Для кіно характерна не стільки словесна, скільки зорова дія. Саме тому кіносценарій у багатьох відносинах ближче не до драми, а до епосу (повісті, романа). Кіносценарист на відміну від драматурга вільний від багатьох обмежень сцени. Кінематографові доступна будь-яка подія і явище, якою б масштабною або дрібною вона не була, якими б грандіозними розмірами в часі і просторі вона не володіла. Сценою в кінематографі є увесь світ, дія легко і вільно може переміщатися в часі і просторі.

Кіно воістину всесвітнє. У його технічне і художнє удосконалювання внесли свій внесок різні нації. Після художніх відкриттів Ейзенштейна у фільмі «Броненосець «Потьомкін» монтаж в усім світі називають «російським монтажем», американському ж режисерові Д. Грифиту належить відкриття великого плану, Дзига Вертов розкрив особливості кінозору, Бергман зробив кінофотогенічним підсвідомість, Антоніоні освоїв пастельний колорит у кольоровому кіно, Феліні зорово матеріалізував пам'ять і думки людини, Тарковський навчив кіно проникати в загадки і таємниці людського буття.

Багаті і різноманітні художньо-язикові засоби, семіотична система кіно: монтаж, рухливість відстані між глядачем і видовищем (великий план, середній, загальний), зміна кута зору на фіксуєму кінокамерою подію. «Першоелемент» кінообразу — кадр. Він фіксує предмет уваги художника. У кадрі упор робиться не на те, як бачить світ художник, а на те, що він бачить. Монтаж, навпроти, дає в першу чергу якість і характер бачення об'єкта, допомагає виділити головне в ньому. Завдяки монтажеві розкривається значеннєвий зв'язок кадрів і передається ритм руху життя, внутрішній стан героя.

Образ у кіно тимчасовий, рухливий, у нього є свій темпоритм. Він визначається не тільки творчим акторським поводженням, але і монтажем, що розкриває емоційний зміст епізоду. «Повільний» монтаж здатний передати враження спокійного спостерігача і розкрити події, що протікають плавно, без перебоїв. «Швидкий» монтаж передає високий ступінь нервової напруженості спостерігача і бурхливий перебіг подій. Кінокамера здатна і фіксувати, і творчо переробляти життєві картини. Розмаїтість форм руху камери, ракурси зйомки практично безмежні, і в цьому криються багаті художні можливості кіно. Наприклад, емоційна виразність сцени смерті Бориса у фільмі «Летять журавлі» Калатозова досягається завдяки тому, що хоровод беріз, обертаючись на екрані, передає останні враження падаючого солдата і затверджує красу життя, з яким він розстається.

Сучасний кінематограф опановує такими високими відкриттями інших видів мистецтва, як система Станіславського, метод психологічного аналізу, потік свідомості, інтеллектуалізм. Думка людини, її внутрішній психологічний світ стали фотогенічні. Кіномистецтво міцно ввійшло в скарбницю світової цивілізації. Вершини кіно стали урівень з вершинами світової літератури, живопису, скульптури.

Можливості подальшого прогресу кінематографа невичерпні.

б) Телебачення

Як визначити телебачення? Що це? Кіно вдома? Видовище? Тип журналістики? Новий вид мистецтва? Одні називають його «однооким монстром», інші — «шухлядою мрій», треті — «восьмим чудом світу». Що це — новинка техніки або естетики?

Телебачення не тільки засіб масової відеоінформації, але і новий вид мистецтва, здатний передавати на відстані естетично перероблені враження буття. За своєю масовістю телебачення сьогодні обігнало кіно. На землі зараз діють тисячі передавальних і рестранслюючих телестанцій. Це змінює навіть деякі космічні показники нашої планети, наближаючи її радіохарактеристики до зірок-гігантів. Ніякий інший культ не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення. Соціальна цінність телебачення в його аудіо- і відеоінформативності.

