184642 (Підприємство та підприємництво), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Підприємство та підприємництво", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономическая теория" из 2 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "экономическая теория" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "184642"
Текст 5 страницы из документа "184642"
У 1993 р. почало діяти положення про виділення позичок безробітним для того, щоб вони могли почати свою справу, але, по-перше, виділювана сума недостатня для цього, а по-друге, одержати її дуже важко через складну процедуру оформлення.
Останнє з чотирьох названих джерел кредитування-засобу місцевої влади, утворене за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об'єктів, — також практично не діє, оскільки не відпрацьований механізм виділення засобів підприємцям.
Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, то в якості їхніх клієнтів можуть виступати лише торгові і посередницькі організації, але не виробничі, а тим більше не дрібні, тому що в них немає ні великого статутного капіталу, ні дорогих основних фондів і майна, ні значного особистого майна, що можуть служити заставою під кредити. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.
Далі в порядку убування труднощів назвемо проблеми доступу до приміщень і устаткування (55 % опитаних), дефіциту інформації (50 %) і недостатку кваліфікованого персоналу (46 %). Цей набір проблем типовий для всієї України.
Проблема приміщення для малого бізнесу знаходиться в одному ряді з проблемою фінансування. Рівень їхньої складності варіюється в залежності від ситуації на місцях. Так, ситуація в Києві відрізняється парадоксальністю: з одного боку, тут вище, ніж в інших містах, рівень пропозиції кредитів і приміщень, а з іншого боку - набагато вище і ціновий фактор (розмір прямих і непрямих виплат). Перше зрозуміло саме собою (фактор концентрації діяльності в столиці), а друге пояснюється тим, що рівень цін на ринку кредитів і приміщень визначається попитом не всієї маси потенційних клієнтів, а верхівки самих платоспроможних з них. У попиті на приміщення ціна встановлюється в розрахунку на таких клієнтів, як посольства, іноземні торговельні палати і представництва, спільні з іноземними партнерами підприємства, магазини і філії транснаціональних фірм, представництва закордонних і міжнародних фондів і програм, банки, холдингові, інвестиційні, страхові компанії, рекламні і туристичні агентства і т.п.
Діючі бізнесмени відзначають також проблеми з реалізацією продукції і з доступом до сировини і матеріалів. Останнє не має потребу в поясненні, оскільки в Україні ще не створений механізм вільної ринкової реалізації сировини і як і раніше здійснюється його розподіл між державними підприємствами, частка яких по галузях коливається від 60 до 90 %. Великі біржі з дрібним бізнесом не працюють, а дрібнооптова торгівля вирішує питання постачання підприємців через неформальні канали. Частково цим пояснюється такий феномен нинішньої України, як розрахунки між недержавними підприємствами переважно у виді готівки.
Проблема реалізації продукції має два аспекти — внутрішній і зовнішній. Реалізувати продукцію на внутрішньому ринку України важко не тому, що вона не потрібна: попит є, але в споживачів немає грошей для розрахунків. У багатоланковому ланцюжку підприємств, що поставляють один одному продукцію, ні в кого немає грошей для оплати. Ця ситуація триває вже не один рік і відома як «криза взаємних платежів».
Бізнесмени називають ще дві проблеми, що, на їхню думку, мають сугубо місцеве походження, але, як показали обстеження по областях, досить типові для України. Це відносини з податковою адміністрацією (63 % відповідей) і з банками (54 %). Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, і банками і податковою адміністрацією — з іншого. Бізнесмени відзначають некомпетентність службовців податкової адміністрації і банків, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння працівниками того, який повинен бути характер взаємин із клієнтами, через що до клієнта відносяться як до дратівної перешкоди або ж з готовим упередженням як до суб'єкта із заздалегідь передбачуваною презумпцією винності.
Багато підприємців серед проблем, що утрудняють розвиток справи, виділяють недостатню власну підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки до підприємництва знаходиться в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації (довідок, консультацій), Відсутність літератури по бізнесу стосовно до наших реальних умов.
Немаловажним фактором розвитку малого бізнесу є участь державних органів у створенні сприятливих умов для нього. У даному напрямку держава зробила слідуючі кроки. Наприкінці 1991 р. був заснований Державний комітет зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (скасований у 1994 р.). Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. У 1993 р. засновується Державний інноваційний фонд і приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Яка ефективність мір для розвитку малого бізнесу? Нульова чи мізерно мала, — так випливає з опитувань підприємців і оцінок експертів. У складі місцевих органів влади (обласних, міських, районів міста) існують департаменти, покликані здійснювати державну політику підтримки підприємництва, але через нечисленність персоналу (1—-4 чіл.), відсутності устаткування і фінансових засобів вони займаються тільки підготовкою довідок і допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації. У цілому ж відношення місцевої влади до приватного підприємництва усе ще залишається індиферентним, чи приховано негативним. Реальна допомога малому бізнесу на місцях — явище настільки рідке, що про початок позитивних змін у стереотипах поводження маси чиновників говорити не приходиться. Спеціальних консультаційних пунктів, що могли б внести вагомий вклад у справу підтримки підприємців, при місцевих органах державної влади поки немає.
Програма державної підтримки підприємництва за останні роки, по оцінці підприємців, не вийшла за межі папера, на якій вона зафіксована. Для багатомільйонної країни мізерно малі кошти, виділені на реалізацію програми,—250 млрд. крб. на 1993 р., чи 0,02 % ВНП. Але основна причина бездіяльності програми, на нашу думку, полягає у відсутності механізму її реалізації, людей і структур, її виконуючих.
