1398 (Медичне страхування)

Проблеми впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні

В останні роки все більше уваги приділяється медичному страхуванню. Так як добровільне страхування не вирішить проблеми покращення наданню медичної послуги, через занадто дорогу на сьогодні для більшості медичну страховку, то все більше з’являється прихильників обов’язкового загальнодержавного страхування, яке охопить все населення і не буде занадто обтяжливим для малозабезпечених громадян.

Так Павло Ковтонюк в своїй статті розкрив проблему кому ж вигідне обов’язкового медичного страхування: Міністерству Охороні Здоров’я чи громадянам. В інтерв’ю Ігор Яковенко, заступник міністра охорони здоров’я, розповів, що фінансувати державне медичне страхування будуть роботодавці. Оскільки зі слів заступника міністра “механічне підвищення навантаження на фонд оплати праці може призвести до спротиву бізнесу та збільшення тіньової частини цього фонду”, гроші з роботодавців буде стягнено за рахунок двох “непомітних” відрахувань. Перше - єдиний соціальний внесок, який об’єднає попередні соціальні внески + медичне страхування “без суттєвого збільшення розмірів загальних відрахувань”. Друге - додатковий податок на активи, який покликаний покрити страхування студентів, безробітних та дітей до 18 років. Крім того через підвищення акцизних зборів на алькогольні та тютюнові вироби буде стягнуто додаткові кошти до Пенсійного фонду на медичне страхування пенсіонерів.

У міністерстві бачать трьох можливих посередників між грошима та тими, хто буде їх отримувати (пацієнтами). Це фонди страхування, страхові компанії та лікарняні каси. Пан Яковенко сам визнає, що фонди не зацікавлені у тому, щоб бути посередниками. Але насправді посередників буде: 1) спеціальний фонд бюджету, 2) спеціально створена агенція, 3) посередник (фонди, страхові компанії, лікарняні каси), 4) медичний заклад. Ще не забуваємо про Пенсійний фонд, який буде акумулювати гроші для страхування пенсінерів, та Податкову адміністрацію, дотичну до стягнення податку на активи для страхування студентів, безробітних та дітей. Автор запитує “Чи згоден кожен з нас, щоб наші кошти проходили через 4-6 рівнів фільтрації перед тим, як нас на них полікують?” Звичайно ж відповідь ні. Кошти будуть сплачені та розпорошені по дорозі до медичного закладу, а якість послуги не буде відчутною. Тож складається враження, що таке медичне страхування вигідне лише МОЗ.

З цієї стаття можна зробити висновки, що Міністерство охорони здоров’я поки, що на шляху вирішення проблем по фінансуванню фонду з такого страхування, і якщо МОЗ не прийме інші шляхи ефективного розв’язання проблеми фінансування медичного страхування то для громадян воно буде не вигідним.

Максим Щербатюк в своїй статті “Яким має бути обов’язкове медичне страхування в Україні” пише, що на сьогодні існує дві основні конкуруючі між собою концепції впровадження медичного страхування, одна з яких базується на тому, що в Україні має впроваджуватися соціальне обов’язкове медичне страхування, яке основується на бюджетному фінансуванні охорони здоров’я, інша говорить про обов’язкове медичне страхування із залученням страхових організацій поряд із державою. Представники течій подавали законопроекти до Верховної Ради України, проте на сьогоднішній день жоден з них не було затверджено.

Автор наводить основні недоліки законопроектів щодо обов’язкового цивільного страхування - регресивних характер фінансування (бідні платять відносно більше ніж багаті); різні програми послуг в залежності від суми страховки; створення конкурентних страхових ринків, при яких неминуче „зняття вершків” і зменшення справедливості (особливо відносно хронічних хворих та літніх людей); складний з точки зору реалізації механізм управління.

Андріїшина Наталія в своїй статті “Перспективи медичного страхування в Україні” , приділила увагу більше законодавчій базі. Вона не просто написала проте, що Верховна Рада ніяк не може затвердити ні один з поданих законопроектів, а й навела приклади про протиріччяв них. Так, у ст.6 законопроекту № 1040-2 зазначено, що непрацюючі пенсіонери і інваліди підлягають медичному страхуванню (п.11 ч.1). Водночас пропонується, щоб особи, які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, зареєстровані як безробітні (ПФУ, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд державного соціального страхування України на випадок безробіття) мали право на отримання медичних послуг за цим Законом без сплати страхових внесків (ч.2 ст.6).

