SELFERM (Правове становище селянського (фермерського) господарства), страница 3

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких переви­щує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Конкретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів. При цьому враховуються регіональні особливості та мож­ливості обробітку виділених земель переважно членами се­лянського (фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадяни мають право додатково орендувати зе­мельні ділянки, розмір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням відповідної Ради народних депутатів.

З метою збереження цілісності селянського (фермерсько­го) господарства встановлено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ділянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не підлягають.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм Радами народ­них депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоро­тити зазначений строк за заявою власника.

Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати останні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років. При успадкуванні земельних ділянок непов­нолітніми допускається їх надання в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) госпо­дарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може в разі втрати працездатності або до­сягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство. За відсутності таких осіб він може передати земельну ділянку в тимчасове користування іншим членам сім'ї, які не ведуть разом із ним господарства, але бажа­ють його вести, мають необхідну кваліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього господарства.

В разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку зазначеним вище особам у тимчасове користуван­ня на підставі договору.

Використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекори­стувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, розмір якої визна­чається з урахуванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по­датку та граничні розміри орендної плати за землю вста­новлено Законом "Про плату за землю". В ньому зафік­совані ставки земельного податку з 1 га ріллі та бага­торічних насаджень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Від­повідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за зе­мельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в користування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за зем­лю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призначення розмір цієї плати не може перевищувати розміру земельного податку, що збирається за такі самі землі.

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.

Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, яко­му земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в ко­ристування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановле­ними Земельним кодексом України.

Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) госпо­дарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одно­особове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби вироб­ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим осо­бам за правом спільної власності, якщо інше не передбаче­но угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" підкреслено, що майно такого господар­ства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими Цивільним кодексом Ук­раїни. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи кори­стування, в тому числі й на умовах оренди.

Як колективний власник селянське (фермерське) гос­подарство має право продавати і передавати підприєм­ствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належ­не йому за правом власності. Це правило стосується зе­мельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається осо­бисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і за­повіту в порядку, встановленому цивільним законодавст­вом. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть се­лянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоєм­ців — дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сіль­ськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і ре­алізацією. При цьому перевага надається членові господар­ства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішую­ться судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селян­ського (фермерського) господарства, а також за їх від­сутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права кори­стування земельними ділянками, в тому числі при укла­денні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю само­стійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товар­ної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, перероб­ку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороне­ним законодавством України. При цьому воно мусить до­держувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігос­подарського землеустрою, підвищувати й родючість, засто­совувати природоохоронні технології виробництва, не допу­скати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комп­лекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-тех­нічні ресурси в системі державних постачальницьких ор­ганізацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сіль­ського господарства. В умовах переходу до ринкової еко­номіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати тех­нічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарст­ву тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устат­кування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, роз­цінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також ін­шими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянсько­го (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство мо­же на добровільних засадах укладати з державними, коо­перативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, до­говори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укла­дених договорів, оплачується за державними заготівель­ними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встанов­лює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.

Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відпо­відно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюю­ться його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавст­вом України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства фор­муються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються чле­нами господарства на власний розсуд.

Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звіт­ність. За подання недостовірної звітності голова господарст­ва несе відповідальність у встановленому порядку.

Основними працівниками в селянських (фермерських) господарствах повинні бути члени цього господарства. І лише «у разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою»(п.1 статгі 23 Закону про СФГ) . Таким чином, у господарствах можуть бути дві категорії його працівників: 1)члени СФГ та 2) не члени СФГ, тобто, так звані наймані працівники. Окрім того, окремі певні види робіт у СФГ можуть виконуватись і на цивільно-правових засадах (переважно на засадах договору підряду) .

Особливий правовий трудовий статус мають працюючи в ньому члени господарства. Його специфіка насамперед пов'язана з суб'єктним складом працюючих: отже йдеться про СФГ як про сімейно-трудове об'єднання осіб, а тому працювати в ньому повинні подружжя, іх батьки, діти та інші родичі, «які об'єдналися для роботи в цьому господарстві» (п.2 етапі 2 Закону про СФГ). Ці особи, будучі співвласниками майна, що є в господарстві, мають право самостійно встановлювати свій трудовий режим за загальною узгодженістю .

Трудові відносини членів СФГ визначаються і регулюються ними самими. Проте, таке регулювання практично обов'язково повинно бути, і знаходити свій офіційний вираз воно повинно або в Статуті СФГ, або (поза тим для великих господарств) і в Правилах внутрішнього (розпорядку селянського (фермерського) господарства. У цих правових документах слід встановити весь процес спільної праці, чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків. Звичайно, враховуючи сімейно-родинний склад членів СФГ і презумпцію їх добрих взаємних стосунків, їх трудові права та обов'язки повинні розумно поєднуватись і суміщатись, що теж треба оговорити у зазначених документах .