і помилкам та виявлення їх лежить на найвищому управлінському та на управлінському персоналові підприємства.

Плануючи та здійснюючи аудит, а також оцінюючи та подаючи висновки щодо його результатів, аудитор повинен розглядати ризик суттєвих викривлень у фінансових звітах унаслідок шахрайства або помилок.

Викривлення у фінансових звітах можуть виникати внаслідок шахрайства або помилки. Термін "помилка" означає ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, включаючи пропуск загальної суми або розкриття, наприклад, такої інформації:

помилка під час збирання або обробки інформації, яка є основою для фінансових звітів;

неправильна облікова оцінка з недогляду або помилкове тлумачення фактів;

помилка у використанні принципів бухгалтерського обліку стосовно вимірювання, визнання, класифікації, надання або розкриття інформації.

Термін "шахрайство" означає навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників або третіх сторін, які використовують обман, щоб отримати нечесні або незаконні переваги. Хоча поняття шахрайства є широким юридичним поняттям, аудитора стосуються випадки шахрайства, що спричинюють суттєві викривлення у фінансових звітах. Деякі випадки шахрайства можуть не мати на меті викривлення фінансових звітів. Аудитори не з'ясовують, чи справді шахрайство було. Шахрайство, до якого причетні один чи більше членів управлінського персоналу або найвищого управлінського персоналу, називають "шахрайством управлінського персоналу"; шахрайство, в якому беруть участь лише рядові працівники, називають "шахрайством працівників". У будь-якому випадку може бути змова з третіми сторонами за межами підприємства.

Аудитор розглядає випадки шахрайства, що належать до двох типів навмисних викривлень: викривлення, які є результатом неправдивої фінансової звітності, та викривлення, які є результатом незаконного привласнення активів.

До неправдивої фінансової звітності належать навмисні викривлення, пропуск загальних сум або розкриття інформації у фінансових звітах з метою введення в оману їх користувачів. Неправдиві фінансові звіти можуть охоплювати:

введення в оману, тобто маніпулювання, фальсифікація, навмисні виправлення облікових записів або первинних документів, які є основою фінансових звітів;

викривлення або навмисний пропуск у фінансовій звітності подій, господарських операцій чи іншої суттєвої інформації;

навмисне неправильне застосування облікових принципів вимірювання, визнання, класифікації, надання або розкриття інформації.

Незаконне привласнення активів включає крадіжку активів підприємства. Є багато способів незаконного привласнення активів, зокрема, розтрати, крадіжки майна чи нематеріальних активів, сплата підприємством коштів за не отримані товари та послуги; воно часто супроводжується фальшивими чи оманливими обліковими записами або документами для приховування факту нестачі активів.

Шахрайство складається з мотиву для скоєння шахрайства й усвідомленого його здійснення. Мотивом для незаконного привласнення активів може бути, наприклад, спосіб життя понад міру своїх фінансових можливостей. Свідоме викривлення фінансової звітності може здійснюватися через зовнішній та внутрішній тиск на управлінський персонал для досягнення очікуваних (і, можливо, нереальних) доходів, зокрема, коли управлінському персоналові треба приховати збитки. Усвідомлена можливість викривлення фінансової звітності або незаконного привласнення активів може існувати, коли особа вважає, що внутрішній контроль можна обійти, наприклад, користуючись довірою або знаючи конкретні недоліки в системі внутрішнього контролю.

Шахрайство і помилка різняться навмисністю і ненавмисністю дій, що спричинили викривлення фінансової звітності. На відміну від помилки, шахрайство є навмисною дією, що, як правило, супроводжується свідомим приховуванням фактів. Хоч аудитор і має змогу виявити потенційні можливості скоєння шахрайства, аудиторові важко (якщо взагалі можливо) визначити намір, зокрема, стосовно рішень управлінського персоналу (наприклад, таких, як облікова оцінка чи відповідне застосування бухгалтерських принципів).

Основна відповідальність із запобігання та виявлення випадків шахрайства і помилок покладаються на найвищий управлінський персонал і на управлінський персонал підприємства. Управлінському персоналові під наглядом найвищого управлінського персоналу треба задавати відповідний тон, створювати і підтримувати високий рівень чесності й етичних якостей, уживати заходів для контролю, запобігання й виявлення фактів шахрайства та помилок на підприємстві.

Найвищий управлінський персонал підприємства має наглядати за управлінським персоналом і відповідає за забезпечення цілісності системи обліку та фінансової звітності підприємства, за наявність відповідного контролю (разом з моніторингом ризику), за фінансовий контроль та за відповідність законодавству.

Управлінський персонал підприємства повинен створити умови для контролю, підтримувати відповідну політику і процедури, допомагати всіма можливими способами забезпечувати належне й ефективне ведення бізнесу суб'єктом господарювання. Ця відповідальність охоплює впровадження і забезпечення постійного функціонування систем обліку та внутрішнього контролю, створених для виявлення шахрайства й помилок. Такі системи зменшують (хоча й не виключають повністю) ризик викривлень унаслідок шахрайства або помилки. Отже, управлінський персонал несе відповідальність за будь-який ризик, що залишається.

Згідно з МСА 200 "Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів", мета аудиту фінансових звітів полягає в наданні аудиторові можливості висловити свою думку стосовно того, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності. Аудит, здійснюваний згідно з МСА, покликаний надати обґрунтовану впевненість у тому, що фінансові звіти в цілому вільні від суттєвих викривлень, спричинених шахрайством або помилкою. Факт здійснення аудиту може діяти як запобіжний засіб, але аудитор не несе (і не може нести) відповідальність за запобігання шахрайству або помилкам.