Вона робить висновки, що запровадження медичного страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних та фінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення прав громадян на охорону здоров’я є першочерговим соціальним пріоритетом. Конче важливо, аби особа, котра стає учасником такої системи, почувалася захищеною.

Олег Петренко в статті “Обов’язкове медичне страхування: що нам пропонують – отруту, плацебо чи порятунок? Також підняв проблему якості надання послуг та оплати за неї. Він пише, що українці отримують, або взагалі не отримують без додаткової оплати, не дуже якісні медичні послуги. Отже, ще раз треба повернутися до питання доцільності та ефективності їх використання, тобто суть будь-яких змін полягатиме саме в зміні порядку використання коштів, які зникають в СОЗ, не дійшовши до кінцевого споживача. Він також звернув увагу щодо законодавства, щодо фінансування. Вважає, що фінансування СОЗ за рахунок загальних податків (бюджетна система) теоретично є найбільш соціально справедливим.

Також вважає, що обов’язкове медичне страхування навряд чи залучить додаткові кошти до СОЗ, але точно стане каталізатором змін у сфері пріоритетів та механізмів їх витрачання, та сподівається, що на користь саме громадян, а не посередників, як би їх не називали.

Автор називає основні цілі СОЗ: 1) покращувати здоров’я населення (його рівень і розподіл), у довгостроковій перспективі; 2) забезпечувати фінансовий захист від зубожіння домогосподарств внаслідок непередбачуваних витрат в разі хвороби члена сім’ї; 3) забезпечувати задоволеність населення наданими медичними послугами. Всі інші цілі є тільки вторинними і спрямованими на досягнення цих трьох основних цілей. Як на мене, то для України зараз найважливішим є пошук моделі змін, яка, в першу чергу, забезпечить досягнення другої цілі, бо непередбачувані катастрофічні витрати в разі хвороби часто є причиною бідності, в тому числі успадкованої, ледь не третини всіх сімей в Україні.

Стаття Віри Фазлєєвої “ Обов’язкове медичне страхування – важливий елемент соціального захисту населення” містить можливі етапи запровадження обов’язкове медичне страхування такі як запровадження обов’язкового медичного страхування в окремій галузі та території - у вигляді експерименту, з наступним поетапним розширенням числа регіонів (галузей) учасників; поетапне розширення категорій застрахованих за обов'язковим медичним страхуванням; поетапне підвищення розміру страхового тарифу.

Проведення експерименту має забезпечити реалізацію принципу надання медичної допомоги визначеного рівня та обсягу, яка забезпечена конкретним цільовим джерелом фінансування. Етапне запровадження ОМС та проведення експерименту в окремій галузі та території дозволить відпрацювати нормативно-правову базу, необхідну для функціонування системи ОМС, а саме - договори обов'язкового медичного страхування, договори про надання медичної допомоги, розробити стандарти якості медичної допомоги, накопичити медико-економічну інформацію для можливості економічно обґрунтованого визначення потреб системи охорони здоров'я у фінансових ресурсах, створення інституту прав пацієнта як отримувача медичної допомоги та позавідомчих механізмів контролю обсягів та якості медичної допомоги. Одним із головних завдань експерименту мають бути роботи в галузі ціноутворення на медичні послуги: встановлення єдиних принципів розрахунку тарифів, визначення структури тарифу, розробка методичних підходів до розрахунків тарифів, визначення критеріїв вибору способів оплати медичної допомоги, що надається закладами охорони здоров'я за програмами обов'язкового медичного страхування на основі розвитку та запровадження стандартизації у системі охорони здоров'я. Крім того, безумовно, система ОМС має забезпечити персоніфікований облік вартості медичної допомоги, яка надана застрахованим особам. Такий облік неможливий без застосування сучасних програмно-апаратних комплексів, які можуть бути також розроблені при проведенні експерименту. Не менш важливим завданням є підготовка при проведенні експерименту кадрів для реалізації загальнообов'язкового державного медичного страхування.

Одним із першочергових завдань є створення спеціального органу, а саме Координаційного комітету з питань медичного страхування, основними завданнями якого будуть координація дій органів виконавчої та законодавчої влади, пов'язаних з реалізацією добровільного медичного страхування та запровадженням обов'язкового медичного страхування, розгляд і оцінка відповідних проектів актів законодавства, регламентуючих документів, підготовка пропозицій та проектів рішень з питань медичного страхування.