Зараз уже здійснюється телепередача з землі, з-під землі, з-під води, з повітря, з космосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить. «Краще один раз побачити, чим сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацька розкриває переваги телевізора перед радіо і частково відповідає на запитання, чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

Які виразні й образотворчі особливості телебачення? Телеекран дає зображення на просвіт, що має тому трохи іншу фактуру й інші закони висвітлення, композиції, чим на кіноекрані. Світло — найсильніший засіб виразності на телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух камери і наближення предмета зображення дають телебаченню великі можливості художньої виразності. Для телебачення характерне сполучення ритмічно плавного, «захованого» монтажу з його несподіваним збоєм, перекиданням на новий об'єкт уваги.

Телебачення, при всій його фактографічності, близькості до натури, хронікальності, має величезні можливості добору й інтерпретації дійсності. Разом з тим воно таїть у собі погрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однакової духовної продукції, якщо її якість низька, здатне викликати шаблони і штампи в суспільній свідомості. Важливий естетичний вектор передач і їхній художній рівень.

Особливість телебачення, що ріднить його з прикладним мистецтвом, — інтимність, домашність сприйняття. Це мистецтво, що прийшло до нас у будинок, що стало частиною нашого побуту.

Ще на зорі телебачення Ейзенштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва. Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не тільки людьми визначених занять, але і живими образами, персонажами художнього репортажу в новому виді мистецтва. Важливо тому, щоб кожен герой телепередачі був живою, «незапрограмованою» людиною, на очах глядача творячою монолог або бесіду, що уміє вести невимушену розмову і душевно розкритися.

У телебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецтва повинний поєднувати в собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність і ерудицію, легкість і природність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність, здатність до імпровізації і, нарешті, цивільність, публіцистичність. На жаль, не усі ті, що виходять в ефір мають ці якості.

Важлива естетична особливість телебачення — передача «сію хвилинної події», безпосередній репортаж з місця події, включення глядача в той потік історії, що тече саме зараз і про який тільки завтра зможуть заговорити газети і кінохроніка, післязавтра — література, театр, живопис. Довгий час безпосередній репортаж використовувався телебаченням лише в особливих випадках: великий футбол, змагання фігуристів, зустріч космонавтів, святкові паради і т.д. Але історія діється не тільки по святкових днях. І сьогодні телекамера часто прагне «підглядіти» природний плин життя очима розумного і спритного коментатора, здатного до яскравої імпровізації.

Ці особливості телебачення сприяють гласності і демократизації життя нашої країни. Великими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігає за ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у порту.

При художньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебачення прибігає до кінохроніки, ефект сію хвилинності передачі, присутності глядача при події, що відбувається, повинна зберегтися.

На можливості телебачення мати зворотний зв'язок ґрунтуються телемости й інші передачі.

Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізор може включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядача задуматися над долями світу. У його можливостях проаналізувати стан світу і розкрити його в живих, видимих образах.

Без такої філософічності на телебаченні не з'явиться своя класика, а без неї не живе жоден вид мистецтва.

Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш могутнішим способом інформації, що має і художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечить незабаром об'ємне, голографічне зображення.

Телевізор — чудовий ретранслятор великих подій у художньому житті світу. Ще в 1921 р. Велимир Хлебніков, мріючи про передачу зорових образів, писав, що раніше радіо було світовим слухом, тепер воно стане очима, для яких немає відстані.

Телебачення таїть у собі багаті соціальні можливості, небезпеки і доброчинні перспективи. Телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум і в душу середньої людини і зраджує її, робить усередненою, стереотипно мислячою. Часом телебачення стає наркотиком, але воно здатне бути і великим учителем людини.

Предмет телемистецтва — увесь світ. Муза-підліток дорослішає, знаходить свій голос, своє бачення життя, своє відношення до речей, свою поетику.

Список використаних джерел

1. Борев Ю.Б. Эстетика. – Смоленск: Русич, 1997.

2. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусст-во. — М., 1983.

3. Історія світової культури: Навч. посіб. / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. — К., 1994.

4. Левчук Л.Т. Естетика: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

5. Мировая художественная культура. – М., 2001