В економічно розвитих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-послуг. В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для починаючих і діючих підприємців (довідково-інформаційні, консалтингові, навчальні фірми), асоціації і союзи, що допомагають малому бізнесу. В Україні дотепер не створена мережа довідково-інформаційних і консалтингових служб для малих підприємств, хоча процес йде наростаючими темпами. До початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Усі знову створені чи перетворені організації, що намагаються працювати в нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому потенційно доступні малому числу бізнесменів і в принципі орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційних структур (банки, біржі, інвестиційні і холдингові компанії, торгові фірми, рекламні агентства, спільні підприємства з іноземним капіталом, філії закордонних фірм і т.п.).
Але можна зробити висновок про те, що при загальній несприятливій обстановці для малого бізнесу рівень розвитку даного сектора економіки значно варіюється по областях (див. табл. 1).
Таблиця 1. Показники розвитку малого бізнесу по областях.
Показник | Київська обл. | Україна | Максимум | Мінімум |
Населення (млн. чол.) | 4.5 | 50.6 | 5,3 | 0,9— Чернівецька обл. |
Кількість діючих МП і кооперативів | 11221 | 84940 | 11170— Донецька обл. | 1013— Чернівецька обл. |
Розподіл числа МП і кооперативів (тис. чол.) | 159,3 | 1231 | 156,5— Донецька обл. | 12.1— Чернігівська обл. |
Частка працездатного населення, зайнятого в МП і кооперативах(тис. чол.) | 6.6— Київ, 4,8-область | 4,3 | 6,9— Харківська обл. | 1,8— Чернігівська обл. |
Кількість МП і кооперативів на 10 тис. чол. | 32,9-Київ.12,7-область | 16,4 | 26,4-Харківська обл. | 7,0-Вінницька обл. |
Частка в сумарному виторзі МП України (%) | 11,8-Київ, 5,5-область | 100 | 13,3— Донецька обл. | 0,7— Закарпатська обл. |
Середній виторг на 1 МП (млн. крб 1996 р.) | 252-Київ, 423-область | 216 | 344-Запорізька обл. | 95-Закарпатська обл. |
Дані таблиці 1 демонструють не найбільшу різницю в показниках розвитку малого бізнесу між областями України. Цей факт дозволяє зробити висновок про те, що при тих самих законах, правилах оподатковування й інших факторів, віднесених нами до групи базисних, котрі діють на всій території країни, різниця в рівні розвитку малого бізнесу в окремих областях може досягати двох-, триразової амплітуди. І цю різницю варто віднести на рахунок дії інших факторів — доповнюючих і внутрішніх.
Друге розходження, внутрішньообласної властивості, існує між обласними центрами й іншими населеними пунктами даної області. Це розходження ще більш контрастне, ніж перше, особливо в областях-аутсайдерах. У більшості районних і більш дрібних населених пунктів початківець і діючий бізнесмен позбавлений якого-небудь сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ні навчальних служб. Через слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортних труднощів периферійні підприємці знаходяться в інформаційному вакуумі.
Зі сказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвитку малого бізнесу в Україні бажано направляти диференційовано, із пріоритетами для менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже утворилося підприємницьке середовище, мають кращі умови для підприємництва і мають у своєму розпорядженні потенціал (критичну масу) для саморозвитку. Якщо надалі більш активно допомагати саме цим містам і регіонам, то ще більше збільшиться розрив між лідерами й аутсайдерами. Можлива, щоправда, і альтернативна стратегія, коли підтримують уже просунуті регіони, а через них розширюється зона охоплення.
Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора малого і середнього бізнесу: зародження; бурхливий ріст; насичення; саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази; Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази; Румунія, Болгарія, Албанія, Росія знаходяться на різних ділянках другої фази. За усередненими оцінками, перша фаза займає 1 рік, друга — 2—3 роки, третя — менше року. Звідси випливає, що якби процеси перетворень в Україні йшли оптимальним чином, то вже наприкінці 1999 року сектор малого бізнесу повинен був би досягти 3-ї фази насичення. У цій фазі, відповідно до масштабів України, чисельності населення, кількісті зайнятих у суспільному господарстві, повинне бути приблизно 2.5 млн. МП, на яких було б зайнято 10 млн. чоловік. Зараз 700 000 суб'єктів, що хазяюють, яких можна зарахувати в сектор малого бізнесу, зайнято ж у цьому секторі 2 млн. чоловік.
Таким чином, і по кількості МП і по чисельності зайнятих у них ми в 4-5 разів відстаємо від орієнтирів фази насичення. Варто підкреслити масштабність задачі, що стоїть перед Україною: у малий бізнес повинні в найближчі роки прийти, щонайменше 6-7 млн. чоловік, а загальне число власників-підприємців досягти 2-3 млн.
Але як уже говорилося, головна причина скорочення числа малих підприємств - низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств унаслідок труднощів з первісним нагромадженням капіталу, неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах, неефективність податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого бізнесу в сфері матеріального виробництва роблять нерозвиненість виробничої інфраструктури, недостача спеціалізованого устаткування, слабість інформаційної бази.
Ще один дуже важливий фактор негативного впливу на малий бізнес - глибокий спад виробництва.
Усе це приводить до того, що тільки частина зареєстрованих підприємств малого бізнесу знаходяться в стані, здатному приступити до реального виробництва продукції.
Висновок