Валерій Піщиков в статті “Ми шукали й будемо шукати додаткові кошти на охорону здоров’я” також звертає увагу про те, Верховна Рада ніяк не може затвердити закон про обов’язкове медичне страхування. Вважає, що запровадження обов’язкового медичного страхування стимулюватиме до запровадження стандартів медичної допомоги. А визначення рівня надання медичної допомоги відповідно до джерел фінансування забезпечить адаптацію державних гарантій щодо розмірів фінансування, забезпечить реалізацію прав пацієнтів та професійних прав медичних працівників. Крім того, поєднання двохважливих принципів (публічногота цивільно-правового) у фінансуванні медичної допомоги дасть змогу поєднати позитивніриси систем, які врівноважуються завдяки контролю з боку держави.

Висновки

Отже, щодо запровадження загальнообов’язкового медичного страхування то всі автори статтей погоджуються, що в Україні це просто необхідно, але разом з тим називають цілий ряд проблем, що заважають в здійсненні його. По перше це відсутність законодавчої бази. Проектів законів про загальнообов’язкового медичного страхування було подано на затвердження до Верховної Ради безліч, але через суперечливість всі вони так і не були затверджені і це питання залишається відкритим.

По друге в Україні запровадження медичного страхування повинно враховувати, що в суспільстві є різні категорії громадян. І певна частина з них, принаймні поки що, не в змозі скористатися послугами страхових компаній чи комерційних медичних закладів. Саме тому держава повинна відрегулювати механізми надання медичної допомоги всім верствам населення та утвердити схему фінансування медицини та запровадити обов’язкове медичне державне страхування.

По третє, це прозоре фінансування, потрібно визначити хто і скільки має робити внески, потрібно якомога більше зменшити кількість посередників між платниками та медичними установами.

Вважаю, що для нашої країни найкращим підготовчим етапом до впровадження загальнообов’язкового медичного страхування є запровадження обов’язкового медичного страхування в окремій галузі та території - у вигляді експерименту, з наступним поетапним розширенням числа регіонів (галузей) учасників та поетапне розширення категорій застрахованих за обов'язковим медичним страхуванням.

Проведення такого експерименту має забезпечити реалізацію принципу надання медичної допомоги визначеного рівня та обсягу, яка забезпечена конкретним цільовим джерелом фінансування. Етапне запровадження загальнообов’язкового медичного страхування та проведення експерименту в окремій галузі та території дозволить відпрацювати нормативно-правову базу, необхідну для функціонування системи загальнообов’язкового медичного страхування.

Запровадження медичного страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних та фінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення прав громадян на охорону здоров’я є першочерговим соціальним пріоритетом.

Державне медичне страхування: цікаво тільки для МОЗ

Блог про управління в охороні здоровя; Травень 7, 2008 автор: Павло Ковтонюк

Нарешті. Вдалося почути розгорнуту позицію про загальнообов’язкове державне медичне страхування від тих, хто буде (чи планує) його впровадити. Ігор Яковенко, заступник міністра охорони здоров’я розкрив на сторінках тижневику “Аптека” погляд МОЗу на цю проблему. Нарешті з’явилася можливість дізнатися бачення міністерства на те, звідки будуть надходити гроші, хто стане посередником між грошима та їх одержувачами, хто цими грошима розпоряджатимется та яким є план впровадження системи. Але це бачення лише ще раз переконало мене в думці: таке загальнообов’язкове державне медичне страхування нашій країні не допоможе. Бо в ньому не зацікавлений ніхто, окрім його авторів.

Отже, фінансувати державне медичне страхування будуть роботодавці, чого і варто було очікувати. Оскільки зі слів заступника міністра “механічне підвищення навантаження на фонд оплати праці може призвести до спротиву бізнесу та збільшення тіньової частини цього фонду”, гроші з роботодавців буде стягнено за рахунок двох “непомітних” відрахувань. Перше - єдиний соціальний внесок, який об’єднає попередні соціальні внески + медичне страхування “без суттєвого збільшення розмірів загальних відрахувань”. Друге - додатковий податок на активи, який покликаний покрити страхування студентів, безробітних та дітей до 18 років. Крім того через підвищення акцизних зборів на алькогольні та тютюнові вироби буде стягнуто додаткові кошти до Пенсійного фонду на медичне страхування пенсіонерів. Чи зацікавлені роботодавці, особливо малий та середній бізнес (”розвивати” який в нашій країні - обов’язковий пункт програми кожного політика) у тому, щоб отак оплачувати медичне страхування? Не зацікавлені - це м’яко сказано. Але навряд чи цим переймається міністерство, яке має повноваження і багаторічний досвід адміністративного “зацікавлення” в подібних випадках.