Аудитор не може отримати абсолютну впевненість у тому, що суттєві викривлення фінансових звітів будуть виявлені. Через властиві обмеження аудиту існує невідворотний ризик того, що деякі суттєві викривлення фінансових звітів не будуть виявлені, навіть при належному плануванні і здійсненні аудиту відповідно до МСА. Аудит не гарантує виявлення всіх суттєвих викривлень через такі фактори, як використання суджень, тестувань, обмеження, властиві внутрішньому контролю, а також через те, що більшість доказів, доступних аудиторові, є радше переконливими, ніж остаточними. Унаслідок цього аудитор може отримати лише обґрунтовану впевненість, що суттєві викривлення у фінансових звітах будуть виявлені.

Ризик невиявлення суттєвих викривлень, спричинених шахрайством, є вищим за ризик невиявлення суттєвих викривлень, спричинених помилкою, оскільки для шахрайства можуть використовуватися досить складні й ретельно організовані схеми приховування, такі як підробка, навмисний пропуск операцій або неправильне тлумачення інформації аудиторові. Виявити такі спроби приховування може бути ще складніше, якщо вони супроводжуються змовою. Змова може змусити аудитора повірити, що докази є переконливим, тоді як насправді воно є хибним. Спроможність аудитора виявити шахрайство залежить від таких чинників, як досвід шахрая, кількість і обсяг маніпуляцій, ступінь змови, відносний розмір окремих загальних сум, а також від посадового рівня причетних осіб. Аудиторські процедури, ефективні для виявлення помилок, можуть бути неефективними для виявлення шахрайства.

Ризик невиявлення аудитором суттєвих викривлень унаслідок шахрайства управлінського персоналу є вищим, ніж унаслідок шахрайства працівників, оскільки найвищий управлінський персонал та управлінський персонал часто перебувають на посадах, які передбачають чесність і дають їм можливість діяти всупереч формально встановленим процедурам контролю. Певні рівні управлінського персоналу можуть користуватися своїм становищем, яке дає їм змогу обходити процедури контролю, створені, щоб запобігти аналогічним шахрайствам з боку інших працівників, наприклад, шляхом указівок підлеглим неправильно реєструвати господарські операції або приховувати їх. Користуючись своєю владою на підприємстві, управлінський персонал має змогу спонукати працівників здійснювати певні дії або може вимагати від них допомоги у скоєнні шахрайств, не повідомляючи працівників про це.

Аудиторська думка щодо фінансових звітів базується на принципі обгрунтованої впевненості; отже, аудитор не гарантує, що аудит виявить суттєві викривлення від шахрайства або від помилки. Тому, якщо в майбутньому виявлять суттєві викривлення фінансових звітів у результаті шахрайства або помилки, то це само по собі не свідчить про:

а) неотримання аудитором обґрунтованої впевненості;

б) неналежне планування, виконання чи судження;

в) відсутність професійної компетентності та належної уваги; або

г) невідповідність МСА.

Це, зокрема, стосується деяких видів навмисних викривлень, оскільки аудиторські процедури можуть бути неефективними для виявлення навмисного викривлення, прихованого шляхом змови між однією чи кількома особами управлінського персоналу, найвищого управлінського персоналу, працівниками, третіми сторонами або шляхом фальсифікації документів. Згідно з МСА, проведення аудиту окреслюється відповідністю аудиторських процедур, виконаних за цих обставин, і відповідністю аудиторського висновку, який ґрунтується на результатах цих процедур.

Згідно з МСА 200 "Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів", аудитор планує і здійснює аудит відповідно до принципу професійного скептицизму. Таке ставлення потрібне, щоб аудитор міг виявити і відповідним чином оцінити, наприклад:

фактори, що збільшують ризик суттєвого викривлення фінансових звітів у результаті шахрайства або помилки (наприклад, характеристики управлінського персоналу та вплив на середовище контролю, умови галузі, характеристики виробництва та фінансової стабільності);

обставини, які породжують в аудитора підозру, що фінансові звіти суттєво викривлені;

одержані докази (включаючи знання аудитора з попередніх аудиторських перевірок), що змушують узяти під сумнів достовірність пояснень управлінського персоналу.

Однак доки аудит не виявить докази протилежного, аудитор повинен сприймати облікові записи й документи як справжні. Відповідно, аудит, що здійснюється згідно з МСА, не часто досліджує автентичність документів, оскільки аудитори не мають такої підготовки і не є експертами з визначення автентичності.

Плануючи аудит, аудитор повинен обговорити з іншими учасниками групи аудиторів чутливість суб'єкта щодо суттєвих викривлень фінансових звітів унаслідок шахрайства або помилок.

Такі обговорення можуть бути пов'язаними з розглядом (наприклад, у випадку конкретного суб'єкта господарювання) того, де виникнення помилок чи скоєння шахрайства є більш імовірним. На підставі цих обговорень члени аудиторської групи можуть краще зрозуміти ймовірність суттєвих викривлень фінансових звітів у результаті шахрайства або помилок в конкретних сферах здійснення аудиту, а також усвідомити те, як результати виконуваних ними аудиторських процедур можуть вплинути на інші аспекти аудиту. Учасники аудиторської групи можуть прийняти рішення, на підставі яких здійснюватимуться запити або виконуватимуться аудиторські процедури, а також рішення про те, як проходитиме обмін результатами цих запитів і процедур.

Плануючи аудит, аудитор повинен провести опитування управлінського персоналу:

а) щоб зрозуміти: